The Wire, або «Дроти» чи «Прослуховування» – 5 сезонів дистильованої реальності американського міста Балтимор. Це серіал створений журналістом The Baltimore Sun Девідом Саймоном та колишнім поліцейським балтиморського відділу вбивств Едом Бернсом. Перший сезон вийшов в ефір в червні 2002 року на каналі HBO, який трохи раніше став майданчиком для таких культових серіалів як «Клан Сопрано», «Секс і місто», «Oz», тобто домівкою ледь не всіх антигероїв американського телебачення.
Не зовсім зрозуміло, як правильно адаптувати назву українською, адже в оригіналі вона багатошарова: The Wire – це і поліцейський термін, який означає прослуховування засобів зв’язку поліцейськими і, власне, устаткування з допомогою якого здійснюється це прослуховування, і також більш метафоричне значення, яке вбачав Девід Саймон – дроти, які невидимою ниткою з’єднують всіх членів соціуму – від корнер бойс до сенатора Клея Девіса. Тому, будь-який варіант адаптації дещо втрачає першочергове значення назви.
«Дроти» – це не легкий серіал на вечір. Ні, це складний матеріал, рівня книжкового роману, не для фонового перегляду, а для повного занурення, часом з паузами щоб подумати, з гугленням термінів та сленгу.
У фокусі тут важкі теми занепаду міста, корупції, соціальної нерівності, інституційних проблем. Подекуди, «Дроти» просто важко зрозуміти через сленг та специфічну поліційну лексику, і до того ж важко не тільки іноземцям, а й самим американцям. Але, це той перший бар’єр, який треба подолати. А далі, після знайомства з персонажами і сеттінгом, сленг стає зрозумілим, акцент непомітним, а від епізодів відірватися просто неможливо.
Історія створення культового шоу
До того як створити «Дроти», Девід Саймон працював журналістом, написав кілька книг та вже став автором деяких ТБ проєктів (Homicide. Life on the Street, The Corner), але саме «Дроти» стали однією з його найвідоміших та культових робіт. На телебаченні існувало вже купа процедурних драм про копів, де вони були змальовані картонними героями, які знають все та щиро переймаються долями постраждалих, чиї справи розслідують, тобто створювався ідеалізований і дуже шаблонний образ американського поліцейського, абсолютно відірваний від реальності, яку добре вхопив Девід Саймон, працюючи у справжньому поліційному відділку. Тож він задумав створити зовсім інший проєкт, такий, що зображуватиме справжню роботу і рутину поліцейських, а також всього американського суспільства на прикладі одного міста. Саймон обрав саме Балтимор, бо добре його знав. До того ж багато персонажів «Дротів» мають в основі реальних прототипів – Джиммі Макнолті, Банк Морланд, Омар Літл, Ейвон Барксдейл, сержант Джей Лендсман, Марло Стенфілд та багато інших. Отже, свою історію Девід Саймон і Ед Бернс фактично переносять з вулиць Балтимору на сторінки сценарію. Але з’являється нове завдання – перенести все це на екрани. Отримати зелене світло від естеблішменту HBO завдання не найлегше. Але на щастя, Саймону і Бернсу це вдалося.
Щоб зацікавити HBO у проєкті, Девід Саймон створив славнозвісну майже 80-сторінкову біблію серіалу, де прописав усіх основних персонажів та всю сюжетну лінію першого сезону. Зараз цю біблію можна знайти у вільному доступі в мережі. Цей метод спрацював і студія дала згоду на створення проєкту. Проте шоу не отримало миттєвий успіх і було значною мірою проігнороване всіма нагородами. В той час як «Клан Сопрано» тріумфував збираючи врожай номінацій і нагород, «Дроти» отримали лише 2 номінації Еммі, обидві за сценарій, і ще кілька згадок в номінаціях інших премій. Жодної перемоги. Тому Девід Саймон мусив боротися за кожен наступний сезон.
Початково над сценарієм працювали не сценаристи, а професіонали дотичні до справжнього життя Балтимора та тих аспектів, які висвітлює серіал. Самі творці були безпосередніми учасниками подій, про які писали: Девід Саймон, як журналіст кримінальної колонки, Ед Бернс, як поліцейський та вчитель державної школи в минулому. Серед інших, сценаристами «Дротів» також були колеги Саймона по Балтимор Сан – журналісти Рафаель Альварез і Вільям Ф. Дзорці. До створення сценарію також долучилися відомі американські письменники Джордж Пеліканос, Річард Прайс, Денніс Лігейн, Кіа Кортрон. Звідси шоу й отримало свою непідробну автентичність, майже документальний стиль та серйозність оповіді, без прикрас.
