Нас вчать, що люди за своєю природою егоїсти й керуються насамперед власними інтересами. Від Макіавеллі до вчень Томаса Гоббса, від Зигмунда Фройда до Стівена Пінкера — коріння цього переконання глибоко сидить у західній думці. Під його впливом формуються гучні заголовки у ЗМІ й визначаються закони нашого життя.
Але що, як це неправда? Історик і один із найвидатніших молодих мислителів Європи Рутґер Бреґмен пропонує новий свіжий погляд на останні 200 000 років людської історії і доводить, що людям притаманна доброта і співпраця, а не конкуренція й недовіра. Від реального життя «Володаря мух» до прояву солідарності після Бліцу, від прихованих недоліків експерименту Стенфордської в'язниці до реальної історії братів-близнюків, які опинились по різні боки боротьби під час апартеїду в ПАР, і врешті об’єдналися разом з Нельсоном Манделою заради миру, — автор доводить, що віра в людську доброту не просто оптимістична — вона реалістична.
Повірити в революційну історію людства Бреґмена не так уже й легко, адже навколо так багато болю, злочинів і обману, але дрібки історичного оптимізму нам точно не завадить, про що нам і доводить книжка «Людство. Оптимістична історія», яка щойно вийшла у видавництві Лабораторія.
Yabl публікує уривок з книги.
Улітку 1999 року в маленькій школі бельгійського містечка Борнем дев’ятеро учнів підхопили загадкову хворобу.
Того ранку діти прийшли на заняття без жодного симптому, а після обіду різко занедужали. Головні болі. Блювота. Тахікардія. Учителі силкувалися знайти пояснення, проте згадали тільки, що всі дев’ятеро пили «Кока-колу» під час перерви.
Журналістам не знадобилося багато часу, щоб роздмухати цю історію. У штаб-квартирі компанії Coca-Cola не змовкали телефони. Того ж вечора корпорація опублікувала пресреліз, у якому стверджувала, що мільйони пляшок було вилучено з полиць бельгійських магазинів. «Ми терміново шукаємо відповідь і сподіваємося остаточно отримати її протягом наступних кількох днів», — заявила представниця компанії.
Але було вже запізно. Хвороба поширилася всією Бельгією та перетнула кордон із Францією. Карети швидкої допомоги не встигали забирати блідих і слабких дітей. За кілька днів під підозрою опинилася вся продукція Coca-Cola: «Фанта», «Спрайт», «Несті», «Акваріус»... Тепер ці напої здавалися небезпечними для дітей. Інцидент із «Кока-колою» завдав компанії один із найсильніших фінансових ударів за всі 107 років її існування, змусивши вилучити з продажу сімнадцять мільйонів ящиків прохолодних напоїв у Бельгії та знищити всі складські запаси. У підсумку збитки сягнули понад 200 мільйонів доларів.
Подальший розвиток подій здивував усіх. Через кілька тижнів токсикологи опублікували звіт лабораторних аналізів. Що ж виявила перевірка бляшанок «Кока-коли»? Нічого. Ніяких пестицидів. Жодної патогенної речовини. Жодного токсичного металу. Усе чисто. А що знайшли в крові й сечі сотень постраждалих? Нічогісінько. Науковці не могли назвати хімічних причин тяжких симптомів, які на той час зафіксували в понад тисячі хлопчиків і дівчаток.
«Діти дійсно були хворі, без сумніву, — сказав один із дослідників. — Але не через колу».
Інцидент із «Кока-колою» порушив багатовікове філософське питання.
Що є істина?
Дещо є правдою незалежно від того, вірите ви в це чи ні. Вода закипає за температури 100 °С. Куріння вбиває. Президента Кеннеді було вбито в Далласі 22 листопада 1963 року.
Дещо ж може стати правдою, тільки якщо ми самі в це повіримо. Наші переконання перетворюються на те, що соціологи називають «самовтілюваним пророцтвом». Наприклад, якщо ви передбачатимете, що певний банк збанкрутує, і переконаєте багатьох людей закрити свої рахунки в ньому, то він і справді збанкрутує.
