Один із символів Харкова та Слобожанщини — Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко, який, народившись у харківській слободі Основа, усе своє життя прожив на малій батьківщині. Письменника цілком можна назвати другим із українських класиків після Григорія Сковороди, що зробив величезний внесок у культурно-суспільне життя міста, театральне зокрема.
З нагоди Всесвітнього дня театру, який щорічно відзначать 27 березня, згадуємо про знаменитого земляка харків’ян як драматурга й театрального діяча. В історію української літератури Григорій Квітка-Основ’яненко увійшов передусім як один з її основоположників, батько художньої прози та яскравий представник сентименталізму. Утім, помітна заслуга класика й у становленні та розвитку драматургії й театру в Україні. Зокрема, Квітку вважають засновником жанру соціально-побутової комедії.
Любов до театру в майбутнього письменника виникла ще в дитинстві, коли він разом зі своїми батьками відвідував спектаклі кріпацьких труп, а згодом і вистави професійного Харківського театру, створеного в столиці Слобожанщини наприкінці ХVІІІ століття. Ба більше, у маєтку Квіток певний час (приблизно з 1799 по 1801 рік) функціонував власний аматорський театр, і Григорій разом зі своїм старшим братом Андрієм і сестрами Параскою, Єлизаветою та Марією брав активну участь у ньому.
Після від’їзду друга Андрія Владимирова до Острогорська й з відходом від театру брата Андрія Квітки домашній основ’яненський театр зазнав відчутних утрат. «Наш театр падает, — писав Григорій Квітка до Андрія Владимирова 1801 року, — не иметь нам уже таких хороших и усердных актеров, ни в казачестве, ни в гусарстве нету таких молодцов <...>. Ежели можно только, пожалуйста, собирайтесь к нам. И мы, взваля кулисы и все театральные приборы на сани, поедем по ярмаркам и по большим селам Христа славить».
Турбота про професійний рівень основ’яненського театру не відпала й наступного року. У листі від 22 березня 1802 року Григорій Квітка знову благав товариша приїхати до Основи: «Теперь-то случай принятся бы опять за восстановление нашего театра, беднейшего паче всех театров. Ежели же ты не можешь, то поставляй на место свое молодого актера».
Xарків і Полтава, важливі центри театрального життя України початку XIX століття, відіграли історичну роль у становленні нового українського театру. Саме в цих містах закладено основи українського професійного театру. 1808 року після тривалої перерви було поновлено роботу Харківського театру, першим директором і режисером якого у 1812 році став Григорій Квітка-Основ’яненко. Тут народжувалися й починали своє сценічне життя відомі комедії письменника, які мали значний вплив на розвиток української драматургії та сценічного мистецтва.
Майже безвиїзно живучи в Харкові, Григорій Федорович постійно відвідував спектаклі, що йшли на сцені місцевого театру, спілкувався з акторами, обговорював із ними репертуар. З огляду на розвиток у місті театру в Харкові чи не вперше в Україні виникла театральна критика, одним із засновників якої потрібно вважати Григорія Квітку-Основ’яненка, що на сторінках газет і журналів виступав із рецензіями на спектаклі. Зокрема, письменник був одним із співредакторів журналу «Украинский вестник», на шпальтах якого постійно друкували його статті на літературні й театральні теми. Діяльність Григорія Квітки в місячнику допомагала акторам визначитися в складному літературно-мистецькому процесі й виховувала в читачів хороший смак. Часопис активно підтримував реалістичний напрям у літературі й театральному мистецтві, обстоював принципи народності й усіляко сприяв функціонуванню трупи Івана Штейна, значну частину репертуару якої становили українські твори.