Way Down in the Hole та музична складова серіалу
Незмінним елементом «Дротів» є титульна пісня «Way Down in the Hole». Композиція написана Томом Вейтсом в 1987-му році, увійшла до альбому «Frank’s Wild Years», це госпел і, як сам Вейтс розповідав в одному з інтерв’ю, весь альбом – це історія Френка. В цьому треці він зустрічається з несамовитим євангелістом, який намагається навернути ліричного героя на праведну стежку, тоді як той застряг у світі сповненому алкоголю, наркотиків та жінок. Дуже добре римується із темами серіалу.
Та спочатку Девід Саймон хотів взяти для цієї ролі інший трек Тома Вейтса – «Get Behind the Mule». Йому подобалися мелодія, відчуття і голос Вейтса, але слова пісні зовсім не підходили, тож він продовжив пошуки доки не зупинився на «Way Down in the Hole». Але виникло питання виконання. Оскільки вся історія побудована на буднях переважно темношкірого населення міста Балтимор, для Саймона важливо було щоб в першому сезоні виконавець треку був саме темношкірим. Девід почав шукати кавери на пісню, коли згадав, що в його підбірці вже була «Way Down in the Hole» у виконанні The Blind Boys of Alabama. Це було ідеальним рішенням.
The Blind Boys of Alabama одразу погодились на використання їхньої версії треку у «Дротах», але в процесі виникли труднощі з отриманням згоди вже від Тома Вейтса. Автори відправили Тому касети із записом шоу, але ніяк не могли отримати від нього відповіді. Наближався час виходу «Дротів» в ефір, а Вейтс мовчав, тож врешті одна з продюсерок зателефонувала Тому, той відповів, що отримав касети, але не знає як користуватися VHS програвачем, тому чекає поки повернеться його дружина і покаже йому як той вмикається. Коли це сталося Том Вейтс, ясна річ, погодовися на використання пісні в шоу.
«Way Down in the Hole» відкриває кожен епізод серіалу і в кожному сезоні її виконують різні гурти чи музиканти: The Blind Boys of Alabama, Том Вейтс, The Neville Brothers, DoMaJe і Стів Ерл, який також має невелику роль в «Дротах». Також в кожному сезоні кадри інтро змінюються та відображають теми, про які йдеться протягом всього сезону.
Музична сцена Балтимора є незмінним тлом «Дротів». Тут можна почути широкий спектр виконавців, від автентичних балтиморських до Method Man, який грає в серіалі Чіза Ваггстафа. Водночас уся музика майже виключно дієгетична, тобто існує в світі серіалу, за винятком треків, що лунають в фінальному монтажі наприкінці кожного сезону.
Головні теми
Кожен сезон «Дротів» розкриває зсередини певний аспект соціуму, міста як спільноти мешканців. Все починається з вулиці та поліційного відділку. Ми бачимо як влаштована «гра» на вулицях, хто є хто на простому прикладі реальної гри – шахів, принципи якої лейтенант з команди головного антагоніста першого сезону пояснює своїм підлеглим-пішакам. На вулиці все зрозуміло, робота там вимагає чіткого дотримання правил і субординації. Але, як ми переконуємось, такі ж закони діють і у Балтиморському відділі розслідування вбивств. Саме субординація (славнозвісна фраза «chain of command»), а не навички детектива чи сумлінність відіграють ключову роль в просуванні кар’єрними сходами. Через це не раз перечеплюються на своєму шляху такі персонажі, як Джиммі Макнолті (Домінік Вест), Седрік Деніелс (Ленс Реддік) чи Лестер Фрімон (Кларк Пітерс). Саме з вулиці та поліційного відділку, з їхньої боротьби та з паралелей між ними, ми занурюємося у світ «Дротів». Перший сезон розповідає про шахівницю та правила, згідно з якими дозволено ходити певним гравцям цих спільнот.
