У кінотеатрах України триває травневий прокат історичної кінодрами Тараса Томенка «Будинок “Слово”. Нескінчений роман». Yabl поспілкува про фільм мали нагоду з виконавцем головної ролі – Дмитром Олійником.
– Кіно «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» у прокаті з 9 травня. Як сприйняла аудиторія, які чули відгуки?
– Відчується, що попит є, квитки продаються, глядачі наповнюють зали кінотеатрів, тож, сподіваємося з командою, що будуть досить непогані продажі. Щодо відгуків, то 90% з них, направду, позитивні. Критика часом присутня, що теж добре. (Прим. За 3 вікенди у прокаті кінодраму «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» вже побачили 83 000 глядачів. Фільм зібрав понад 13 мільйонів гривень у прокаті.)
– Що кажуть про вашого героя — Володимира Акімова?
– Зазвичай усі пишуть, що він дуже схожий на путіна, що проглядається така алюзія на нього. Кажуть, що цей персонаж в цілому викликає доволі змішані почуття: від жалощів на початку, до ненависті та відрази упродовж розвитку історії. Багато користувачів пишуть, що Акімов їх дратує. Ба навіть бісить. Насправді ж, саме це і закладалося творцями фільму в мого героя. Тож такі вислови від аудиторії сприймаю як компліменти.
– До слова про персонажа. Сценаристка фільму Любов Якимчук зауважує, що на образ Акімова під час написання сценарію безпосередньо вплинула й тодішня Революція гідності. У повітрі вже тоді відчувалося все це, і дії Януковича, ясна річ, були продиктовані росією. Проте, ваш герой — це збірний образ. Це і НКВСник, який катував Михайля Семенка, і ті письменники «Слова», що доносили на своїх, співпрацюючи з НКВС. Як ви вибудовували свою лінію ролі від невпевненого в собі героя, якого на початку добре сприймають глядачі до представника системи, який вважає, що схопив Бога за бороду?
– Щодо роботи над персонажем, то я пробудовував його, як я і звик це робити. Спершу, я працював над його внутрішніми мотивами. Так би мовити, цей теоретичний бік — його цілі, задачі, які факти зробили його таким і події, що відбуваються в його житті і впливають на його поведінку. Далі я вже узявся за пошук цього образу: як він може говорити, як рухатися, як буде поводитися, яка в нього хода, які погляди і так далі. Це такий звичайний комплексний підхід, який пропрацьовують усі актори. А вже коли ти приїздиш на майданчик, з’являються додаткові фактори, такі як побудова кадру, в якому тобі потрібно рухатися, жити, режисерські задачі, певні зміни по тексту тощо. Це все спочатку ретельно репетирується, і аж потім ми заходимо в кадр і робимо. Далі ти вдома вчиш текст, приходиш вже з розумінням свого персонажа.
Кіно — це завжди не є лінійна історія, адже знімають по-різному: сьогодні, наприклад, знімають кульмінаційну, а завтра, навпаки — першу сцену появи мого персонажа. Тож завжди потрібно у голові тримати біографію персонажа. Адже він мусить змінюватися в залежності від того чи іншого кадру, оскільки під кінець фільму з ним відбувається низка подій, які актору потрібно враховувати.
– Насправді, погодитися бути сексотом — це про трагедію людини. Видається, що Акімов отримує від цього задоволення. Що зрештою керує Акімовим: заздрість, образа, жага влади?
– Акімовим, перш за все, керує страх за власне життя, а вже далі — заздрість, образа і жага влади. Це все працює в ньому в комплексі та штовхає на відповідні дії.
– Знімальний процес припав на 2018 та 2020 роки. На момент 2018 – це була ваша перша головна роль у повному метрі, далі була пандемія. З якими викликами зіткнулися у ході роботи над роллю та зйомками?
– Насправді, сама роль доволі об’ємна і має багато екранного часу, тож саме вона і була найбільшим викликом для мене. Адже я розумів, що на мене покладена велика відповідальність. Я намагався робити все дуже щиро й серйозно ставитися до своєї роботи. А в перерві між 2018 і 2020 роками, головним викликом було те, щоби нормально пройти пандемію і за два роки спробувати не змінитися, не погладшати абощо.
– Про що для вас це кіно та який його, на вашу думку, головний меседж?
– Складно відповісти, адже кожен глядач візьме щось своє з фільму, тож основна ідея, власне, сформується вже безпосередньо в глядачеві.
Було закладено багато різних меседжів і важко виділити щось одне, окрім того, що це дуже важлива епоха для нас, також вагомим є питання «маленької людини» і взагалі трагічність усього того, що сталося. Надзавдання цього фільму, як на мене, — стати вхідним квитком до розуміння епохи Розстріляного відродження.
Адже головне завдання цього фільму – щоб людина, яка його побачить, в контексті епохи або ні, могла прийти додому, відкрити Вікіпедію і прочитати про тодішніх митців, що жили у Будинку «Слово», або піти в книгарню й купити книгу когось з цих авторів, щоб відкривати їх для себе все більше і більше.
– Які ваші особисті враження від перегляду фільму?
– Позитивні. Я побачив його вперше у 2022 році. Потім ще декілька разів переглядав кіно, коли воно вийшло у широкий прокат. Тішуся, що наш фільм знаходить відгук у серцях глядачів. Це був дуже хороший досвід для актора.
– Багато хто зауважує, що очікував у фільмі побачити розкриття постатей Розстріляного відродження. Дізнатися більше маловідомих фактів з їхніх життів. Адже показати їх живими людьми такими ж, як і ми — вийшло, а ось змалювати перепитії їхніх доль — ні, власне, на цьому акценту й не було. Отже, аудиторія масово поринула у різні історичні довідки, шукаючи біографії героїв. Дехто проводив фактчекінг ще у кінозалі. Чому, зрештою, на вашу думку, постаті виступають радше тлом, де «зрощується» Акімов — гвинт вбивчої системи. Показати масштаби явища? Масовість?
– Головними героями фільму є протагоніст — Микола Хвильовий та його антагоніст — Володимир Акімов. Тому, команда фільму не мала на меті повністю розкрити особливості персоналій інших героїв. Це зайняло б забагато екранного часу. Кінокоманді потрібна була історія, що рухала б сюжет. Тож дійсно, може видатися, що інші постаті митців не розкриті у повній мірі, але для цього існує документальний фільм Тараса Томенка, який він зняв декількома роками раніше. Отже, завдання, щоб розкрити усіх героїв «Слова» від самого початку не було.
– Ми пишемо з вами інтервʼю за тиждень після чергового ракетного удару по Харкову, внаслідок чого зруйнована одна з найбільших типографій в Європі «Фактор-друк», де друкуються книжки майже всіх українських видавництв, є поранені та загиблі. Страшна реальність повторює минуле, наскільки страшними зараз є слова Вікторії Амеліної про нове українське Розстріляне відродження. Чому сьогодні варто подивитися «Будинок “Слово”. Нескінчений роман»?
– Кіно варто подивитися для того щоб зрозуміти, що ця війна триває вже багато років. Не два з половиною, не з 2014 року, а століттями. Нас винищували тоді і продовжують нищити зараз. І в цьому вина рф. Якщо зараз ми не докладемо усіх зусиль для того, щоб перемогти та зупинити її, то все це продовжуватиметься ще багато років.
Прокат кінострічки «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» триває, тож дивіться у своїх містах.
Автор матеріалу: Юлія Вишнякова
Фото: Дмитро Олійник