Секрети у вчених були завжди. Але ніколи ще таємниці не були настільки життєво необхідними, як під час Другої світової війни. У розпалі роботи над створенням атомної бомби керівники Мангеттенського проєкту були стурбовані, дізнавшись, що нацистська Німеччина випереджає союзників у ядерних дослідженнях, а Гітлер міг змінити хід війни, маючи лише кілька кілограмів урану. Тому було зібрано групу науковців спеціального призначення «Алсос», яка шпигувала, саботувала і навіть вбивала членів страшного Уранового клубу нацистської Німеччини. Занурені в темний світ міжнародного шпигунства, ці вчені, солдати та прості люди відіграли життєво важливу роль у запобіганні одній з найпохмуріших сторінок в історії людства.
Захопливу історію про вчених і шпигунів, які вирішили не дати Адольфу Гітлеру здобути головний приз Другої світової війни — ядерну бомбу, читайте у нонфікшн романі Сема Кіна «Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни, які стали на заваді атомній бомбі Гітлера», який незабаром вийде друком у видавництві Лабораторія.
Yabl публікує уривок з книги.
Те, що високопоставлені німецькі офіцери ганили Гітлера, гріло британцям душу. Окрім того, 22 березня 1943 року в розмові генерали — обом був п’ятдесят один рік — обмовилися важливою інформацією. Під час затяжної дискусії про майбутнє Німеччини фон Тома поділився подивом, що Лондон досі стоїть — бомби вже мали б зрівняти його з землею. Крювель запитав, що він мав на увазі, і фон Тома переповів чутку, яка ходила ще до його полону: на полігоні у Пенемюнде, що на узбережжі Балтійського моря, випробовують революційну зброю — ракети Фау. «Туди навезли велетенських ракет. Вони піднімаються на п’ятнадцять кілометрів у стратосферу» і з «жахом» падають на землю. Схоже, щось сповільнило їхню розробку, але на Лондон, без сумніву, чекає неприємний сюрприз. Потім він згадав слова одного високопосадовця з Пенемюнде: «Дочекайтеся наступного року — найцікавіше не за горами!».
Фон Тома і Крювель не здогадувалися, що британці записують їхню розмову. У 1939 році Трент-Парк відійшов державі, і розвідники облаштували в маєтку таємну кімнату під назвою «М» — від слова мікрофон: там стояло звукове обладнання, яке записувало на грамплатівки розмови відрізками по сім хвилин. Також вони встановили жучки у світильниках у загальній кімнаті та інших місцях, де збиралися німці. Женевські конвенції забороняли записувати розмови полонених, але британці цим не переймалися.
За іронією долі, більшість німецьких офіцерів у Трент-Парку розуміла, що британці, радше за все, їх прослуховують: в особистих розмовах вони постійно лаяли одне одного за необачні теревені й розпущені язики. Хтозна, що затіває ворог. Утім, наступної ж миті вони починали вихвалятися тим, що приховали під час офіційного допиту, та купою інших речей, які брити були б раді дізнатися. Насправді, щоб допомогти новим полоненим адаптуватися, фон Тома часто проводив групові сеанси терапії і заохочував їх говорити про свій воєнний досвід. Як писав один історик: «Жоден
підставний агент не зміг би краще». Британці не тямили себе від щастя, слухаючи їхні розповіді, і часом навіть давали полоненим газети з неправдивими новинами, щоб розговорити їх іще більше.
Трент-Парк обходився неймовірно дорого. З іншого боку, нагодовані й щасливі генерали забували про обачність, а інформація, яку отримували британці, була безцінною. Приміром, якось Крювель з іншим офіцером обговорював тактику використання підводних човнів — це дало Союзникам величезну перевагу під час висадки в Нормандії та допомогло відправити на дно сотні німецьких субмарин. Однак найцінніша інформація стосувалася ракет Фау.
Британські чиновники місяцями сперечалися про те, наскільки серйозно варто сприймати Пенемюнде. Одні вважали загрозу перебільшеною — мішаниною з чуток
і непрямих доказів. Утім, кілька щасливих випадковостей вказували на протилежне. Наприкінці 1942 року данський хімік вечеряв у берлінському ресторані, і так сталося, що він сидів поряд із двома інженерами з Пенемюнде. Вони добряче напилися і почали патякати про останні ракетні випробування — данець хутко передав інформацію розвідникам Союзників. Згодом під час розвідувального польоту літак минав верескливу голову Пенемюнде, а в фотографа на борту лишилася ще половина плівки. Він почав робити знімки і випадково зафіксував хмару вихлопних газів у момент запуску. Згодом з’ясувалося, що неподалік також були електростанція і залізничні колії. Все це ні про що не говорило, але страхітливі слова фон Томи про те, що неодмінно станеться щось «цікаве», розвіяли останні сумніви.
До слова, фон Тома правильно здогадався — щось затримувало розробку ракет. Власне, проблем було кілька. Компоненти для запуску та управління вимагали купи випробувань, а для їхнього виробництва потрібно було близько вісімдесяти різних хімічних елементів і сплавів — багато з них рідкісні і складні в отриманні. Потім у лютому 1943 років сталася низка пожеж, які сповільнили розробку. З третьої причини цинік фон Том посміявся б. На початку березня того ж року Гітлеру наснився сон — схоже, боги послали йому одкровення про те, що ракетна програма Фау‑2 провалиться, і через кілька днів він повністю її згорнув. Це до дрижаків розлютило керівника відділу ракетобудування у Пенемюнде: ми маємо давати раду не лише дефіциту та технічним проблемам, а й «снам нашого верховного головнокомандувача».
Кілька тижнів Альберт Шпеєр — чи не єдиний розсудливий нацист у колі Гітлера — втовкмачував у фюрера здоровий глузд, і саме після розмови фон Томи і Крювеля робота на Пенемюнде відновилася. Повільно, але неухильно випробування ракет Фау наближалося до завершення. Водночас серед Союзників стрімко й невблаганно ширилася паніка.
Матеріали надані видавництвом Лабораторія