Другий сезон ілюструє занепад робітничого класу, так званих blue collars, працівників порту, профсоюзний лідер яких, Френк Соботка (Кріс Бауер), для того щоб його справа вижила вдається до співпраці з грецькими контрабандистами, котрі періодично доставляють зі старого світу в новий всілякі види розваг – наркотики, повій і хтозна, що ще. Френк не вдається в деталі, він ніколи не зазирає в контейнери з товаром, тільки координує доставку. А отримані гроші спрямовує на такі благі справи як вітраж у церкві та хабарі для естеблішменту задля відновлення зернового терміналу. Адже в останні роки порт буквально висихає, а його працівники втрачають роботу. Френк піклується про роботяг, він хоче щоб вони могли чесно заробляти собі на життя, попри те, що для цього йому самому та кільком іншим робітникам доводиться «забруднитися». Другий сезон «Дротів» – це справжня грецька трагедія на тлі Балтимора 2000-х. Чомусь часто саме цей сезон вважається найменш вдалим.
В третьому сезоні серіалу політикум грає першу скрипку. Спроба втомленого майора Говарда «Банні» Колвіна (Роберт Віздом) навести хоч якийсь лад на вулицях не зовсім легальним чином втілюється у славнозвісному Хамстердамі. Це така собі майже утопія, яка розігрується в межах кількох кварталів Балтимору, з яких майору Колвіну вдається «прибрати» злочинність. Але світ існує в балансі, тому очистивши один осередок міста, Колвін фактично концентрує все беззаконня і бруд у суворо відведеному для цього місці, і все, що там робиться, виглядає як апокаліпсис. Ситуацією, яку створює майор Колвін, вдало користується Томі Каркетті (Ейдан Гіллен), молодий і амбітний білий політик, що прагне стати мером Балтимора. Наголошення білий тут не просто так, адже, як вже згадувалося, населення Балтимора переважно темношкіре і мери міста, починаючи з 1980-х теж майже виключно були афроамериканцями. Отже рівень довіри до білого кандидата, Томмі Каркетті, з самого початку менший. Тому чинний мер продовжує свою політику загравання зі статистикою розкриття злочинів, бюджетними схемами і та ін. Водночас його опонент розігрує партію стурбованого громадянина, для якого добробут містян на першому місці. Ймовірно, постать Каркетті частково базується на мерові Балтимора, Мартіні О’Мейлі, який обіймав цю посаду протягом 1999 – 2007 років.
Четвертий сезон – улюблений для багатьох. Він фокусується на проблемах в системі освіти. В державних школах Балтимора ситуація дуже нагадує той самий поліційний відділок. Гонитва за красивою статистикою, не важливо розкриття злочинів чи гарних оцінок, всюди однакова, в чому переконується Роланд «През» Призбилевський (Джим Тру-Фрост), який побував в обох інституціях та з'ясовує, що в школі головне не знання які учні отримують, а загальна статистика – рівень оцінок який вони покажуть на щорічному тесті. Якщо він буде недостатнім, школа може втратити фінансування. Тому за якийсь час до цього екзамену, всі вчителі починають викладати один предмет – правильні відповіді на тест. Головними персонажами цього сезону є чотири підлітка – Майкл (Трістан Мак Вайлдс), Дюкон (Джермейн Кроуфорд), Неймонд (Хуліто МакКаллум) і Ренді (Маестро Гарелл). Всі вони різні і у кожного своя недитяча реальність. Майкл фактично є опікуном свого молодшого брата та матері-наркоманки. Дюкон живе в родині, яка продає його одяг, щоб купити чергову дозу. Неймонд – син славнозвісного Ві Бея (Хассан Джонсон), тому поки батько сидить свій довічний термін, мати вимагає, щоб син піклувався про неї, фактично відправляючи Неймонда продавати наркотики на вулиці. Ренді живе з прийомною матір’ю та дуже боїться, що вона відправить його назад до притулку через його часто не янгельську поведінку. На кожного з них чекає свій шлях на вулицях Балтимора. Шлях, який показує нам циклічність життя та залежний стан дитини від суспільства.
У п’ятому сезоні разом зі звичною боротьбою з наркоторгівлею йдеться також про закулісся четвертої влади – редакції газети The Baltimore Sun, журналістом якої був Девід Саймон і пишучи репортажі з поліційного відділку та нічних чергувань разом із Едом Бернсом він і надихнувся на створення «Дротів». Зміна влади в місті виливається не в обіцяний новий порядок, заснований на дійсних фактах, а в фінансову кризу, що збігається за часом із загальною кризою, яка назріває в країні. Всюди панують скорочення. Поліцейські не отримують компенсації за понаднормову роботу, жодного фінансування для стеження за наркоторговцями на горизонті не видно. Відділ особливих справ, що повстав стараннями Макнолті і Деніелса скорочують. Не краще живеться й газетарям, цілі відділи закривають через кризу та появу інтернет-версій видань. Щоб вижити в такому конкурентному середовищі деякі журналісти і навіть детективи вдаються до невластивого їм жанру – фікшн. Однією із зірок цього сезону є Авґустус «Ґас» Гейнс (Кларк Джонсон) – редактор рубрики «Місто» The Baltimore Sun, який цінує журналістські стандарти більше ніж будь-хто з його підлеглих та босів.
