Нещодавно Національний драматичний академічний театр імені Івана Франка розпочав 105-тий сезон. Про початок нового театрального сезону, плани, міжнародну співпрацю і культуру загалом поговорили з очільником театру Євгеном Нищуком.
– З квітня ви є офіційним очільником театру Франка, розкажіть, як минули місяці на новій посаді? Що із запланованого вже вдалося запустити у дію? Також ви анонсували, що вже провелися певні ремонтні роботи, розкажіть детальніше.
– Так, щойно завершився 104-тий театральний сезон, ми одразу взялися за проведення певних реновацій, змін, а також удосконалень в аспекті інклюзії. Люфт часу до наступного сезону мали трохи більше місяця. За цей невеликий проміжок встигли провести певні ремонтні роботи, які не можливі у розпалі творчого сезону.
Ми намагалися встигнути принаймні зробити чорнові роботи для того, щоб потім крок за кроком відкривати якісь, скажімо, закутки нашого театру у покращеному вигляді. І нам це вдалося за короткий термін завдяки нашим партнерам: Sense Bank, Visa, Укрнафта, Агромат, які взяли на себе велику частку цих перетворень. Також архітектурне бюро «Форма» надає можливість перетворень у візуальному аспекті, а креативна агенція Angry працює над зміною нашої айдентики.
У нас вже відбувся запуск оновленої системи продажу квитків та нового сайту. У цій роботі нам допомагають програмісти ELT Agency, а також Мінцифра та сервіс Дія, завдяки якому відбуватиметься авторизація на сайті. Таким чином ми зробимо процес купівлі квитків більш зручним та прозорим і спробуємо позбутися перекупів. До слова, вкотре закликаю не купувати наші квитки з рук чи на сторонніх сервісах, аби уникнути підробок.
Також важливі складові наших перетворень – інклюзивність, доступність та безбар’єрність. Тут нам на допомогу прийшли наші друзі з Доступно.UA. Ми вдосконалюємо весь інклюзивний шлях від входу до основної сцени з урахуванням усіх потреб. Зараз працюємо над навігацією шрифтом Брайля. Наступним кроком буде прокласти зручний шлях й на камерну сцену.
Вперше з 1950-х років ми оновили частину наших гримерок. Позбулися «совкових» меблів, старих килимів, відреставрували підлоги, встановили нові гримувальні столики з гарним освітленням для якісного нанесення сценічного гриму, додали усі необхідні елементи зручного та комфортного екопростору для тих людей, які перебувають у театрі з ранку до ночі.
Також варто зазначити, що ми повністю оновили оббивку нашої основної зали, оскільки вона була у критичному стані й не відповідала протипожежній безпеці. Нове обрамлення зроблено згідно з усіма нормами, а наші художники підібрали правильний відтінок, щоб можна було глибше і цікавіше освітлювати наші вистави, аби це не було всупереч художньому задуму.
У нас йде низка проєктної підготовки наступних етапів робіт, бо «слабких місць» виявилось дуже багато. Ми спілкуємося з КМДА про те, щоб на наступних етапах в проєктах реновацій київських скверів з’явився і цілий комплекс скверів, які є ареалі театру Франка. А ми додамо в них сенсів – тут може грати жива музика та з’явиться атмосфера ще більш комплексного сприйняття того, що відбувається в самому театрі.
Плануємо ще оновлення дитячого майданчику поруч, якому хочемо надати концепцію за мотивами твору патрона нашого Театру – Івана Франка – «Лис Микита». Власне, якщо ми заговорили про дітей, то наразі ще проєктуємо в одному з приміщень нашого театру спеціальну дитячу кімнату, яка зможе використовуватися як для дітей працівників театру, так і глядачів на час вистави. Ми помітили, що зараз є на це запит. Плануємо зробити не просто ігрову кімнату, а щоб в ній була власна театралізована історія. Проте все, що я сказав вище не змінить того, що основою театру є творчість. Тому у нас на виході нова прем’єра «Слуга двох панів» Давида Петросяна – дуже красива та світла робота, що вийде у жовтні.