Або візьмімо ефект плацебо. Якщо лікар дасть вам фальшиву таблетку і скаже, що вона вилікує вас від хвороби, найімовірніше, ви дійсно почуватиметеся краще. Що драматичніше плацебо, то більший його ефект. Ми впевнені, що ін’єкції набагато ефективніші, ніж таблетки, а от за давніх часів допомагало і просте кровопускання. Не тому, що середньовічна медицина була настільки розвинутою, — просто люди вірили: така радикальна процедура неодмінно піде на користь.
А найсильніше плацебо? Хірургія! Одягніть білий халат, зробіть анестезію, а потім розслабтесь і налийте собі чашку кави. Коли пацієнт прокинеться, скажіть, що операція минула успішно. Розгорнуте дослідження Британського медичного журналу з порівняння результатів фактичної хірургічної процедури й фіктивної хірургії (за таких захворювань, як біль у спині й печія) показало, що в трьох чвертях випадків плацебо допомагало пацієнтам почуватися краще, а в половині було настільки ж ефективним, як і справжнє лікування.
Проте ефект плацебо має і другий бік медалі.
Прийміть фальшиву таблетку, знаючи, що від неї ви захворієте, і, найімовірніше, так і станеться. Попередьте пацієнтів, що препарат має тяжкі побічні ефекти, і, вірогідно, вони їх відчують. Зі зрозумілих причин ефект «ноцебо» не було глибоко досліджено — усе ж таки не надто етично переконувати здорових людей у тому, що вони хворі. Проте всі докази свідчать: він може бути дуже потужним.
Такого ж висновку дійшли бельгійські службовці охорони здоров’я влітку 1999 року. Можливо, щось насправді було не так з однією чи двома бляшанками «Кока-коли», які випили діти в Борнемі. Хтозна? Попри це, науковці були переконані: сотню інших дітей по всій країні інфікувала «масова психогенна хвороба». Або простіше — уявна хвороба.
Однак це не означало, що жертви вдавали із себе хворих. Понад тисячу бельгійських дітей насправді страждали від нудоти, лихоманки й запаморочення. Повірте в щось достатньо, і це може стати реальністю. З ефекту ноцебо можна винести важливий урок: ідеї ніколи не залишаються просто ідеями. Ми те, у що віримо. Ми знаходимо те, що шукаємо. І те, що ми передбачаємо, здійснюється.
Імовірно, ви вже здогадалися, до чого це я: наш похмурий погляд на людство — це теж ноцебо.
Якщо ми насправді вважаємо, що мало кому можна довіряти, то саме так і будемо ставитися одне до одного — і всім це лише нашкодить. Небагато речей можуть так кардинально змінити світ, як наше ставлення до інших людей. Урешті-решт ми завжди отримуємо те, на що очікуємо. Якщо ми хочемо впоратися з найскладнішими викликами сучасності — від кліматичної кризи до дедалі більшої недовіри людей одне до одного, — то, на мою думку, варто почати з перегляду власних поглядів на людську природу.
Зрозумійте мене правильно: у цій книжці я не читатиму проповідь про фундаментальну доброту. Звісно, люди аж ніяк не ангели. Ми — складні істоти й можемо проявляти себе і з найкращого боку, і з найгіршого. Питання лише в тому, якому з боків ми віддаємо перевагу.
Моя аргументація дуже проста: люди за своєю природою схожі на дітей, народжених на безлюдному острові. Коли спалахує війна, коли настає криза, ми всім серцем прагнемо доброти. Я наведу ще чимало наукових доказів того, що позитивніший погляд на людську природу дійсно близький до правди. Водночас я впевнений: близьке до правди може перетворитися на щиру правду, якщо ми почнемо в це вірити.
Інтернетом ширяє одна притча невідомого походження. Ця історія, як на мене, доносить просту, але глибоку істину.
Якось старий мудрець сказав своєму онукові: «Усередині мене точиться невпинна боротьба. Це жахлива боротьба двох вовків. Один вовк лихий — злий, жадібний, заздрісний, пихатий і боягузливий. Другий вовк добрий — мирний і люблячий, скромний і щедрий, а його чесність заслуговує на довіру. Ці два вовки борються і в тобі, і всередині кожної іншої людини». Хлопчик трохи пороздумував над словами дідуся й запитав: «Тож який вовк зазвичай перемагає?».
Дідусь усміхнувся: «Той, якого ти годуєш».
Матеріали надані видавництвом Лабораторія