Григорій Федорович виявляв надзвичайну відданість театральній справі: він постійно піклувався про склад труп, розшукував і добирав акторів, був фактичним організатором майже всіх театральних починань у місті. Квітка першим зауважив виняткове комедійне обдарування Михайла Щепкіна й підказав Штейнові надати актору ролі, виконання яких принесло Щепкінові та всій трупі заслужену славу. Не перериваються зв’язки Квітки зі Щепкіним та іншими артистами й у період, коли харківська трупа переїхала до Полтави, де працювала з 1818 по 1821 рік. Починаючи з 1819 року двічі на рік (під час ярмарків) театр гастролював у Харкові, даючи в середньому 15 вистав. Визнаючи авторитет Григорія Федоровича та плодотворність його діяльності на ниві театру, генерал-губернатор Малоросії Микола Григорович Рєпнін завжди доручав йому керівництво трупою на час її гастролей у Харкові. За визнанням Щепкіна, Квітка сприяв першій постановці «Наталки Полтавки» Котляревського (1819) у полтавському театрі, домігшись в обхід цензури, особистого дозволу Рєпніна.
У 1820–1830-х роках він створив російською і українською мовами низку сатиричних комедій. Квітчиною пробою сил у драматургії стала «оригінальна комедія в п’яти діях» під назвою «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», написана 1827 року. Надрукували її аж у 1840 році. Сюжет комедії збігається в деталях із сюжетом гоголівського «Ревізора» Миколи Гоголя. Свого «Ревізора» Гоголь написав через вісім років після появи «Приезжего из столицы», але оприлюднив раніше. Григорій Квітка болісно сприйняв появу друком гоголівського «Ревізора». Він запросив друзів до себе додому, спочатку прочитав свою комедію, а потім «Ревізора». Приятелі Квітки одностайно заявили, що Гоголь явно скористався його комедією. Цілком можливо, що хтось міг прочитати рукопис комедії Квітки, яка лежала з 1828 року в московському цензурному комітеті, або її списки, що без титульної сторінки ходили по руках не тільки в Харкові, але й у санкт-петербурзі та москві. Міг її прочитати й пушкін, який, за словами Гоголя, дав йому сюжет «Ревізора».
Серед інших п’єс Григорія Федоровича — «Дворянские выборы», «Дворянские выборы, часть вторая, или Выбор исправника», «Турецкая шаль, или Так водится», «Шельменко — волостной писарь», «Ясновидящая», «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» (час написання не встановлено; опублікована 1849), водевіль «Бой-жінка» (1840; опублікована 1979), сентиментальна драма «Щира любов, або Милий дорогше щастя» (1840; опублікована 1848) та інші. Постановки цих драматичних творів мали великий успіх у глядачів. Квітчині п’єси й досі не сходять із театральних сцен. Дві з них — «Сватання на Гончарівці» й «Шельменко-денщик» — екранізовано. Воно й недивно, адже ці п’єси драматурга ввійшли до золотого фонду українського репертуару.
Візитною карткою Квітки-драматурга стала саме п’єса «Сватання на Гончарівці», театральна прем’єра якої відбулася в Харкові силами трупи Людвіга Млотковського. Григорій Квітка-Основ’яненко, подібно до Івана Котляревського, назвав її «малоросійською оперою». Він також виступив автором музичної драматургії твору.
У драматургії Квітка виступив як просвітник, виявивши прагнення максимально використати виховний ресурс театру. Його комедії є зразками улюбленого просвітницького жанру, що зарекомендував себе як один із найбільш ефективних інструментів «виправлення звичаїв».
Події творів Квітки, зокрема драматичних, розгортаються у Харкові й околицях міста. Відповідно, у своїх творах літератор відтворив риси слобожанського діалекту, який до того ж був для нього рідним. Це підтверджує він сам в листі до Михайла Максимовича від 3 жовтня 1839 року: «Признаюсь, я поневоле остался при правописании, названном Вами «харьковским», с некоторыми исключениями». Живу розмовну мову Слобожанщини представлено у прозових і драматичних творах письменника на всіх мовних рівнях: фонетичному, морфологічному, лексичному й синтаксичному. Переважна більшість рис слобожанського говору, ужитих Григорієм Квіткою-Основ’яненком, стала органічною частиною літературної мови, хоча деякі не було сприйнято.
Закоханий у театр, Григорій Федорович написав історичний нарис «История театра в Харькове» (надруковано 1841 року), що був присвячений відкриттю нового приміщення театру Людвіга Млотковського. Як активний учасник театрального життя, Григорій Квітка дав кваліфіковану характеристику виставам, визначним акторам і театральним трупам. Матеріали цього нарису історики театрального мистецтва широко використовують і досі.
