19-го вересня до Києва з гастролями завітав Харківський альтернативний незалежний театр «Нафта». Команда представила імпресіоністичну виставу «ХАРТЕДЕ 20» на перформативному майданчику «Сцена 6» Довженко-центру.
Режисеркою вистави виступила Ніна Хижна, а драматургинею Люба Ільницька. У виставі грають Олена Баженова, Артем Вусик, Ліза Прасолова, Антон Репях та Ніна Хижна.
Назва вистави «ХАРТЕДЕ 20» розшифровується як Харківська театрально-дослідницька експедиція у 20-ті. Це ніби екскурсія в мистецький Харків 1920-их років, де глядачі зустрічають Майка Йогансена, Михайля Семенка, Миколу Хвильового, Валентину Чистякову й Леся Курбаса. Особисті історії й факти з життя представників Розстріляного відродження переплітаються зі сценами з їхніх творів.
Перформанс розпочинається появою музикантів з віолончеллю, кларнетом і синтезатором. У виставі лунає жива музика, яка підкреслює авангардний настрій постановки, допомагає виокремлювати хореографічні елементи й розставляти сенсові акценти.
Сценографія у «ХАРТЕДЕ 20» за стилем авангардна. Елементам декорацій притаманні геометричні форми. Скажімо, фігури, що спочатку здаються лише частиною загальної композиції, згодом виявляються дзеркалом і більярдним столом.
Ззаду глядацької зали вибігають напівоголені герої, поступово вибудовуючи композицію мізансцени. Першим з’являється Майк Йогансен. Як зрозуміти, що це він? Чоловік демонструє сцену з відомої світлини поета, де той оголений скидається на античну скульптуру. До Майка приєднуються й інші напівоголені персонажі. Фоново декламують вірш Йогансена: «Бігти берегом, бігти геть, бігти холодною вогкою рінню».
Врешті виявляється, що перша сцена в «ХАРТЕДЕ 20» — це прийом театру в театрі. Персонажі перформансу є нібито акторами, а Лесь Курбас — режисером. Митець виголошує промову, даючи своїм акторам настанови: «Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати». Відчуття, ніби ось перед тобою живий Курбас... Ексцентричний, дещо зухвалий, сміливий у творчих рішеннях. Його слова були актуальні тоді й лишаються такими донині: «Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра».
У виставі є окремий епізод, присвячений «кулі в серці» режисера. Нагадаємо, що Лесь Курбас жив із кулею в серці, яка лишилася як символ невзаємного кохання до партнерки по сцені. Цікаво, що в «ХАРТЕДЕ 20» огляд пацієнта проводять доктор Леонардо й сестра Катря. Перший — персонаж роману Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». А медсестра є героїнею повісті Михайла Хвильового «Санаторійна зона». Реальність минулого переплітається з фантазією його творців. Митців начебто поміщають у створений ними ілюзорний світ — уяву, що була зброєю проти комуністичного радянського режиму.
Згадується й дружина Курбаса — Валентина Чистякова. Жінку спіткала складна доля. У 1919-ому вони з чоловіком побралися, а в 1934-ому, його було заарештовано. Чистякова жила з мамою Леся, опікуючись жінкою до кінця її днів.
Повернімося до того, хто розпочав виставу, — Майка Йогансена. Крім доктора Леонардо, з’являється й образ Альчести з роману прозаїка «Подорож ученого доктора Леонардо». Також окрема сцена присвячена зеленому зайцю — ліричному герою вірша Йогансена:
«Я іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю чи впаду.
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу».
Акторка у масці зайця скаче сценою, що повністю оповита зеленим світлом. Постановка «ХАРТЕДЕ 20» створена з образів, котрі виникають в уяві коли читач знайомиться з творами митців Розстріляного відродження. Дійство зіткане з яскравих плям, зарисовок, уривків. Простір наповнюють чи-то реальні, чи-то фантазійні скетчі. При цьому кожен з них є неабияким нагальним, адже питання протистояння українства й московитів завше актуальне.
Наприклад, історія про те, як Майк Йогансен загнав під більярдний стіл Володимира Маяковського. Чоловіки посперечалися, останній програв. Погодьтеся, направду тішить, коли на власні очі бачиш, як український митець ставить на місце російського.
Звісно, куди ж без Михайля Семенка?! Футурист, задирливий, гучний, яскравий, епатажний — той самий, хто «спалив» Шевченкового «Кобзаря» й видав власного. Семенко вигадував чудернацькі слова, називаючи візуальну поезію «поезомалярством». 
А ось про Миколу Хвильового неможливо розповідати без згадки про його любов до числа 13. Письменник був кумиром тодішнього покоління. У виставі з’являються персонажі його повісті «Санаторійна зона». Розігрується окрема сцена з Майєю, Анархом, сестрою Катрею, криком санаторійного дурня та іншими… У ці секунди не полишає думка: «Невже це насправді? Невже вони можуть ожити? Невже я дійсно чую крик санаторійного дурня?».
Наскрізним мотивом дійства є фраза «Хай живе життя!» з «Вступної новели» Миколи Хвильового. В останній сцені розігруються діалоги з цього твору й з уст письменника лунає: «Словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово! Хай живе тропічна злива — густа, запашна й надзвичайно тепла. Я — вірю!»
Сьогодні ми можемо лише уявити, яким насправді був український театр 1920-х. Утім виставі «ХАРТЕДЕ 20» вдається емоційно нібито наблизити переживання та відчуття сучасного глядача до того, що проживала публіка в театрі того ж Курбаса.
Імпресіоністська обгортка дійства зумовлює зображення душевних інтонацій героїв. Водночас вона малює колаж з раціонально непов'язаних епізодів та злободенних сенсів. Це ж колажування візуально відсилає до авангарду, що знову-таки перегукується з театром Леся Курбаса.
В імпресіоністському театрі сюжет не головний. Важливим є відтворення загальної атмосфери. У випадку «ХАРТЕДЕ 20» ця загальна атмосфера є авангардною, що тематично зумовлено. Команда робить акцент не на логічному й послідовному, а на чуттєвому й пристрасному. Глядачеві не потрібно розуміти й аналізувати, він має відчути.
Умови авангарду, у які занурені герої постановки, диктують композиційно геометричні мізансцени. Перформанс перетворюється на мозаїку з почуттів, фраз, звуків і тілесности в хореографії. Вистава-колаж зіткана з різних за обсягом і об’ємом текстових шматків (уривків з прози, віршів, монологів) та реальних історій людей. Потік свідомого й підсвідомого. Переплетіння справжности й марення.
Вистава «ХАРТЕДЕ 20» чи-то інтуїтивно, чи-то ціленаправлено повертає до «свого». Створює у просторі той театр, який розумієш і відчуваєш поза свідомістю. Коли потік думок не завершується з дійством, і доводиться аналізувати не виставу, а власні емоції та рефлексії.
Матеріал підготувала Софія Коваленко
Фото надані пресслужбою театру