Наразі приїхала і активно працює литовська команда на чолі з режисером Йокубасом Бразісом, вже йде робота над виготовленням декорацій. Був проведений акторський кастинг до нової роботи на камерній сцені з робочою назвою «Прометей» на тему міфології та сьогодення.
Також у нас відбувся відкритий і прозорий конкурсний відбір нових членів нашої франківської родини, до творчої комісії якої увійшли знані діячі кіно та театрального мистецтва, серед них – легендарна Ада Миколаївна Роговцева, режисер та генеральний директор-художній керівник Львівської Опери Василь Вовкун, кінорежисер Олесь Санін, театральний критик Сергій Васильєв, наші друзі, професіонали, викладачі-Карпенківці КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого – Тетяна Кобзар та Василь Білан, а також мої колеги-франківці Василь Мазур і Давид Петросян. Ми отримали понад 120 заявок, протягом 2 днів мали прослуховування та запросили до театру чудових молодих людей. Скоро ви їх усіх побачите на нашій сцені і, впевнений, полюбите!
– Яким було відкриття сезону?
– Хвилюючим. Ми переймалися, що якісь частини наших ремонтних робіт є незавершеними. Але згодом подумали, що ми не здаємо якісь п’ятирічки, не робимо щось напоказ. Йдуть органічні зміни, що потребують дотримання певних технологічних процесів. Ми вирішили, що це нормально, коли люди будуть бачити, що в нас відбуваються зміни.
Дещо зонуємо табличками, перепрошуємо за певні незручності, хоча, наприклад, гардеробом, який ще в роботі, поки ніхто не користується. З іншого боку, ми побачили, що люди це добре сприймають. У нас там ще була не до кінця відреставрована частина дверей, то ми жартували, що театр відкрився так, що вже й дверей немає (сміється).
Але люди все це позитивно сприймають, адже розуміють, що це й для їхнього комфорту насамперед. Ми будемо й надалі продовжувати цю роботу. Ми з хвилюванням відкривали цей сезон, глядачі так само з трепетом чекали на першу виставу. Перед початком я мав честь вийти до аудиторії та привітати всіх зі 105 річницею нашого театру, який має великий шлях. Побажав нам усім успіхів, аншлагів та щоб ми усі спільно трималися у цій силі сприйняття віри й співучасті життєтворення.
Адже глядачі своєю присутністю підтримують думку про те, що нас нічого не зламає, і що навіть у найтяжчі часи ми все одно будемо підтримувати мистецтво, думати про щось вічне, далі жити, любити і творити попри все. Це дуже важливий процес і він запалює.
Люди задоволені і я тішуся, що ми в дуже близькому діалозі з глядачем. Є якісь певні побажання, зауваження. Я часто буваю у фойє перед початком вистави, до мене підходять люди, кажуть: «А там ось перекуп ходить» (сміється). А я кажу, що ми вже цю головну четвірку перекупів знаємо в обличчя. Найфантастичніше те, що ми неодноразово підходили до них з проханням припинити цю діяльність, адже вчергове викличемо правоохоронні органи. Але декого це не лякає і вони й надалі приходять. Це, знаєте, якась вже певна патологічна хвороба. Не знаю, чи приносить їм це задоволення, але театру це завдає чималого клопоту. Нам прикро за тих людей, які приходять до нас на виставу, а їхні квитки виявляються фальшивими, бо куплені з рук.
Так, якщо десь будуть вільні місця, то ми врятуємо ситуацію, проте ми наголошуємо: не купуйте квитки на ОЛХ, а також з рук, адже це шахраї. Якщо ніхто не купуватиме, не стане й їхньої послуги. Нова система дозволить нам уникнути цього безчинства.
– Нещодавно Театр встиг побувати на визначних міжнародних фестивалях у Румунії та Авіньйоні, Сібіу а також взяти участь у Саміті миру представивши музичні фрагменти вистави «Конотопська відьма» у Швейцарії. Як це було? Та як впливають міжнародні покази на розвиток та популяризацію українського театрального мистецтва за кордоном?
