Любовний трикутник помножений на містичний вайб у супроводі українських традицій – привабливе поєднання для сучасного глядача, який прагне заселфитися у театрі й побачити щось новеньке на сцені. Повість Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» часто інтерпретують в українських театрах. На цей раз – прем'єра вистави «Зілля» Молодому театрі режисерки Олександри Меркулової.
Своєю містично-метафоричною атмосферою вистава веде глядача у світ – чи то потойбіччя, чи то наших мудрих предків, – до первинних глибин природи. Як людської, так і Всесвіту. Любовний трикутник, де нарцисичний Гриць пристрасно жадає Тетяну, але сватається до Тетяни, міцно тримається крізь червоні, мов кров, лінії-нитки. Символізм забороненого кохання, а точніше – зради, що знищує людське серце, висушує дотла,– як у сценографії, так і в костюмах, хореографії, музиці. Художниця Олеся Стрельбіцька створила на сцені масштабну декорацію, осучаснила і стилізували народні костюми, що вражають мінімалізмом і деталями-символами.
Фокус спектаклю не стільки на любовно-драматичній конструкції, скільки на жіночій природі та законах Всесвіту, які уособлює веретено. Саме з цим веретеном з'являється стара ворожка Мавра, що символізує тяглість поколінь, мудрість і стійкість. Колись існувало повір'я, що жінка, котра бере веретено в руки святкового дня, потрапляє під владу нечистої сили, тому воно не випадково опинилося на спині Маври. З одного боку, вона – символ магічного Всесвіту, з іншого – жіноча сила й джерело життя.
Веретено – це інструмент жіночої праці, і з давніх-давен його пов’язували з образом Богині-Матері, котра пряде нитку, з якої створюється тканина Всесвіту і в’ється тонка нитка людського життя. А стрижень веретена, на якому обертаються Небо і Земля, символізує круговерть. Глобально і містично. До речі, за одним з вірувань, гребінь і веретено показав людині сам Бог, а прядку з колесом – Чорт, якого можна теж побачити (трохи спойлеру) у виставі. І тому прислів'я «Яка пряжа – таке й полотно ляже» у виставі набуває майже сакрального значення.
Жіночі образи у виставі – поліфонічні та сучасні за характером. Отже, імпульсивна Тетяна-Туркиня у виконані Дарини Панасенко – гонорова, чуйна і загадкова дівчина, з якою невгамовний Гриць постійно шукає зустрічі. Кохання між ними – чуттєве, магічне, але стрімке й від того небезпечне, мов пожежа. «Стережися, Тетяно! Бо хто, донько, любить, той не раз і губить!» – намагається попередити ії стара ворожка Мавра у виконанні Наталії Кленіної. Але марно.
Тим часом Гриць (Сергій Пащенко) сватається до Настки (Дар'я Грачова) – лагідної, романтичної і дещо експресивної дівчини, яка у будь-що старається втримати хлопця біля себе. Ніжна, але відчайдушна, вона готова боротися за своє щастя. Образ Настки нагадує сучасний тип жінки-власниці, для якої власні інтереси понад усе. З іншого боку, у виставі, крізь біль і розпач, вона показує вольовий характер.
Обидві дівчини, ніби дві сторони Гриця: біла і чорна, як розум і пристрасть. У боротьбі між ними Гриць власне і потрапляє до тих самих ниток життя, заплутуючі людські долі. Власне, кожен з героїв ставить свої інтереси понад усе. Навіть якщо це коштуватиме їм життя.
Видовищність вистави, крім сценографії, потужно підсилюється хореографією Андрія Дикого. Динамічні танці з символічно національними компонентами розкривають силу українського характеру. І звичайно ж, музика Наталії Цуприк акцентує романтичні й драматичні моменти у виставі.
Вистава не відкриває нових істин, а тільки підкреслює цінність життя, сповненого кохання. Егоїзм, зрада, обман – завжди на темному боці, а чесність й воля, повага і розум міцно зв'язують цей Всесвіт своїми нитками.
Кому сподобається: поціновувачам творчості Ольги Кобилянської та молоді, яка шукає видовищні та змістовні вистави.
Кому «не зайде»: тим, хто полюбляє комедії.
Фото: вебсайт Київського національного академічного Молодого театру