Словом, протягом п’яти сезонів Саймон показує нам, які закорумповані і розбещені зсередини всі інститути і структури, що мають величезний вплив на життя людей. Ті одиниці, які намагаються залишатися чесними, часто викидаються системою, яка більше пристосована до паразитів і брехунів. Дуже сумний та справжній висновок.
Про окремих персонажів
Джеймс «Джиммі» Макнолті (Домінік Вест)
Джимі Макнолті – в класичному розумінні його можна вважати головним героєм серіалу, проте у «Дротах» головних героїв немає, як і в житті. Макнолті починає вести серіал разом з тим як він очолює боротьбу проти наркоторговця Ейвона Барксдейла (Вуд Гарріс) в першому сезоні. Саме завдяки йому протягом п’яти сезонів то постає то закривається відділ особливих справ, що веде спостереження за головними наркоторговцями Балтимора. Джиммі бореться зі злочинцями не для торжества добра, а для того щоб надати зміст своєму життю. Адже він дійсно хороший поліцейський, і це все що його цікавить. Попри присутність колишньої дружини та двох синів. В третьому сезоні персонаж з’являється лише в кількох епізодах, але далі, після інтервенції влаштованої колегами-акторами, Домінік знову повноцінно повертається до ролі Макнолті.
Вільям «Банк» Морланд (Венделл Пірс)
Напарник та друг Макнолті. Банк не гірший, а може навіть кращий детектив ніж Джиммі. Він не такий відчайдушний і зрештою, мабуть, розумніший за Макнолті, тому не потрапляє в такі халепи як Джиммі. До того ж Банк дуже стильний і елегантний детектив, він завжди в костюмі та з сигарою. Подейкують, що раніше копи часто курили сигари, щоб перебити сморід від трупів. Так це чи ні, але Банку ця звичка дуже пасує. Банк знаходиться десь посередині: він не такий шибайголова як Макнолті, не йде на прямі сутички з керівництвом, але і не кар’єрист, який мріє про високі посади, як Деніелс, він просто насолоджується роботою детектива, любить її та своє місто. Банк і Джиммі багато в чому схожі – у відданості роботі та любові до жінок і випивки, але разом з тим і дуже різні у методах, на які ладні йти заради розкриття справи.
Лестер Фрімон (Кларк Пітерс)
Лестер – безперечно один з небагатьох, кого Макнолті називає хорошим детективом. Перед тим як потрапити до відділу особливих справ, він провів тринадцять років і чотири місяця в засланні у відділі контролю за ломбардами. До цього Лестер був детективом відділу вбивств. За непослух керівництва, тобто за те, що виконував свою роботу, його відправили на заслання туди, де він мав просто перекладати папірці. Мабуть саме на цій «захопливій» посаді Лестер опанував нове хобі – виготовлення мініатюрних копій меблів для лялькових будиночків. Це заняття не тільки займає розум, а ще й приносить гарний дохід. Та справжня робота детектива – пристрасть Лестера, якої він був позбавлений тривалий час. Тож коли він потрапляє до відділу особливих справ, він швидко стає невід’ємною та навіть необхідною частиною команди.
Шакіма «Кіма» Ґреггс (Соня Сон)
Кіма потрапляє до відділу особливих справ з відділу боротьби з наркотиками. Вона кмітлива, працьовита, віддана своєму наставнику Седріку Деніелсу та дуже принципова, в чому переконуємося особливо в останньому сезоні серіалу. Кіма відкрита лесбійка та живе зі своєю партнеркою, якій не подобається наскільки небезпечною стає робота Кіми. Після важкого поранення вона деякий час проводить за паперовою роботою, але згодом охоче повертається до справжньої роботи детектива у відділі особливих справ та згодом у відділі розслідування вбивств. Разом з тим, вона повністю забуває про сімейне життя, наче це неуникний паттерн для всіх хороших детективів.
Лейтенант Седрік Деніелс (Лоренс Ріддік)
Лейтенант, якого призначають керувати новоствореним відділом особливих справ, має на меті викрити злочинне угрупування Ейвона Барксдейла. У Деніелса в минулому була якась темна історія, пов’язана з роботою, що ускладнює його підйом кар’єрними сходами. Тому після заплутаного минулого, лейтенант прагне очистити своє ім’я перед босами та намагається невідхильно притримуватись субординації. Головне слово тут – намагається, адже Деніелс справді хороший поліцейський і людина, тож згодом він таки порушує субординацію задля успіху справи.
