YABL

Навіть зараз, у час безмежної кількості найрізноманітнішого контенту в кінотеатрах та на онлайн-платформах, можна створювати щось зовсім особливе, новаторське, в гарному сенсі цього слова дивакувате. У своєму фільмі «Кріпачка», режисерське подружжя Г’ю та ДК Велчмани поєднали справжні кінозйомки з олійним живописом та комп’ютерною анімацією. На виході маємо щось дійсно унікальне – мальоване кіно. В подібній техніці від цих же творців вже виходило кіно – «З любов’ю Вінсент» у 2017 році, проте «Кріпачка» має не просто кращу візуальну складову, а в рази масштабнішу, і до того ж геть іншу історію, спроможну відгукнутися багатьом глядачам. Приємно, що значну частину роботи втілили саме українські художники. 

Мальоване анімаційне кіно «Кріпачка» (оригінальна назва Chlopy) створене за мотивами польського роману Владислава Реймонта «Селяни». Події фільму розгортаються в польському селі Липці наприкінці 19 століття. Молода та неймовірно вродлива Ягна живе як звичайна тогочасна жінка – тяжка праця цілими днями в полі та по хатньому господарству, але з посмішкою на вустах, а іноді навіть з піснями й танцями в колі інших селянок. Вона має почуття до Антека – гордовитого сина найбагатшого землевласника села Барини. Антек, маючи дружину та дітей, не просто кохає Агну – він від неї божеволіє. Його батько Барина нещодавно став вдівцем, шукає собі нову дружину, і його вибір впав на Ягну. Тогочасні селянські устрої, в основі яких стояв досить жорсткий патріархальний лад, не часто дозволяли жінкам обирати собі супутників життя. Ймовірно, Ягна прагнула дещо іншого, ніж некоханого, чи не втричі старшого за неї чоловіка, але тут втрутилося ще й земельне питання – у разі шлюбу її родина отримає чималу долю землі.

Спершу хочеться поговорити про технічну сторону фільму – перевагу, силу та унікальність цієї картини. Для створення відповідного настрою, з ціллю більшого занурення в тогочасну атмосферу в фільмі використані понад 100 картин польських та європейських художників на межі ХІХ-ХХ століть. Знімали реальних акторів на спеціально побудованих декораціях та на «зеленці». Природу фільмували як у студії, так і на справжніх локаціях. Ну і найголовніше в цій неймовірно кропіткій та унікальній техніці створення кіно – живопис. Понад 100 аніматорів у чотирьох студіях у Польщі, Сербії, Литві та Україні брали ключові відзняті кадри, наносили їх на полотно і, якщо дуже спрощено говорити, вимальовували їх олійними фарбами. Потім створювали наступний ключовий кадр, добираючи кольори і мазки згідно з попереднім, і таким чином кадр за кадром створювалася анімація з рухливими кадрами. Ну і, звісно, подальше оформлення комп’ютерною анімацією. 

Така стилістика дарує глядачеві дуже неочікуваний, нестандартний, і водночас високохудожній глядацький досвід. На екрані в правильному такті, органічно, а часом й навіть гіпнотично рухаються багато елементів – зморшки на обличчях, волосся, елементи міміки, зіниці ока, частини хмаринки, дерева на фоні, складки на одязі, вода в річці тощо. Все, що глядач бачить, одночасно реальне і намальоване, справжнє і анімоване, кіно і живопис.

З сюжетної точки зору, може скластися враження, що перед нами масштабна епічна мелодраматична сага про важку жіночу долю в жорсткому середовищі та неможливість йти за покликом власного серця. При поверхневому погляді так і є, проте кіно працює значно ширше, яскравіше та зачіпає більший спектр питань. Неживим каталізатором всіх конфліктів в фільмі є земля, сільськогосподарські угіддя, які в житті тогочасних селян були усім – багатством, валютою, умовою, фактором торгу та шантажу. Історію постійно рухає вперед артистична, мрійлива, розумна, пристрасна Ягна – глибока та небанальна героїня, вчинки та мотивація якої не вписуються в канони, встановлені безжально патріархальним суспільством, і, як правило, обертаються проти неї. Любить вона Антека чи ні? Хоче керуватися власними бажаннями чи приречено коритиметься весільним намірам старого Барина? Як реагувати на залицяння ще одного її прихильника – Матеуша (якого озвучує відомий актор та кіноблогер Віталій Гордієнко)? Як співіснувати з агресивно-заздрісними жінками села, які сприймають плітки за реальність? Ці питання та моральні дилеми не такі вже застарілі, як здається. Творці наголошують, що Ягна цілком відповідає образу жінки 21-го століття, яка так само змушена боротися за себе, свої права, свою ідентичність та змогу завжди робити свій вибір, навіть якщо він суперечить «загальноприйнятим» нормам. І, безумовно, «Кріпачка» – це гучний феміністичний вислів, в гарному розумінні цього поняття.

Окрім жіночого фокусу на тогочасні суспільні порядки фільм насичений досить складними, об’ємними чоловічими персонажами. В першу чергу це батько Барина, син Антек, Матеуш, і всіх їх об’єднує одне – любов до Ягни, що створює фактично любовний чотирикутник, а може все ж таки і трикутник, бо у Матеуша замало часу, хоча він і найадекватніший чоловік з усіх. «Кріпачка» – це просто безжальний карнавал заздрісних, злих, сварливих, надміру гордовитих, непослідовних, авторитарних характерів, які весь фільм створюють конфлікт за конфліктом, ведучи всіх головних героїв до прірви.

«Кріпачка» – це дуже етнографічне кіно. Зрозуміло, що якісна історична драма робиться з повагою та особливою увагою до одягу, побуту, культури, звичаїв зображуваної епохи, і це все є у фільмі Велчманів. Проте тут ще й дуже багато музики, танців і народних обрядів. Глядач знайомиться з цілим рядом мелодійних, рухливих народних пісень, зіграних на автентичних інструментах і проспіваних саме так, як треба співати душу та музичну спадщину свого народу. Показують і артистичні, з цікавою хореографією танці, які зараз виглядають дещо дивакувато, але надзвичайно захоплюють. Глядач знайомиться з різноманітними обрядами, в першу чергу пов'язаними зі святкуванням Маланки, схожі обряди можна зустріти у фільмі «Памфір». Варто зазначити, що вся ця етнографічність не містить ні граму шароварщини – навпаки, в «Кріпачці» цілком сучасний погляд на етнграфічність і її втілення в кіно.

Загалом картина є широко розкритим, глибоко драматичним, високохудожнім, мистецьким мультивсесвітом тривалістю 2 години, ігровим соціально-етнографічним відображенням польського села кінця 19 століття, а отже воно мало чим відрізняється він наших західноукраїнських земель того періоду. І дійсно, не раз і не два виникало потужне враження, що дивишся саме нашу кіноісторію. Перші українські глядачі вже побачили стрічку в рамках міжнародного кінофестивалю Миколайчук Open, де «Кріпачка» отримала головний приз міжнародного конкурсу. На черзі – масова аудиторія. Це унікальне мальоване анімаційне кіно можна буде побачити в кінотеатрах з 11 липня.