У Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки нещодавно відбулася премʼєра вистави «Отелло» режисера Давида Петросяна. Про постановку поспілкувалися з виконавцем головної ролі — Олександром Яцентюком.
– Чим зацікавив вас цей матеріал і власне як ви погодилися на співпрацю з театром? Адже ви все таки сприймаєтеся українськими глядачами найперше як кіноактор.
– Це правда. Проте мені було цікаво спробувати себе в театрі. Мені не було принципово в якому, вирішальною складовою був саме матеріал. Колись я мав можливість досить плідно попрацювати над п'єсами «Отелло» і «Макбет». Ця драматургія мені дуже резонує. Власне щодо «Отелло», то матеріал цікавий для мене як для актора. У цьому персонажі є куди «рости» та розвиватися. Маю на увазі, що навіть відігравши дві вистави, я розумію, що ще дуже багато зусиль треба докласти аби довести цю роль до піку, аби розкрити її дійсно якісно.
А з Давидом я просто давно хотів попрацювати. Цікаво було дізнатися, який у нього підхід у роботі. Я знаю небагато українських театральних режисерів, з якими дійсно б мені хотілося б попрацювати так, як із Давидом.
– Які ваші особисті рефлексії та враження від роботи над цією виставою? Як змінилися вони протягом часу від першої читки до сьогодення?
– Розумієте питання в тому, що треба допрацьовувати ще все. Я взагалі не бачу межі, де вже можна буде зупинитися і не працювати над роллю.
Це якраз те, що стосується безпосередньо театру і є великим плюсом на противагу кіно. Ти завжди можеш щось додавати, щось привносити, повсякчас відкриватимуться нові горизонти, і ти можеш завжди доповнювати свій образ, робити персонажа глибшим і більш багатогранним.
У кіно, на жаль, ти цього зробити не можеш. Відчуваю, що маю що ще сказати і напрацювати у виставі. Думаю, з часом воно все нашарується.
– З якими викликами ви зіткнулися у ході робити над виставою?
– Мені знадобився час аби, скажімо, вибудувати нашу комунікацію. Режисер – актор. І знадобилося трохи більше часу, аніж я думав. Я намагався налаштуватися з Давидом на одну хвилю. Аби зрозуміти в якому напрямку маю рухатися. Адже матеріал хороший, там є що відкривати і знаходити, є над чим працювати й думати та й наша співпраця для мене була бажаною. Мені важливо було в усьому розібратися і дійсно плідно попрацювати. Ну, а власне, який результат – не мені судити. У роботі я помітив, що Давид режисер-експериментатор. Він постійно знаходиться у пошуку і певні намітки чи начерки, які ми, до прикладу, мали сьогодні до завтра вже могли змінитися. Перейти в іншу сцену або замінитися. Це постійний процес. Тож мав пройти певний період репетицій, аби адаптуватися і йти в ногу з режисером.
– Як вибір музичного оформлення, в якому для глядачів гратимуть не лише на класичних інструментах – віолончель, фортепіано, акордеон, скрипка – а й старовинних – ліра, уд тощо – за сприянням композиторки Сусанни Карпенко вплинув на атмосферу та настрій вистави? Як в цілому працювалося у супроводі живої музики?
– Так, в нашій виставі музика займає окреме почесне місце. Звісно, вона впливає не лише на сприйняття глядача, підбуривши інтерес та цікавість, а й на актора.
Знаєте, недобре йти за музикою, бо ж ти маєш народжувати роль від внутрішньої історії, але насправді вона мені часом допомагає включатися у сцену не з нуля, одразу підживлює, акцентує, додає динаміки. Сприяє знайти правильну «тональність розповіді», скажімо.
З певного етапу репетицій ми почали щоденно вже працювати з музикантами і я щораз щиро захоплювався ними та нашою творчою співпрацею. Музика народжувалася одномоментно з твоїм персонажем на сцені. Ось такий симбіоз.
– Як ви вважаєте, що глядачі можуть найбільше здобути або відчути, переглядаючи «Отелло»?
– Це треба питати в них одразу після перегляду насправді. Я би хотів, аби глядачі побачили та відчули те, що може статися коли не маєш довіри до близької людини, наприклад. Яго – це темний бік Отелло, Дездемона – світлий. І тут ми споглядаємо, яка сторона медалі буде переможною. А ще те, з чим ми можемо зіштовхнутися у майбутньому, адже п’єса, нагадаю, починається з перемоги Отелло. Думаю, тут варто замислитися кожному над тим, які випробування чекають на нас попереду. Тож важливо, найперше, залишатися людиною попри все. Після прем’єри до мене підійшов один хлопець і сказав, що є про що подумати, багато сенсів для себе відкрив. Такий фідбек – це цінно.
– Ваша улюблена сцена з вистави, яку ви з нетерпінням чекали показати глядачам?
– Улюблена сцена – це сцена Отелло з Дездемоною, де вони бавляться. Вони є одне в одного і їм добре разом. Це сцена, коли вони ще не знають горя, не відають, що чекає на них, коли вони ще мають своє щастя.
– Чи розглядаєте ви для себе у подальшому театральні проєкти чи все таки ваша історія – це кіно?
– Так, мене більше приваблює кіно. Але, хтозна, можливо, мені трапиться якийсь цікавий проєкт чи такий матеріал, який я знову буду готовий зробити у межах театру. Ця вистава багато для мене відкрила і багато чого дала. Над нею ще треба працювати, проте я бачу вектор і знаю куди рухатися, тож я переконаний що з часом вона ставатиме кращою і кращою.
Найближчі покази вистави «Отелло» відбудуться 10 та 11 травня.
Ознайомитися з графіком наступних показів, а також придбати квитки можна на офіційному сайті Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Матеріал підготувала Юлія Вишнякова
Фото: Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки