Вже сьогодні, 22 серпня, автор рок-версії Гімну України, мультиінструменталіст, Микита Рубченко дасть сольний концерт з НАОНІ оркестра. А про те, як створюються рок-версії українських пісень, що надихає та про співпрацю з НАОНІ музикант розповів в інтерв'ю Yabl.
– Як з'явилася ідея робити рок-версії мелодій українських пісень? Як ви вибираєте, які мелодії адаптувати до рок-версій?
– Ідея створювати рок-версії на мелодії українських пісень з’явилася після вдалої другої рок-версії Гімну України. Після цього, як інтро до виступу на мій сольний виступ на [Камтугеза] від Radio Rocks в Києві, я підготував «Плине кача». І цей запис просто з залу з телефону набрав надзвичайно велику кількість переглядів. Після цього стало зрозуміло, що українська народна музика – це дуже велика палітра та можливість наповнювати її будь-яким звуком, а для мене – важким гітарним. Третя рок-версія української мелодії – це Щедрик, який був досить експериментальним, робився дуже швидко, але так само дуже швидко набрав велику кількість переглядів. Саме ця рок-версія потім прозвучала з оркестром.
Які саме мелодії адаптувати до рок-версії – обираю по внутрішньому відчуттю. «Несе Галя воду» робилась декілька років, тому що перша частина писалася ще в Харкові, а другу частину дописав Олесь Журавчак (додав свою партію на сопілці). І саме так була завершена композиція. І тепер наша «Галя» має і важку, і ліричну частину. А, наприклад, «Ніч яка місячна» з усіх варіантів стала дуже ліричною та, скажімо так, не важкою музикою, хоча виконана на гітарі, у такому форматі, де грається рок та інші важкі гітарні жанри.
– Ви мультиінструменталіст. Якими інструментами володієте і який з них вам найближчий і чому?
– Інструменти, якими я володію: гітара, бас-гітара, безладові гітари, кларнет, бас-кларнет, перкусія, барабани, клавішні, деякі духові. За освітою я кларнетист, тому у мене кларнет та бас-кларнет – це найбільш технічно розвинуті інструменти. Інструмент, який мені найближче, – це барабани. А гітара – це звук, з яким мені подобається працювати.
Сольно на гітарі я заграв саме після рок-версії Гімну України. До цього моменту я записував аранжування або грав у бендах. Рок-версія гімну поставила мене посеред сцени грати на гітарі – це стало для мене викликом, до якого я кілька років адаптувався.
– Що вас надихає у повсякденному житті на створення музики?
– Завжди надихає бажання створити щось нове і зробити свій внесок в культурний розвиток країни. Надихають нові звуки, інструменти. Надихає музика сучасна. Я працюю в різних жанрах: для контрасту з оркестром НАОНІ, граю сальсу, з сальса-бендом Dislocados. Це інша ритміка, інший погляд, інше відчуття, інша структура. Унікальна можливість саме з оркестром НАОНІ комбінувати важкий акомпанемент, розуміючи нашу національну гармонію, національну ідентичність в музиці. Надихають події, надихає поступове створення альбому моєї авторської музики.
– Як ви вважаєте, яка нині роль музики у зміцненні української національної ідентичності? Чи змінились музичні тенденції з початку повномасштабної війни?
– Музичні тенденції точно змінились, тому що у людей виникли запити на сенс музики, її актуальність. Що може зробити музика? Надихнути, трохи заспокоїти, додати сил. Музика володіє терапевтично-позитивною дією. Наприклад, нещодавно виступали в Соні Сотник на благодійному концерті «На Шапку» з дитячим гуртом, сингл яких я продюсую. Я бачу, як музика допомагає людям, дає позитивні емоції. Після декількох рок-версій я розумію, що необхідно, щоб сучасна ритміка, сучасний звук могли вплинути на всі основні музичні кодові мелодії та пісні України, яких більш ніж дуже багато.
– Як ви вважаєте, яка роль музики у зміцненні української національної ідентичності?
– Музика об'єднує людей. Станом на зараз багато українців по всьому світу, і вони вже адаптуються до місць, де проживають. Через культуру, через музику, через кіно ми маємо підтримувати зв'язок. Для них дуже важливо не втратити особисту впізнаваність і спільність з Україною, з українським. Ще дуже багато треба зробити, щоб ми як національна культура стали зрозумілими для інших культур.
– Що для вас особисто означає концерт з НАОНІ? Який його основний меседж?
– Для мене особисто – це об'єднання декількох років співпраці з оркестром НАОНІ та презентація двох музичних напрямків, в яких ми працюємо. Це українська народна та моя авторська, але все ж, музика на українську тематику та сучасна музика від світових гітарних майстрів, таких як Steve Vai, Yngwie Malmsteen, Gary Moore. Мета – осучаснити національний оркестр та надати нове дихання творам, які мають досить вузьку аудиторію слухачів-гітаристів, надати цю музику в новій колористиці з українськими національними інструментами.
Тобто, цей концерт для мене – це презентація та невеличкий іспит, чи можемо ми у військовий час зібрати і відіграти велику концертну, складну інструментальну, програму. Ідея особисто для мене – це заграти дуже багато нового для моїх друзів, для шанувальників гітарної музики, для шанувальників НАОНІ. Зіграти частину авторського альбому, яку ще ніхто не чув, оскільки він ще знаходиться в рамках студійних проєктів. А також, відсвяткувати день народження, який припадає саме на цей день. Замість вечірки я вирішив грати сольний концерт з НАОНІ.
– Які були виклики та найбільш емоційні моменти під час роботи над концертною програмою?
– Дуже складні партії, які ще доводиться вчити за декілька днів до концерту. У мене так вийшло через художні потреби звуку та специфіку як гітаріста – я маю 7 інструментів на сцені. З сімома гітарами є нюанси. Зараз треба і струни міняти, і партії вчити, і звуки налаштовувати.
– Ви вже не вперше виступатимете з НАОНІ Якою є ваша співпраця? Чи бували якісь розбіжності у вас та оркестру щодо бачення тієї чи іншої композиції?
– Під оркестр НАОНІ прийшлося дуже багато переосмислити. І стосовно гри на гітарі, і стосовно аранжувань, і стосовно гри на барабанах, тому мені довелося реформувати гітарний звук. Саме через те, що я граю з НАОНІ, дуже насичений звук оркестру, потребує дуже специфічного гітарного звуку, який в світі гітаристів не зовсім популярний.
Один з прикладів – я граю на кольорових струнах, через те, що вони більш заглушено звучать. А це дозволяє бандурам звучати більш яскраво. Мені довелося дуже багато змінювати в виконанні гітари, формуванні звуку. Особливо важко тому, що гітара дуже гучна для оркестру, оркестру іноді складно рахувати нестандартну ритміку. Доволі непросто поєднувати тембри, підбирати барабани.
Мені довелось знайти спеціальний звук барабанних тарілок, щоб було чутно звуки скрипок, оскільки звичайні барабанні тарілки дуже глушать скрипки. Ми перепрацювали звуки ритм-секцій і рок-складової саме через те, що оркестр – це незмінний національний звук. І його можна модернізувати лише по низах, але гітарами не глушити бандури. Це важка праця і репетиції в таких експериментальних жанрах, особливо в обмежений час, – це дуже непросто.
Інтерв’ю підготувала Анастасія Щукіна