– Без перебільшення скажу, що це великий український театральний прорив, адже це топові фестивалі.
Якщо говорити про Саміт, то це зміна парадигми сприйняття театру як такого. Зазвичай на подібних форумах, якщо мова йде про певну культурну складову, то це якась невелика естрадна шоу-програма. І раптом цьогоріч, за участі понад 100 лідерів з провідних країн цивілізованого світу, лягає вибір на уривок з вистави. Ми бачили як Камала Гарріс, Джастін Трюдо, Емманюель Макрон, Олаф Шольц та багато інших лідерів, знімали на телефони, аплодували стоячи та обсипали схвальними відгуками нашу делегацію. Після представлення фрагменту з вистави вони підходили до нашого президента і казали, що вони розуміють наскільки ми дивовижна, багата культурно та історично країна, яка обовʼязково має перемогти.
Це великий внесок у культурну дипломатію. Цей заряд, який вони отримують від перегляду навіть фрагменту вистави — змінює ставлення до України. Ця можливість показати себе, розвʼязує проблемні питання для країни, для фронту, для народу.
Тому культурний вплив треба підсилювати і ось наразі ми у своїй команді менеджменту посилюємо роботу міжнародного бюро. До нас долучилися як заступниця з міжнародних звʼязків Анастасія Гайшенець та креативна проєктна менеджерка Крістіна Кісєльовайте. Ми працюємо над входженнями в різні європейські світові програми, зараз ведемо перемовини з «ProsperoFest». Окрім того, ми увійшли і вже сплатили внесок, який був для нас дещо зниженим, до Європейської театральної асоціації. Передбачається співпраця з провідними театрами Європи. Ми обговорюємо Единбург та Венеційське театральне бієнале.
У листопаді їдемо з «Конотопською відьмою» у Краків на гастролі. Вже зараз «Безталанна» їде у Кишинів на фестиваль. Також відбудуться гастролі «Марії Стюарт». Вона, зокрема, буде також представлена у Львові в Оперному театрі. Це буде цікавий досвід. Думаю, що саме ця вистава може по-новому постати на теренах такої великої оперної сцени.
Ведемо перемовини і вже на стадії підписання контракту щодо гастролів у березні-квітні Канадою та США. Це буде нова історія. Адже це не просто поодинокий виїзд на запрошення нашої дорогої діаспори, ні. Це повноцінні гастролі п’ятьма містами Канади і вісьмома містами Америки.
Я переконаний, що це дуже важливий сигнал до того, що театр є вагомим інструментом міжнародної комунікації, а ще він не має мовних барʼєрів.
Так, в нас будуть передбачені титри, навушники, але те, що в цьому немає жодних перешкод, ми вже переконалися.
– Також я читала про те, що ваш театр, зокрема режисер Іван Уривський разом із Петром Богомазовим та Тетяною Овсійчук співпрацюють із Празьким театром.
– Так, зараз вони поїхали на постановку вистави. Це така наша перша невелика колаборація. Маємо шалені відгуки. І все завдяки участі у фестивалях. До прикладу, Авіньйон дав можливість нових звʼязків. Є запрошення вже й у інші країни на фестивалі. Звичайно, дорога до основної програми нелегка, проте ми вже думаємо про власний шоукейс театру, який дозволить в майбутньому думати про участь в основних програмах топових фестивалів. Тому, міжнародні проєкти і наша діяльність є важливими, бо це частина культурної дипломатії. Ми хочемо взяти на себе цю місію.
– Чи знаєте вже з якими виставами ви б хотіли відвідати фестивалі?
– У нас буде низка нових вистав. Можливо, це буде щось з того, що буде ставитися.
– Що планується до постановки ще?
