Квітнева прем'єра «Марії Стюарт» у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, беззаперечно, була довгоочікуваною подією. Після шаленого ажіотажу суспільство нарешті дізналося, що театр – це круто, а режисер Іван Уривський став популярним спікером для численних інтерв'ю. А коли запустили продаж квитків, то вони миттю розлетілися.
Відомий німецький драматург і поет Фрідріх Шиллер написав трагедію на п'ять дій «Марія Стюарт» в 1800 році, на основі документальних матеріалів про життя королеви Шотландії. Якщо зануритися в історію, то у 1568 році, через підозру в причетності до вбивства чоловіка, Марію Стюарт висилають з країни. Та вирішує їхати до Англії, сподіваючись на захист своєї двоюрідної сестри – королеви Єлизавети. Однак остання через побоювання наказує взяти її під варту. Після років у в'язниці, Марії Стюарт виносять вирок до страти.
Цю п'єсу Уривський осучаснив прямолінійно, щоб у кожного глядача жодної думки не було про історичну реконструкцію або драматичну історію про минуле. До того, як глядач побачить акторів на сцені, в залі ходить Хтось, щось бурмоче про кавусю, життя і привертає увагу публіки. З огляду на його костюм, всі розуміють, що вистава вже почалася. Це не просто руйнація четвертої стіни (у фіналі буде ще більш потужний епізод), а певна алюзія на відомих блогерів, які цінують тільки власне «его». Сучасно, стильно й саркастично. Хтось – персонаж вигаданий режисером, і його можна сприймати, як блазня королеви.
Протистояння двох величних жінок-королев – Марії і Єлизавети – поліфонічне. По-перше, сценічний простір являє собою шоурум, світовий подіум і королівську ієрархію – від в'язниці-вітрини за склом до високого п'єдесталу CROWN. Конструкція світового простору настільки мобільна, наскільки королева не може володіти нічим і ніким, навіть собою.
По-друге, боротьба за владу та кохання (чоловіків), а також страх визначають поведінку і характер жінок, які змагаються за власне життя. На фоні владних перипетій, режисер фокусує увагу на постаті Жінки, як особистості. Роль Марії Стюарт виконують Анжеліка Савченко і Марина Кошкіна. Вони успішно втілюють образ героїні – сміливої, безстрашної і водночас змученої жінки. З іншої сторони, красива і витончена, з ляльковим фльором, Марія Стюарт, немов фігура з фешн-показу.
Взагалі, нівелювання людських цінностей і певне висміювання споживацької культури у виставі проходить наскрізно і торкається найбільш недоторканних осіб – королев. Вони – жінки, якими вміло користуються чоловіки. Єлизавета у виконанні Тетяни Міхіної, попри велич і корону, насправді вразлива жінка, яка воліє кохати і бути щасливої, але втішається тимчасовими проявами тваринницького інстинкту Лейстера (Акмал Гурєзов).
Феміністичний компонент вистави можна аналізувати глибше й глибше у контексті історично-релігійних відносин того часу, але ця вистава – сучасна історія, з тими ж проблемами. Жінка – володарка корони, але не має змоги обирати і володіти собою, своїм щастям. І це у виставі екстраполюється на образ Єлизавети – могутньої правительки, але нещасної жінки. Матріархат протистоїть патріархальній системі, але фінал не має переможців.
У виставі висвітлюється відома зворотня сторона монархії – тягар корони обмежує життя. Таким же чином, як і ми у сьогоденні, обмежуємо себе крізь інстаграмний look і фільтри, що створюють ілюзію для оточуючих. Лише опинившись на подіумі людського марнославства, можна побачити весь «бомонд» страхів і жахіть, якими наповнений навколишній світ. Костюми, перуки, гримаси – уся ця фальш, мов отрута, знесилює сутність людини. І що залишається – лише кофри для одягу, як символ пустоти.
Жага до влади, жага пристрасті, жага любові у королівській крові стрімко призводить до падіння або фізичної смерті. Приниження, розпач, біль підсилюють протистояння Єлизавети і Марії, яке вже приречене на криваву помсту.
Вистава насичена метафорами і впізнаваними прийомами режисера, що робить постановку абсолютно видовищним дійством з психологічно-філософським сенсом.
Кому сподобається: глядачу, який шукає нові сенси у класичних творах і не проти театру у театрі.
Кому «не зайде»: тим, хто проти оголеності на сцені та сексуальних сцен (хоча там це показано дуже обережно).
У виставі ролі виконують: Тетяна Міхіна, Лариса Руснак, Марина Кошкіна, Анжеліка Савченко, Михайло Кукуюк, Іван Шаран, Акмал Гурєзов, Андрій Самінін, Олександр Печериця, Дмитро Чернов, Павло Москаль, Дмитро Рибалевський, Віталій Ажнов, Олександр Рудинський, Михайло Дадалев, Михайло Матюхін.
Фото: Юлія Вебер