14 лютого в український прокат вийшла романтична драма «Смак пристрасті», яка отримала приз за найкращу режисуру на 76-му Каннському кінофестивалі. Фільм розповідає про кохання між кухаркою Єжені (Жульєт Бінош) та гурманом Доденом Буфаном (Бенуа Мажимель), яке виникає через спільну пристрасть до вишуканих страв.
Стрічка знята за мотивами роману швейцарського письменника Марселя Руфа «Пристрасний епікурей: життя та пристрасті Додена Буфана, гурмана». Прототипом Буфана став гастроном Антельм Брілла-Саварена, який жив у Франції у XIX столітті.
Режисером та сценаристом фільму виступиав Чан Ань Хунг, французький режисер та сценарист в'єтнамського походження, відомий своїми фільмами «Аромат зеленої папаї» та «Норвезький ліс».
У головних ролях фільму знялися Жульєт Бінош та Бенуа Мажимель. Їхня хімія на екрані викликала захоплення багатьох критиків та глядачів.
Відгук з щоденників Каннського кінофестивалю: «Фільм Чан Ань Хунга – екранізація роману Марселя Руфа 1924 року «Пристрасть Додена Буфана». У цій віртуозній картині не відбувається зовсім нічого. Просто Бенуа Мажимель і Жульєт Бінош дві години готують їжу, а потім її дегустують, розповідаючи паралельно байки про Огюста Ескоф'є, Антуана Карема чи Жана Брілья-Саварена, великих гурманів та кухарів минулого.
Час дії 1885 року, розпал бель епок, рік, в який Сезар Рітц і Ескоф'є започаткували індустрію люксу, відкривши в Монако Гранд Готель. Я не пригадаю, хто за всю історію мистецтв умів портретувати їжу в різних її іпостасях від свіжо і гостро пахнучих устриць до листкового пирога з раковими шийками краще за учнів Рубенса, Снейдерса з Йордансом. Але ось Чан Ань Хунг вдалося їх перевершити.
Не хотілося б ударятися у вульгарність і порівнювати кулінарний процес зі створенням Сікстинської капели або «Оди до радості», але це саме воно, друзі. Героя Мажимеля переповнює любов, він дивиться на грушу у вині з такою самою ніжністю, що й на Бінош, яка приймає ванну. Світ складається з дарів пінного моря, квітучого саду, людського серця. І за це світові варто бути вдячним.
Доден не знає, чи можна врятувати навколишнє середовище, але завжди готовий випити за здоров'я Єжені пляшечку Krug 1837 року, а потім зробити їй пропозицію. «Шлюб – це вечеря, що починається з десерту», – жартує він, отримавши від дівчини відмову. Каннський фестиваль всупереч цій гостроті завершується, як і належить – на десерт приготували шедевр».