Після «Дюни» від Дені Вільнева стало зрозуміло, наскільки цінним є жанр наукової фантастики, і як мало якісного продукту для масового глядача в цьому жанрі виходить на екрани. Звісно, ми не беремо до уваги якісь маловідомі інді-проєкти і не дивимось в бік аніме, з яким у багатьох складні стосунки, а говоримо саме про мейнстрімний кіно/серіальний контент.
Втім, березень виявився справді щедрим на науково-фантастичні релізи. Вслід за «Дюною», маємо ще одну, на цей раз вже серіальну, але не менш важливу фантастичну прем’єру. Шоуранери Девід Беніофф і Деніел Вайсс, які колись створили культову «Гру престолів», взялись екранізувати один з найважливіших сучасних фантастичних романів «Проблема трьох тіл» китайського автора Лю Цисіня. Після перших трейлерів у шанувальників книги було багато питань та страхів стосовно того, наскільки доречно шоуранери адаптували першоджерело на екрані. Ми прочитали першу частину роману з трилогії та повністю подивилися сезон серіалу від Беніоффа та Вайсса на Netflix. І тепер готові ділитися своїми враженнями.
На жаль, репутація у Девіда Беніоффа та Деніела Вайсса в очах людей далеко не найкраща, адже шанувальники «Гри престолів» досі не можуть їм пробачити фінальний сезон, яким на думку більшості став «зливом» всього серіалу. Низькі рейтинги на всіх агрегаторах, починаючи від Rotten Tomatoes і закінчуючи IMDB слугують тому підтвердженням. Але варто визнати, що до 8 сезону «Гра престолів» була одним із найкращих фентезі серіалів в історії та одним із флагманів HBO. Він став в один ряд з такими відомими роботами, як «Клан Сопрано», «Секс і Місто» та «Справжній детектив». Що ж було не так з 8 сезоном? Проблема не в шоуранерах, а в тому що Джордж Мартін досі не написав завершення книги, тому авторам серіалу довелося якось викручуватись і додумувати фінал самим, хоч і з консультаціями самого письменник.
З екранізацією книги Лю Цісиня теж цікавий момент. Оскільки книга вже встигла здобути культовий статус, питання, коли саме Голлівуд чи стрімінгові платформи звернуть на неї увагу, – було питанням часу. Проте екранізувати її захопливо не так вже й просто: те, що змушує мозок вибухати в тексті, може доволі нудно та скудно виглядати на екрані. В тому ж Китаї вже двічі намагалися екранізувати роман. Один раз у вигляді звичайного серіалу, а другий раз зробили щось на кшталт аніме. Проте ані ігрова, ані анімаційна версія і близько не вийшли такими, якими хотілося б їх побачити. При цьому ігрова версія дотримувалась першоджерела ледь не один в один. І хоч багато хто буде сварити серіал Netflix за те, що він розходиться з книгою, очевидно, що зміни були просто необхідними.
Нейперше, Беніофф та Вайсс перенесли майже всі події серіалу з Китаю до Великобританії. Єдине, що вони залишили достовірно, це лінію спогадів молодої Є Веньцзе в Китаї під час Культурної революції. А далі вже почалися кардинальні зміни. В серіалі немає головного героя Вана, замість нього є кілька інших персонажів з 2 та 3 частин книги, які виконують ті ж самі функції, що і Ван у книзі. З одного боку, це може сильно обурити глядачів, але з іншого – інакше було б важко витягнути на поверхню всі роздуми Вана з книги. У серіалі його думки розбиті на діалоги між головними героями. Поліцейський Да Ши став Клеренсом Ши. А події першого сезону серіалу частково вміщують в себе подїї всіх трьох книг. Але це все зробило серіал, хоча й з певними нюансами, просто неймовірним.
Сюжет починається приблизно так само, як і в Лю Цисіня. Світові науковці гинуть один за одним за загадкових обставин. Все виглядає так, наче кожен з них скоїв самогубство, проте зрозуміло, що є якісь побічні неочевидні причини. Цю справу береться розслідувати слідчий Клеренс Ши, який вступає у зв’язок з іншими важливими у галузі фізики спеціалістами. З однієї з героїнь, Оггі Салазар, яка є спеціалістом в галузі наночастинок, теж коїться щось дивне. Несподівано перед її очима з’являється зворотній відлік, якого вона не може позбутися. Подруга Оггі, Цзинь Чен знаходить загадковий шолом, надягнувший який вона потрапляє в дивно відеогру, де гравець має вирішити «Задачу трьох тіл» і врятувати цивілізацію від вимирання. Все в цій грі відчувається реалістичним, а сама гра немовби була створена не людьми, а іншими цивілізаціями.
Паралельно розгортається лінія флешбеків героїні Є Веньцзе в минулому, яка після Культурної революції та репресій потрапляє на засекречений науковий проєкт, який відстежує сигнали з космосу, намагаючись зловити контакт від цивілізацій з інших планет. Є вирішує потайки від керівництва відправити в космос всю інформацію про людство. Вона сподівається, що представники якоїсь з цивілазацій це помітять.