Ейвон Барксдейл (Вуд Гарріс)
Головний антагоніст, the OG – Ейвон Барксдейл наркоторговець який тримає західне узбережжя Балтимору. Він запальний та діє швидше підкоряючись емоціям ніж холодному розрахунку, на відміну від його правої руки Стрінгера. Ейвон вибудував свою репутацію на тому що його слово – це вагомий непорушний аргумент, він поважає правила та обурюється, коли без його відома його ж люди вчиняють замах на Омара в неділю (день відвідування церкви), ще й в присутності його бабусі. Ейвон старомодний, на його рахунку багато життів, в тому числі «цивільних». Проте, порівняно з наступним поколінням, втіленим в особі Марло Стенфілда з яким Ейвон розпочинає вуличну війну, Барксдейл викликає більше поваги та його слову можна довіряти. Дуже важливою для Ейвона є його сім’я, він радиться зі своєю сестрою та щиро любить племінника Ді Анджело.
Рассел «Стрінгер» Белл (Ідріс Ельба)
Права рука Ейвона, Стрінгер має більш бізнесовий підхід, якщо Ейвон серце їхнього бізнесу, то Стрінгер – мізки, вдень – він гангстер, а ввечері відвідує бізнес школу. Белл відчайдушно намагається перевести їхню з Ейвоном справу в легальне русло, точніше вибудувати легальний фронт – B&B Enterprise, будівельне підприємство. На відміну від Ейвона, який має досить консервативний підхід Стрінгер націлений на майбутнє та прагне застосовувати бізнес-тактики в управлінні їхньою нелегальною діяльністю.
Омар Літл (Майкл Кеннет Вільямс)
«Дроти» – це улюблений серіал 44-го президента США Барака Обами, а улюбленим персонажем Обами є Омар Літл. Грабіжник з власним кодексом правильної поведінки, який вбив не одну людину, проте жодного «цивільного». Омар грабує не будь-кого, а наркоторговців, саме він стає ворогом номер один як для Ейвона, так і для Марло. Омар відчайдушно сміливий, і це демонструє не тільки рід його діяльності, а й його сексуальна орієнтація, адже бути відкритим геєм в надзвичайно маскулінному середовищі вимагає величезної відваги. Омар має повагу та статус легенди на вулицях Балтимора. На початку Омар мав з’явитися лише в семи епізодах першого сезону, а далі його чекала невтішна доля багатьох сміливців, що наважуються грабувати наркоторговців – смерть. Проте Майкл залишився в касті до самого кінця шоу, а Омар назавжди залишився легендою «Дротів».
Марло Стенфілд (Джеймі Гектор)
Починаючи з третього сезону звання головного антагоніста серіалу переходить до молодого та надзвичайно амбітного Марло Стенфілда. Він уособлює собою нове покоління вуличних гравців. Якщо для Ейвона і Пропозишн Джо гра і її правила, взаємна повага попри реальну конкуренцію за корнери були головними, то для Марло не існує жодних правил та авторитетів, для нього головне – це його ім’я. За Марло полює балтиморська поліція на чолі з Макнолті і Фріменом, та чи не головне протистояння відбувається між ним і Омаром, злодієм, що неодноразово затьмарює ім’я Марло на вулиці.
В другому сезоні «Дротів» з’являється також персонаж родом з України – Сергій, проте, на жаль, в шаблонній ролі бандита, який працює на грецьку мафію і є безжальним вбивцею. Звісно, ледь не всі в серіалі називають його Боріс і рашн, спершу Сергій виправляє їх, наголошуючи, що він з України, але це нікого не цікавить і Сергія продовжують ідентифікувати як росіянина. Отака от нотка зради. Але пробачимо Девіду Саймону цю геополітичну необізнаність. Враховуючи те, що в роки існування СРСР на заході «союз» всі називали майже виключно росією, нічого дивного в цьому немає.
Нескінченно довго і в деталях можна говорити ледь не про кожного персонажа серіалу, адже вони настільки добре прописані, що, навіть з’явившись в кількох епізодах, запам’ятовуються надовго, про них є що сказати, кожен з них має глибину та історію. Згадаймо Боді (Дж. Д. Вільямс), який присутній у всіх сезонах, він продає наркотики на вулицях з 13 років та під кінець серіалу відчуває наче прожив ціле життя, в свої ранні двадцять почувається по-справжньому старим. В останньому сезоні, Боді розчаровується в тому, наскільки змінився світ. Тут хочеться зацитувати іконічний діалог Боді і Пута:
«Bodie: It’s cold, motherfucker.
