З 1 лютого в кінотеатрах демонструють новий видовищний блокбастер під назвою «Арґайл». Права на поширення цієї шпигунської екшн-комедії придбав Apple+, і це стала третя стрічка в переліку їхніх великих кінопроектів (після «Наполеону» та «Вбивці квіткової повні») за останній рік. «Арґайл» зняв британський режисер Метью Вон, відомий за культовим чорногуморним антикоміксом «Пипець», двома далеко не найгіршими стрічками із всесвіту «Люди Ікс». Але в першу чергу його цінують за франшизу «Кінгсман», на яку найбільш схожий «Арґайл». Більш того, є інформація, що ці два кіновсесвіти в майбутньому можуть об’єднатися, звісно за умови творчого та комерційного успіху нового творіння Вона.
За сюжетом фільму письменниця Еллі Конвей пише бестселлери про непереможного суперагента спецслужб на ім’я Арґайл (Генрі Кевілл). Вона веде самітницький образ життя, і її єдиним другом є великий гарний кіт. Одного разу в потязі вона зустрічає справжнього агента Ейдена (Сем Роквелл), після чого в житті жінки змінюється геть усе. Як виявляється, сюжет книжок письменниці дивовижним чином повторюється в реальності, за нею полює злочинна шпигунська організація, і в результаті агент Ейден рятує її від ворогів та затягує в свою секретну організацію, яка діє на стороні світла. Еллі має допомогти йому розшукати айтішніка Бакуніна (про його ймовірно російське походження напряму не говориться), а агент в свою чергу сприяє поверненню її забутої пам’яті та віднайденню справжньої сутності, яка в минулому була напряму та безпосередньо дотична до шпигунського світу.
Комедійний супершпигунський бойовик – три слова, які в сумі дають широке глядацьке залучення. Пародія на суперагентів, що теж часто успішно працює. Небанальний, інтригуючий сюжет. Від творця і по канонам «Кінгсмена». Рейтинг за аудиторією 12+, що відкриває кінозали для підлітків. Бюджет 200 млн доларів, з яким можна зробити багато чого. Вражаючий акторський склад, де до перелічених зірок додалися Семюел Л. Джексон, Браян Кренстон, Джон Сіна, співачка Дуа Ліпа та інші. Здавалось би все є для якісного кінококтейлю, обов’язкового в програмі масового глядача. Але в результаті – провальні збори після першого вікенду, дуже прохолодні відгуки і вже математично очевидна збитковість стрічки. Що ж пішло не так? Приблизно все.
Комедійність «Арґайлу» знаходиться на сумнівних позначках. Ситуаційний гумор не працював належним чином – це все або вже десь ми багато разів бачили, або було виконано відверто крінжово та не смішно. Цікаві жарти траплялись, але вони губились посеред безлічі сірих та нецікавих діалогів. В якихось моментах навіть виникає враження, що дивишся не комедійну стрічку. Але тоді яку? Метаіронію? Пародію на пародію шпигунських фільмів? Звісно ні, масове кіно не потребує таких вимірів, просто в загальних рисах та у прийнятих об’ємах гумор тут не вдався, не влучив, не відбувся.
Історія перші хвилин тридцять розвивається досить непогано та мотивує із цікавістю спостерігати за розвитком подій. Протистояння двох шпигунських організацій, а посередині жінка, яка невідомо хто є насправді, і наче пише їх історію, і цим цікава всім сторонам конфлікту. А потім за поворотом починають з’являтися нові повороти, іншими словами сюжетні твісти... Не сказати що вони недоречні, навіть навпаки – повертають стрічку в нове для неї русло. Однак їх кількість створює буремну нелогічну сюжетну кашу, де вже не важливо фокусуватись на тому, хто кому ким насправді є. Метью Вон пішов слідами не найкращих представників супергеройських екшенів, де чим далі дивишся кіно, тим менше цього кіно залишається.
Також хочется зазначити, що оригінальність – це не про «Арґайл», і це не його слабкість, це складність запропонувати щось нове на полі шпигунського кіно. Правда у цього ж самого Метью Вона таке вийшло зробити з першими «Кінгсманами», але вже не вийшло із третім. Так само невлучний постріл із «Арґайлом».
Що можна сказати власне про екшн – важливу складову цього фільму? Герої б’ються, стріляють, стрибають, підривають, танцюють (!), героїчно рятуються, знову стрибають – тут присутнє майже все, що людина очікує від екшену. І усе відбувається із практично нульовою дотичністю до реальності, що є умовностями жанру. Але є й мінус – боляче в очі впадає комп’ютерна графіка, а саме її недоречна надмірність і незрозуміла низька якість, як для стрічки із таким бюджетом. Напівфінальна битва головних героїв в супроводі димових та світлових шашок, виконана в танцювально-слоумошному вигляді, була зроблена жахливо. Інші бійки та перестрілки в намаганні відповідати рейтингу 12+ мали штучний та місцями навіть мультяшний вигляд.
Не можна не сказати про акторів, які вочевидь мали витягнути це кіно на рівень вище. Непроста головна жіноча роль дісталася Брайс Даллас Говард. Її персонаж – на початку письменниця, а згодом повноцінна учасниця шпигунського світу – дійсно розвивається. Вона щоразу потрапляє у все більш несприятливі умови, органічно грає на фоні всеохоплюючого дурдому і загалом справляється з роллю добре. Її постійного супутника зіграв блискучий оскароносний Сем Роквелл («Три Біллборди на межі Еббінг, Міссурі»). Його можна назвати головною прикрасою фільму – схоже, що актор чудово зрозумів куди потрапив і відтягнувся тут на повну. Про глибину його персонажу, як і всіх інших, мова не стояла, але усю карикатурність та несправжність всіх без винятку подій фільму він передав чудово. У Браяна Кренстона («Пуститися берегів») роль також значна – він втілив головного злодія, керівника злочинної шпигунської організації. Не провал, але й нічого особливого – така собі харизма, мотивація на рівні зло заради зла, цілком шаблонний набір емоцій та дій. Таке ми вже бачили. Семюел Л. Джексон зіграв так, як він вміє грати невеликі ролі – рівно настільки, щоб це було нормально, а не посередньо. Та й мало його було. А з Генрі Кавіллом («Агент А.Н.К.Л.» «Відьмак») навіть трохи надурили. Якщо за трейлером виникло враження, що його тут буде багато, то це не так. Він грає вигаданого книжкового шпигуна, і з’являється у відразливо солодкому вигляді лише в уяві письменниці Конвей. Проте лише в ньому та Семі Роквеллі видно самоіронію на шпигунський жанр, чого так бракує самій стрічці.
Резюмуючи, «Арґайл» Метью Вона за низкою чинників є швидше невдалим, ніж вдалим фільмом. Його не згадають вже за місяць після прем’єри, бо нічого проривного, оригінального, вражаючого картина не пропонує. І навряд з фільму виросте франшиза – занадто мало для цього причин. Водночас, це цілком доступне попкорне розважальне кіно, яке безумовно має свого глядача та може згодиться для відпочинку після важкого дня. Чи могло воно бути кращим, ніж вийшло? Потенціал безумовно був, але або дійсно щось пішло не так, або продюсери таким «Арґайлом» втілювали відомі лише собі цілі.