Ми вже говорили про Йокубаса Бразіса «Прометей» — міфологія за Есхілом. Також у нас буде інсценізація творів низки авторів Розстріляного Відродження: литовський режисер Андріус Дарелла ставитиме «Закуток» Миколи Куліша, Наталія Сиваненко реалізовуватиме «Сентиментальну історію» Миколи Хвильового, Оксана Дмітрієва працюватиме над романом «Місто» Валерʼяна Підмогильного, з Веронікою Літкевич теж зараз затверджуємо матеріал.
Попереду у нас на основній сцені Іван Уривський втілюватиме нову премʼєру, назву якої ще до кінця не відкриває. За одними даними — це «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра, але тут вірогідні різні інтерпретації, вкраплення матеріалів інших авторів, українських зокрема. Отже, ми тримаємо інтригу.
Вже облетіла новина про те, що на сцену театру Франка повернеться легендарний твір «Енеїда» Івана Котляревського у абсолютно новому прочитанні Давида Петросяна. Зараз ми ведемо перемовини з композиторським складом, який вже незабаром приступатиме до роботи. Якщо ми говоримо про великі форми то це буде ще «Ундіна» Дмитра Богомазова. У 2025 році ми плануємо запросити до співпраці ще декого з відомих режисерів, можливо хтось з топових поляків, які входять в 3-5 польсько-європейського театрального ландшафту. На 2026 рік в нас амбіційні плани і ми вже проговорюємо, аби привести на постановку європейську театральну зірку – режисера Томаса Остермайєра.
– Театр неодноразово проводив благодійні покази «Конотопської відьми» на підтримку війська. Розкажіть про успіхи та які ще вистави плануються на благодійні покази?
– Буквально за останніх 4 місяці було зібрано понад 5 мільйонів гривень і передано Силам оборони України через фонд «Повернись живим», які прозоро здійснюють закупівлі найнеобхідніше технічне обладнання, закуплені дрони. Ми продовжуємо це надалі. 23 вересня відбудеться благодійна вистава «Марія Стюарт», до кінця року буде ще декілька як на основній, так і на камерній сценах.
Ми співпрацюємо ще з Азов.One. Також дуже часто проводимо окремі розіграші квитків, зокрема з директорської ложі. Я з задоволенням віддаю ці місця, щоби йшло на користь війська. До прикладу, наші друзі з аукціонів EVO вже декілька разів продавали це як лот, а за виручені кошти (щоразу це не менше 200 тисяч грн) були придбані на фронт дрони Mavic, а вже цього тижня на фронт на Харківський напрямок до однієї з бригад поїде виготовлений для них РЕБ, що дуже допоможе хлопцям і дівчатам знищувати ворога та наближати нашу перемогу. Ми перебуваємо у постійній співпраці з різними бригадами і військовими частинами. Також здійснюємо театральні концертні виїзди в реабілітаційні центри, лікарні та госпіталі, військові частини, по усій країні, а таж по лінії фронту – Донеччина, Харківщина, Сумщина, Херсонщина, Запоріжжя. Ми розуміємо наскільки це зараз потрібно.
Я дякую своїм колегам, коли й мені вдається, то я теж їду разом з командою, з задоволенням. Бо це дуже важливо. Хочу зауважити, що ми зараз думаємо ще й над соціальною складовою в контексті того, що хочемо вести діалог з Veteran Hub, щоби на ті чи інші вакансії запрошувати на роботу ветеранів. Тому що ми розуміємо їх, і про це, до речі, граємо у виставі «Три товариші», коли поранені хлопці після військових дій повертаються, то їм треба облаштувати життя, знайти роботу, пройти соціальну адаптацію.
Театр може стати одним з тих місць, що відновлює і повертає до життя. Такою, знаєте, арт-терапією. І у виставах, і у спілкуванні, і просто у атмосфері.
Я це глибоко відчуваю та хочу, щоб театр і в цьому плані був відкритий до співпраці.
– До речі, про планування відвідувань театру. Неодноразово ви про це говорили, що квитки на вистави розлітаються за лічені хвилини, що, звісно, не може не тішити. Як розглядаєте цей ажіотажний бум? Та що зараз мотивує людей ходити у театр?