Історії про інопланетні вторгнення в світовому кіно – це далеко не щось нове. Була й філософська драма «Прибуття» Дені Вільнева, й неоднозначний вестерн «Ковбої проти Прибульців» Джона Фавро, й бойовик-катастрофа «День незалежності» з Віллом Смітом, і сай-фай горор «Чужі» з купою сиквелів, приквелів та спін-оффів і це тільки те, що на поверхні.
Проте концепт «Проблеми трьох тіл» відрізняється від усього, що ми раніше бачили на цю тематику. Лю Цисінь, а разом із ним Netflix, створили найбільш науково обґрунтований підхід, який тільки можна було уявити в рамках жанру, а тому він є і найбільш лякаючим. У Лю Цисіня інопланетні цивилізації – це не антропоморфні зелені чоловічки, до яких нас привчив Спілберг, і не слизькі чудовиська в лубриканті від Рідлі Скотта. «Проблема трьох тіл» пропонує нам високорозвининей вид, що живе в сусдній зоряній системі, але технології якого дозволяли йому приховувати своєї існування від телескопів NASA. При цьому врахували такий важливий нюанс, про який зазвичай забувають кіношники, як світові роки. За сюжетом, ворожій цивілізації летіти до Землі 400 років, до чого земляни, власне, і мусять підготувати майбутні покоління.
Змінивши геолокацію основних подій історії з Китаю на Англію, Беніофф і Вайсс з одного боку втратили великий пласт китайського культурного контексту, який був важливим у книзі, а з іншого – зробили історію зрозумілішою для західної аудиторії. Однак з іншого боку, маємо успішні кейси «Сьоґуна» на Disney+, «Поліції Токіо» на HBO та «Гри в кальмара» на Netflix, що демонструють зацікавленість західного глядача в автентичному азійському продукті. Тому чи є плюсом зміна сетінгу зі сторони Netflix – вирішуйте самостійно.
Чого на даному етапі Netflix вдалося позбутися при переносі на екран, так це непрямої, але відчутної пропаганди комунізму та соціалізму, яка досить сильно відчувалась в книзі при прочитанні. Це не робить роман поганим, але впливає на його сприйняття.
Що не може не радувати, так це візуальна частина серіалу. Проблема проєктів Netflix в тому, що майже всі їх продукти виглядають «під копірку»: однакові ефекти із серіалу в серіал, операторська робота та кольори – складається враження, наче у Netflix є візуальний регламент, як саме має виглядати їхній продукт. Із «Проблемою трьох тіл» ситуація зовсім інакша. Хоча по ефектах помітний певний бюджетний дефіцит і графіка не завжди якісна, але візуально автори креативили чимало. За атмосферою та картинкою серіал нагадує «Розробників» від Алекса Гарленда і це великий плюс.
Акторський склад досить широкий. Примітно, що в «Проблему трьох тіл» шоуранери запросили чимало акторів з «Гри престолів». Причому далеко не флагманів, а тих, хто в «Престолах» був на других планах: Джон Бредлі (Сем – друг Джона Сноу), Ліам Каннінгем (Луковий лицар) та Джонатан Прайс (його горобейшество). Найбільш харизматичним в серіалі можна назвати Бенедікта Вонга, відомого своїми ролями в Марвеловському «Докторі Стренджі» та «Месниках», в ролі Да Ши.
Авторам непогано вдалося візуалізувати концепцію тієї самої відеогри, яка мала велике значення в контексті сюжету. Дизайн шоломів і сам світ гри, можливо, не зовсім такий, який уявляється при прочитанні роману, але це той випадок, коли зміни не нашкодили. Знов-таки, в книзі події у віртуальному всесвіті куди більш розкриті та науково розписані, в той час як серіал зображує кульмінацію відеогри в середині сезону, кардинально змінюючи ідею.
Проблема сезону полягає в тому, що він є скоріше тизером до майбутніх подій історії, такою собі підготовкою. Якщо та ж «Гра престолів» за перший сезон розкривала просто цілу купу фактів та подій, то в «Проблемі трьох тіл» явно не вистачає зачіпок, які однозназно привабили б увагу незнайомих з першоджерелом глядачів. Все тримається за рахунок інтриги та цікавості з приводу того, як все розгортатиметься в наступних сезонах. В той же час, перша книга давала стільки інформації, що її ще треба було переварювати, перш ніж сідати за прочитання другої частини роману.
У підсумку можна сказати, що це однозначно не є екранізацією мрії для шанувальників книги, і більшість з них будуть роздратовані кардинальними змінами, втіленими на екрані. Водночас, серіал досить оригінальний концептуально з великим потенціалом «підірвати» мозок глядача. Тож наполеглива порада: не проходьте повз «Проблему трьох тіл». Подібного роду серіальний контент побачиш не часто.
Матеріал підготував Марк Рентон