Готові до 4,5-годинного курсу історії столиці Нідерландів під час її окупації нацистськими військами? Курс, в якому ви не побачите жодного архівного кадру чи ретро-зйомок, хоча це кіно є безумовно історичною документалкою. Тут не покажуть жодного спікера: всю аудіоінформацію ви отримуватимете з голосу за кадром. А чи кожен витримає 4,5 годин блукань вулицями Амстердама, міста, в якому далеко не кожен був і коли-небудь побуває? Будемо відверті, опис та поверхневий погляд не викликають шаленого бажання дивитись «Окуповане місто». Однак, після показу стрічки на фестивалі Миколайчук Open в Чернівцях, стало зрозуміло, що все не так очевидно. Перед нами дещо більше, ніж просто чергове історичне документальне кіно.
Зрежисував цю монументальну документальну стрічку Стів Макквін. Британський режисер зняв «12 років рабства» («Оскар» за кращий фільм в 2014 році), а також відкрив та розкрив Майкла Фасбендера в «Соромі» та «Голоді». «Окуповане місто» для Стіва стало дебютом в документалістиці, а створено воно на основі книги його дружини Б’янки Стіґтер. Жінка прожила в Амстердамі все життя, і сюди ж переїхав Макквін після одруження. Ідея фільму виникла у режисера ще в 2005 році, та реалізувати її вдалося лише в 2023, і те в досить незвичній манері.
Увесь фільм глядач буквально подорожує усіма можливими вуличками, провулками, площами, парками, набережними Амстердаму. Але Амстердаму не надміру наповненого туристами та життєрадісними жителями, а періоду пандемії Covid-19 в 2020-2021 роках. Ми бачимо тихі будинки, які наповнені життям всередині, людей різноманітного дозвілля та професій, порожні мальовничі вулиці і протестуючі маси на площах, концерти на підтримку темношкірого населення і молодь, що сміливо випиває в парку, меморіали пам’яті жертв Голокосту та мовчазні цвинтарі... і багато багато чого іншого. А втім, споглядаючи сучасну столицю Нідерландів, ми нічогісінько не дізнаємося про її сучасне життя, адже весь фільм жіночий закадровий голос розповідає про події понад 80-ти річної давнини. Розповідає не рандомно чи згідно хронології окупації, а показується певна локація, називається номер будинку і оповідається, що тут відбувалося в період окупації міста нацистською Німеччиною – з червня 1940-го по травень 1945-ий. Відчуття таке, наче потрапляєш до своєрідного аудіовізуального музею, і це ще більше підсилюється тим, що кіно зняте не на цифрову камеру, а на 35-ти мм плівку.
Після перегляду якісного історично-пізнавального фільму глядач не просто має виносити якісь знання, а ще й робити певні висновки. «Окуповане місто» залишає по собі гіркий присмак дежавю, особливо у свідомості українця, бо що тоді, що зараз важко уявити, як можна прийти в чужу країну, в середовище чужої культури та мови, поневолити всіх жителів, незгодних депортувати або знищити, а надто вбивати один етнос суто за національною ознакою. Звісно з Голокостом, який масово застосовувався тоді в Амстердамі, мало що можна порівняти, а от решта нам дуже знайома.
Cтів Макквін через локальні, персональні історії людей розкриває масштабні тогочасні явища та події, такі як швидка здача Амстердама німцям, колабораціонізм, пристосування людей до нових господарів, зламані назавжди долі, Рух Опору та партизанщина, всеохопний голод взимку в 1944 році, промислова та культурна діяльності в умовах несвободи. Але, мабуть, чи не головною темою цього епічного кінодокументального дослідження є Голокост, принаймні їй приділено чи не найбільше уваги. Станом на 1940 рік в столиці Амстердаму мешкало біля 800 000 людей, 80 000 з яких були євреї, 60 000 з яких були вбиті або зниклі безвісти. Фільм насичений безліччю розповідей про Голокост, з детальним описом кожної окремої трагічної історії. А вінцем цієї лінії стали сучасні пам’ятники та меморіали пам’яті, на головному з яких записані імена десятків тисяч зниклих та знищених.
Розказати про важке минуле через візуалізацію сучасного міста, якого охопила пандемія Covid-19 – непростий та дуже несподіваний прийом. Автор намагається передати зв’язок між безжальним минулим та хаотичним сьогоденням, прагне зрозуміти, як це воно жити на місці таких страшних подій, і, вочевидь, ставить за мету донести це усвідомлення, ці знання теперішньому безтурботному поколінню. Дуже чітко працює на передачу настрою кожної сцени не лише місце дії, а і манера зйомки. У фільмі трапляються довгі статичні кадри, зйомки в рухливій машині, прольоти камери по всьому периметру дій, зйомки з дрону тощо. І все це підпорядковане як логіці кадру, так і подіям, що розкриваються у сцені.
Стів Макквін разом з командою створили безумовно незвичайну, складну документалку, яку не переглянеш в компанії друзів або після важкого робочого дня. Це фільм-занурення, де на різних полюсах сприйняття працюють слух та очі, а десь на третьому рівні – розум, намагаючись логічно поєднати те, що чує і бачить глядач. На емоційному рівні це працює дійсно дивовижним чином, не кажучи вже про інтелектуальний – понад 4 години історії окупації міста щільно засідають в голові того, хто насмілиться подивитись це кінополотно. Видатна ідея, подача, історія та постановка точно не залишать це кіно пересічним.