– Тут різні складові можна перераховувати. Безперечно, це якість та художня цінність вистав. Це прекрасний акторський склад заради якого ходять люди. Це топові режисери, які блискуче на сцені театру Франка реалізовують свої творчі ідеї. Водночас цей аспект війни, який не завдяки, а всупереч сформував таку потребу до сприйняття живого мистецтва. Бо у кіно є екран, через який ти не відчуєш повноцінно енергію актора, який існує з тобою тут і зараз в одному просторі.
А в театрі — це жива енергія і вона дуже магічна. Вона заворожує, притягує. І зараз це зробило великий ажіотаж на театр в цілому, і театр Франка зокрема.
Наприклад, щойно розпочалися в нас репетиції вистави «Слуга двом панам», а художник ще тільки створював афішу, ми зазвичай наперед маємо анонсувати і виставляти у продаж квитки, то я читав певні нарікання, бо ж афіша вийшла на момент, коли квитки вже розкупили. Так виходить, що настільки вже полюють за виставами, а радше премʼєрами, як знаєте, цей приклад «Зоряних війн», які також не мали ще повністю сформованої афіші, скажімо, але коли анонсували, то люди вже знали, що буде нова цікава частина і треба йти. У нас такий самий випадок, коли вже всі переконані, що це буде успішна робота. Дуже цінно заслужити таку репутацію. І ми хочемо її підтримувати і новими роботами, і усіма змінами, які у нас відбуваються.
Так моя ідея про те, щоби створити нову третю сцену дуже актуальна. Бо таким чином ми можемо розширити ще й інші цікаві реалізації у іншому просторі. Чим далі, тим більше переконуюся, що ця ідея дуже правильна, бо вона має під собою ще певну історичну справедливість. Суто інтуїтивно, побачивши простір декораційного цеху, який у нас є — з величезними вікнами на будинок з химерами — одразу сказав, що треба тут робити цю третю сцену. І назвати «Сцена під химерами». І потім читаю історичну довідку про перебування в Києві Леся Курбаса і знаходжу, що довгий час замовчували і ніхто не говорив, але Лесь Курбас 100 років тому з 1924 по 1926 рр. — творив у театрі Франка. І мешкав у той час у Будинку з химерами. Актори театру теж там деякі мешкали. Там проходили різні творчі зібрання. Все дуже невипадково. Все як кажуть химерно, але повертається в якісь ті кола, які свого часу обрубалися розстрілами, гоніннями, переслідуваннями і так далі. Тому це наш певний борг перед тими, хто не дотворив, не відбувся, не встиг.
Отже, мені дуже хочеться зараз зануритися у всі ці історичні факти, які ми у майбутньому можемо обрамити в художню цікаву правду, яка постане перед глядачами. Власне, як те ж джерело, яке в нас справді бʼє з-під сцени, що крутиться. Багато хто не вірить в це. А я переконую, що дійсно з землі бʼє джерело, яке не можна зупинити. Ми хочемо його теж привести до ладу візуально. З цим джерелом маємо свої традиції: актори, які потрапляють в театр після прослуховування, обовʼязково там повинні пройти обряд посвяти. Тож це також певні символічні речі, але вони підтримуватимуть магію цього місця.
– Які проєкти ви мрієте ще реалізувати? Ми проходили театром і бачили проєкт «Вціліле» . Розкажіть про це.
– Так. Ми хочемо працювати не лише над виставами, а й прагнемо розвивати суміжні мистецькі проєкти. Я от власне розповідав про Леся Курбаса і поки перебував у пошуках маловідомих фактів з життя наших митців, то натрапив на фантастичну назву, яку ми можливо теж десь проявимо. Отже, «ХЛАМ» — це назва обʼєднання товариства художників, літераторів, акторів і музикантів. Цікаво, подумав я.
Для мене дуже важливо також існувати в контексті людей різних мистецьких напрямків та жанрів, бо це вибудовує ту актуальну модерну театральну метамову, яку ми прагнемо сповідувати театром Франка.
