Премʼєра «Величне століття. Веселе» відбулася на початку червня у театрі «Золоті ворота». Це сценічне втілення п'єси Сергія Кулибишева, яке здійснив режисер Олексій Гладушевський. Вийшло смішно, сумно й дещо тригерно.
По-перше, постановки про війну, страждання, перемогу, тобто гострі моменти нашої дійсності, є беззаперечно болючими і травматичними. Звісно, індивідуальна психіка кожного глядача спрацьовує з різним рівнем рефлексії, але ця рефлексія точно є індикатором того, наскільки подібні теми актуальні станом на зараз.
По-друге, вистава, дія якої відбувається в майбутньому, має певну перевагу, адже у неї менше шансів нарватися на хейт, тож фантазувати можна, скільки душа забажає. Втім, є певні речі, як от пам'ять про полеглих героїв, що потребують максимум поваги без будь-якого натяку на іронію.
Отже, мова йде про майбутнє: у селищі Веселе розгортаються цікаві події після Перемоги України над ворогом. Мешканці живуть своє веселе, на перший погляд, життя, дивляться серіал «Величне століття» і продовжують цькувати один одного через ту ж корупцію, нетолерантність і неповагу. Хабарництво, плітки, зневажливе ставлення, осуд, висміювання – все як було раніше. Ключовим моментом стає камінгаут голови села, після чого відкривається реальна сутність кожного з персонажів.
Глядачів попереджають: вистава-загадка може бути небезпечною, адже може призвести до руйнування ілюзій. Не випадково, жанр визначили так: правда або дія.
Спектакль нагадує певний психологічний квест на внутрішнє очищення від заскорузлих комплексів і подолання власних пустих амбіцій, що руйнують життя. Тому кожен персонаж має своє відзеркалення, де відображається його натура. В цьому контексті, метафорично-психологічними видаються кілька персонажів: дівчина-поліцейська, яка має образ діви-мучениці, або місцевий бандит Дениса, який з крилами уособлює такого собі казанову. Такий прийом дозволяє показати отого внутрішнього ворога, який лишається у кожному з нас, стискаючи людську сутність у старі інфантильні рамки. Це і про засудження ЛГБТ-спільнот, і про недовіру до власного чоловіка-дружини, і про свавілля у владі.
Крізь виставу проходить меседж спокути провини, відповідальності за власне життя, в тому числі – нереалізовані мрії через отого внутрішнього ворога. Наприклад, дівчина Валя (та, яка і дивиться турецький серіал) – імпульсивна, трохи агресивна і вразлива. Але її експресивна поведінка, скоріше, є захисною реакцією для суспільства. Вона має травматичний досвід у стосунках, не розмовляє з подругою через якусь сварку, а головне – вона здатна визнати власну відповідальність за нездійснені бажання. До фіналу образ Валі розвивається виважено й органічно, залишаючи після себе сповідь-заповіт всім людям: живіть і здійснюйте мрії, бо іншого часу не буде. Акторка Наталя Телли втілила цей образ з реалістично-чуттєвою інтонацією, увібравши в себе флер української величної нації.
Символом могутності нації і боротьби є безаперечно образ загиблого воїна – брата Толіка. Він з'являється йому уві сні, як камертон совісті, як нагадування про відповідальність і ту свободу, до якої всі прагнуть, але не сповна розуміють, що вона означає. Бо це не тільки про криваве очищення землі від окупантів, а ще і про величезну, болісну, іноді неприємну роботу на своїм «его». Власне, у реальному світі українське суспільство намагається проходити цей шлях зараз, але темп у кожного різний.
Вистава не є пафосно-патріотичною, але фокусує увагу на іноді неприємних темах, про які всі знають, але відгороджуються. З іншої сторони, представлений погляд на те, що буде після Перемоги попереджає, як не бути таким, як персонажі. Трансформація завжди потребує часу.
У виставі зіграли Анастасія Бабій, Богдан Буйлук, Вероніка Верещака, Ірина Гришак, Роман Кучерявенко, Христя Люба, Роман Муленко, Артем Пльондер, Андрій Поліщук, Наталія Телли та Роб Фельдман.
Наступний показ відбудеться у новому сезоні: 29-30 серпня (але квитки вже розлітаються).
Фото: Київський академічний театр «Золоті ворота»/Instagram