З огляду на його активну й багатогранну театрально-драматургічну діяльність Григорія Квітку-Основ’яненка справедливо також уважати другим за значенням (після Івана Котляревського) українським драматургом першої половини ХІХ століття.
Уже більш як рік Харківський академічний драматичний театр офіційно позбувся в назві слів «російський» та імені імперіаліста пушкіна. А ще через пів року після того, рівно дев’ять місяців тому, з фасаду будівлі театру демонтували літери з його прізвищем і згадку про те, що це був театр російської драми. Працівники театру втомилися чекати й самі зібрали гроші, щоб заплатити верхолазові, який і зняв вивіску. Літери вирішили прибрати в комору.
«Я абсолютно переконаний, що сьогодні театр, особливо цей театр, має стати в перших рядах для того, щоби сказати: ми готові для цих змін. Ми — ті, які були оплотом російської мови, російської культури, — сьогодні здатні відсунути від себе це як спогад. І відкрити для себе інше усвідомлення того, хто ми сьогодні та який театр сьогодні потрібен Україні», — сказав у коментарі «Медіапорту» актор і режисер Харківського академічного драмтеатру Сергій Москаленко.
Нині ж, крім труднощів через обмеження фінансування харківських театрів удвічі й заборону їм працювати у власних приміщеннях, а тепер іще й вимушені віялові знеструмлення, допікає і те, що, хоч ім’я російського імперця з назви викинули, а проте, у народі побутують народні назви «колишній пушкіна» й «непушкіна».
Тим часом історичною несправедливістю є те, що пам’ять про Григорія Квітки-Основ’яненка, який так багато зробив для національної драматургії та театру, не вшановано в назві жодного театру в Україні. Тож видається цілком закономірним, справедливим і логічним те, щоб такий театр з’явився в рідному місті драматурга.
«Внесок Григорія Квітки-Основ’яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург широко відкрив двері у велику літературу. Він заклав основи нової української прози, увів жанри повісті, оповідання, соціально-побутові комедії. Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках ХІХ століття став в Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза та драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур», — писав Олесь Гончар.
Що важливо, ініціатива перейменування колишнього російського драмтеатру пушкіна й заслужене надання йому імені знаменитого харків’янина належить саме творчому колективу театру.
««Це який театр, Шевченка? Ні? А, це той, що був пушкіна?» — старий стереотип не дає можливості відірватися від того, що було. Театру вкрай потрібно взяти ім’я. Ми визначили, що хочемо взяти ім’я Григорія Квітки-Основ’яненка. Пішли до його пам’ятника на відповідну вулицю, поклали квіти. Друзі, це наш земляк: Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко. Ушануймо його пам’ять», — запропонував директор ХАДТ Олег Яцина.
Про бажання харківських громадських діячів назвати поки безіменний театр на честь видатного земляка заявила й директорка культурно-ділового центру «Рубаненко і партнери» (Харків) Людмила Рубаненко.
Художній керівник ХАДТ Ігор Арнаутов теж упевнений, що театр повинен мати ім’я. «Можливо, ми винесемо це на маленький референдум у самому театрі. Якщо колектив більшістю голосів ухвалить рішення, то ми клопотатимемо перед владними структурами про те, щоб назвати наш театр іменем Григорія Федоровича», — запевнив він.
Це ініціатива, яку точно варто підтримати. Тож напередодні свята колектив театру та його друзі провели важливе опитування. Минулого тижня Харківський академічний драматичний театр представив генеральну репетицію прем’єри вистави «Американські гірки» режисера Сергія Москаленка, яку глядач побачить 29 березня. Кульмінацією заходу стало обрання покровителя театру, адже наразі ХАДТ не має власного. Тож запропонували надати театру ім’я видатного земляка харків’ян — Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка. Ідею одностайно підтримали. Григорій Квітка-Основ’яненко, справжній патріарх у культурному житті Харкова й України першої половини XIX століття, буде гідним покровителем харківського театру.
Матеріал підготувала філологиня-україністка й літредакторка Олена Яценьо