Бо всі ці геніальні люди жили і творили в один час — і драматурги, і художники, і Петрицький, і Куліш, і Курбас, музиканти, композитори. Тому ми теж хочемо тримати цей спектр. 25 березня цього року російською ракетою було знищено частину будівлі Академії мистецтв ім. Михайла Бойчука, а він якраз один з тих, хто робив сценографію до вистави «Чорна пантера і Білий ведмідь» за Володимиром Винниченком Леся Курбаса. Тоді Бойчук також був страчений і я вважаю, що це була страта його тіла, візії.
І зараз той самий ворог вдруге вже не в тіло, а вже в його діло, у його імʼя поцілив. Але все-одно воно вціліло. Воно вижило тоді в його учнях, його роботах, які залишилися, в його вченні. І ці провідні студенти та майстри, які робили свої роботи, також відчули на собі це намагання винищити, коли їхні роботи опинились під завалами, були побиті чи розірвані. Ми і зібрали ці роботи у виставку «Вціліле». Реалізували цей проєкт завдяки підтримці Українського культурного фонду, за що їм дуже вдячні. Виставка і зараз знаходиться на 2 поверсі нашого Театру.
Ми прагнемо співпрацювати з художниками, кураторами. Деякі вистави в нас будуть супроводжуватися окремими відкритими лекціями для глядачів, критиків, медіа. До прикладу, майбутня премʼєра «Прометея» також починатиметься лекцією від кураторів Діани Клочко та Павла Гудімова. Зокрема з паном Павлом ми в подальшому співпрацюватимемо вже у ході показів «Енеїди», адже він у свій час присвятив виставку і вичерпне дослідження цій темі.
Плануємо також деякі колаборації з дизайнерами, ювелірними брендами, аби робити окремі лінійки мерчу для тієї чи іншої вистави. Ми також розуміємо, у який час живемо, отже, ми співпрацюємо і вже маємо в опції так званий соціальний пакет, щодо наших колег з театрів, які не можуть зараз працювати або які опинилися без даху, як Маріупольський театр, Херсонський і так далі, тож вони гратимуть у нас. У листопаді Харківський театр приїздить до нас з виставою на шевченківську тему. Співпрацюватимемо ще й з іншими колегами, адже дуже важливо, аби ми підтримували у складні часи одне одного.
– А як щодо співпраці із сучасниками письменниками?
– Так. Це окрема історія. Цей сезон ми присвячуємо темі Розстріляного Відродження, швидше за все, наступний сезон ми присвятимо сучасній драматургії як українській, так і кращим перекладам світової літератури.
Також хотіли би працювати наживо з нашими сучасниками-літераторами, які можуть робити спільно з нашими режисерами у постановчому процесі інсценізації на той чи інший твір. Так будуть народжуватися в практичній площині нові драматургічні твори.
– Яку роль, на вашу думку, відіграє театр у розвитку національної культури?
– Наразі театр є великим провідником нашої стійкості і віри в те, що ми обов’язково збережемо в цій жорстокій та кровопролитній війні своє єство. Збережемо свою тисячолітню історію. Ми промовлятимемо сучасною, модерною, художньою мовою. Театр вміє рефлексувати на події, які відбуваються тепер, але й вміє говорити про майбутнє. Це дуже важливо. Іноді це відбувається свідомо, іноді спонтанно, інтуїтивно. Бо тут залучені великі візіонери, я маю на увазі, творці. Цей концентрат режисерів, композиторів, художників, сценографів та акторів — проявляє підтексти, він говорить такими планами, які дають розуміння, що ми маємо не просто вистояти, а маємо обов’язково перемогти. Театр дає великий заряд цьому.
Я часто згадую важливий вислів Леся Курбаса, який зараз може постати в певній парадигмі моєї теперішньої діяльності: «Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра». Ми маємо формувати нову якість креативного мислення суспільства.
Матеріал підготувала Юлія Вишнякова
Фото надані пресслужбою театру