Квитки на нову виставу київського театру «Золоті ворота» розлетілися ще задовго до прем’єри. Динамічна вистава «Love Revolution» — це міксування епох і моральних норм на тлі трансформацій.
Авторка інсценізації, режисерка-постановниця Наталія Сиваненко обрала для вистави чотири оповідання М. Йогансена «Рахунок», В. Підмогильного «Дай Бог», А. Кримського «Виривки з мемуарів одного старого гріховоди», М. Хвильового «Із Вариної біографії».
Потреба молоді кохати й любити життя тут і зараз об’єднує всі новели. Тому не випадково жанр визначено як вечорниці анархічної молоді. «До чого тут анархісти, це про політику?» — питають риторично глядачі в антракті.
У перекладі з давньогрецької анархія означає відсутність влади, по суті — це хаотичність і заперечення будь-якої влади. У фокусі вистави — енергія молодих українців помножена на зміни во владі. Революційні поштовхи стосуються не тільки політичних метаморфоз, а перш за все персональних.
Режисерка Наталія Сиваненко крізь обрані оповідання показує, як формується людина, молода людина. Бути вільною людиною у всіх сенсах — це і про кохання до умовного прапорщика, і про (не)віру в Бога або страх смерті.
Вистава починається з романтично-іронічної історії за оповіданням «Рахунок» Майка Йогансена — українського поета і прозаїка, жертви сталінських репресій. У 1937 році він був заарештований співробітниками НКВС у своїй харківській квартирі в будинку «Слово».
Сюжет доволі простий: юнак зустрів дівчину, яка йому сподобалась і вирішив прийти до неї додому. Там його пригостили вечерею, а після — виставили рахунок. Актори Антон Соловей і Наталя Телли втілюють романтичну наївність і мало не першу спробу піддатися своїм почуттям, але стикаються з олдскульним — меркантильним батьком-скнарою, роль якого виконує Андрій Поліщук. З одного боку, історія більш схожа на гумореску, а з іншого — показує, як легко маніпулювати людиною, яка підвладна комплексу меншовартості. Комплекс, який вкорінений настільки глибоко, що заважає нам і зараз гідно презентувати свою культуру.
У іншій новелі, за оповіданням «Добрий Бог» В. Підмогильного, якого розстріляли в урочище Сандармох, у фокусі — молодий чоловік, якого грає Артем Пльондер. Він має наречену, яка вже завагітніла від нього, але, як кажуть, ще не нагулявся. І тому після «солодкого гріха» намагається «реабілітуватися», повторюючи свою мантру: «Так, треба молитись. А що ж поможе? Самогубство — гріх. Треба йти молитись, щоб Він простив». Актор створює образ безпечного молодого чоловіка — майже сучасного 16–17-річного юнака, який сприймає світ крізь рожеві окуляри насолод і вседозволеності. Гормони й енергія, які вибухають пристрастю в очах і несамовитою свободою грішити будь-де та будь з ким, перекладаючи всю відповідальність на Бога. У парі з Христею Любою, яка в готично-нуаровах тонах резонує вайб сучасних тінейджерів, додаючи пародійного відтінку жазі до «великого кохання».
Духовні пошуки перетинаються з власною ідентичністю, на що насамперед впливає родина. У історії за оповіданням «Виривки з мемуарів одного старого гріховоди» А. Кримського крізь роздуми «знавця кохання» Андрія, якого грає Антон Соловей, йдеться про самовизначення на тлі шовіністичної політики російської імперії. За його спогадами про шкільні роки та стосунки з матір’ю акцентується персональний досвід на ґрунті національної (не)толерантності. «Поляків я вважав за людей нижчої породи, а про те, що моя таки рідна мати — полька, я встиг і забути», — говорить ностальгічно Андрій, ледве стримуючи почуття провини.
Монолог-сповідь уже дорослого гріховоди — не тільки про бентежне самопізнання і дошкуляння найріднішій людині. Це наслідок проімперських політик для власної вигоди. Водночас у цьому хаотичному колі зневаги та страждань герой сформував власну «любовну ієрархію» стосунків із жінкою — цинічний і егоцентричний.
Найбільш «смачним рецептом» від меншовартості в хорошому сенсі є оповідання М. Хвильового «Із Вариної біографії». Трохи контексту: авторство відомого гасла «Геть від Москви» приписують саме Миколі Хвильовому, який був потужною і впливовою персоною у літературному та громадянському суспільстві. І тому його звучання загострює позицію деяких сучасників «не всьо так однозначно» та сатирично висміює перевзутих політичних лобістів або псевдопатріотів. Попри всю політичність життя, яке так чи інакше впливає — сьогодні ти Петренко чи Пєтрєнков. У цьому вихорі владних баталій романтична Варя (акторка Христя Люба) символізує енергійну молодість і несамовиту жадібність кохати й бути коханою. Образ Варі дещо наївний, як у мелодрамах, але це дуже резонує з реальністю, яка іноді дивує нас щасливими історіями кохання.
Камертоном «з небес на землю» є матір Варі — Ярина Федорівна, яку зіграла Катерина Вишнева. Потужний образ, крізь який, так би мовити, проходять усі наші страхи, головний із яких — втратити дитину, єдину й найдорожчу серцю. Образ матері-захисниці, який теж рефлексує з нашим життям, особливо під час найбільших загроз, — це образ сміливої сучасної жінки, яка не боїться викликів.
Напрочуд точним і найбільш іронічним є образ того самого Пєтрєнкова (актор Артем Пльондер) — представника комуністичного більшовизму. Трохи стрьомного, нахабного, «політичного» егоїста, який шукає тільки свою користь. Невеликий спойлер: Артем Пльондер дуже влучно створив такий поліфонічний образ, що іноді можна прям вгадувати деяких наших політиків.
Кохання коханням, а образ революції-оповідачки втілила акторка Наталія Телли — без патетичних гасел, але зі сміливою позицією. Зміни, яких потребує молодь; зміни, які дають новий поштовх до дій.
Якщо резюмувати «анархічну вечірку», то вона сповненна драйвовою енергією молоді, яка на тлі змін намагається сформувати власне світосприйняття. Власна позиція щодо політики, віри в Бога і сподівання на щасливе кохання — шлях, який будується на власному досвіді крізь війну, страждання і зневагу. Історії кохання — абсолютно різні, але крізь них трагічно й комічно зчитується дике бажання визволитися з насаджених століттями комплексів. Тому вистава «Love Revolution», як би банально це не звучало, є «золотим ключиком» для іноземного глядача щодо розуміння сьогоденних військових потреб України.
Кому сподобається: тим, хто за анархічний двіж із балансом; хто справді цікавиться історією і сучасним театром.
Кому «не зайде»: прихильникам забороненої в Україні політсили; тому, хто зневажає енергію життя.
«Love Revolution», Театр «Золоті ворота», 10–11 лютого, 8 березня.
Актори: Катерина Вишнева, Христя Люба, Артем Пльондер, Андрій Поліщук, Антон Соловей, Наталя Телли.
Авторка інсценізації, режисерка-постановниця — Наталія Сиваненко.
Фото: Анастасія Мантач