Poot: It’s a cold world, Bodie.
Bodie: I thought you said it was getting warmer.
Poot: World going one way, people another, yo.»
Автентичності додавали також справжні жителі тих районів Балтимора, про які йдеться в шоу. Вони часто були акторами масових сцен. А реальні злочинці й поліцейські слугували натхненням для багатьох персонажів «Дротів». Наприклад, сержант Лендсман (Делані Вільямс) з серіалу повністю базується на постаті реального сержанта Джея Лендсмана, який і сам зіграв невелику роль в третьому сезоні. Ларрі Ендрюс, який грає Донні, – це прототип Омара. Один з феноменів «Дротів» те наскільки по-людськи там змальовано як поліцейських, так і злочинців. Ми бачимо окремі історії їх становлення та спокути, а потім – повернення до життя в соціумі злочинців.
Варто також згадати монтаж в фіналі кожного заключного епізоду сезону – це дуже сильний інструмент, концентрований меседж всього сезону. Протягом кількох хвилин ми їдемо вулицями Балтимора, охоплюючи всю суть і наслідки побаченого раніше.
«Дроти» – універсальна історія, як каже сам Девід Саймон, події серіалу можна було перенести в Флориду, Нью Йорк, Бостон, будь-яке урбаністичне середовище в Америці, і нічого б не змінилося. Та разом з тим, Балтимор все ж таки особливе місто і окремий персонаж. Не дивлячись на те, що злочинність і наркотики не щось притаманне ексклюзивно Балтимору, це місто й досі виділяється в негативному сенсі за рівнем вбивств серед інших міст Америки. За статистикою недавніх років рівень вбивств там становить 37,3 на 100 000 осіб, тоді як в Нью Йорку – 4, а в Чикаго – 6,5.
Але, в загальному сенсі, «Дроти» – це історія не тільки про Америку, це універсальна формула за якою функціонують всі міста світу, всі державні інституції, виконавчі органи і медіа. Це дуже справжній серіал, а тому він має дещо гіркий посмак, проте цей посмак має і нотки приємної ностальгії, він ще довго вас не полишатиме.
Серіал багато в чому заснований на історіях про боротьбу з наркоторгівлею. Але, як би іронічно це не було, він викликає залежність. Хочеться щоб серіал не закінчувався, але з хорошими шоу це неможливо. Та вихід є, окрім переглядання всіх епізодів по колу, можна також послухати подкаст присвячений 20-річчю виходу серіалу – The Wire at 20. Його ведучим є неповторний Method Man, а в гості заходять майже всі творці та актори.
Також у 2018 році Джонатан Абрамс видав книгу All the Pieces Matter: The Inside Story of The Wire, а в 2010 вийшла друком книга The Wire: Truth Be Told написана одним зі сценаристів шоу та колегою Девіда Саймона – Рафаелем Альварезом.
Глосарій «Дротів»
Щоб вам було легше поринути у світ «Дротів», пропонуємо подивитися коротке відео від HBO, в якому пояснюється багато важливих слів та словосполучень. Також додаємо словник сленгу та пам’ятних фраз із серіалу, що не увійшли до відео.
- 5-0, Five-O – Зазвичай вигукується як пересторога про наближення поліцейських на місці, де торгують наркотиками.
- G-pack– пакунок з 50 ємностями героїну (чи кокаїну).
- Narcos (вимовляється knock-o-s) – офіцер поліції з відділу боротьби з наркоторгівлею.
- Gump – м’яка і слабка людина.
- Hopper – діти молодші за corner boys, зазвичай проходять «навчання», виконуючи роль спостерігачів або охороняючи сховок (stash), також можуть доставляти посилку з товаром чи грішми.
- Dawg – приятель, чувак, використовується як панібратська чи зневажлива форма звернення, але часом dawg – це просто пес.
- Civilians або tax payers – звичайні люди, які не дотичні до «гри», тобто не наркоторговці і не наркозалежні.
- Corner – ріг вулиці, де цілодобово продають наркотики.
- Shiiiiiiet – коронна фраза сенатора Клея Девіса, яка може мати багато значень, залежно від ситуації та інтонації.
Матеріал підготувала Тетяна Мисяновська