Чорний одяг, темне, пофарбоване волосся й підведені очі; прогулянки на цвинтарі, специфічна музика та вірші про смерть; широкі штани, реп і графіті на стінах; металеві ланцюги, поголені голови з ірокезами й «стіли» – навколо існування субкультур десятиліттями точаться різноманітні дискусії. Дехто називає їх даниною підлітковому бунтарству, а інші вважають радикальними течіями, які можуть містити загрозу для суспільства. Але що насправді ховається за яскравими образами і які цінності транслюють ці, на перший погляд, «дивні» угрупування? Який зв’язок між першими субкультурами, які виникали на території України, й сучасністю? І чому декому з нас саме так хочеться представляти себе світові?
Українська фольклористка й антропологиня Дар’я Анцибор у своїй книзі «Дреди, батли і "стіли"», яка скоро вийде у видавництві Лабораторія, дослідила, як українська молодь впродовж століть виборювала своє право на культурну ідентичність – від перших течій в періоди імперських та радянських часів й аж до незалежності.
Yabl публікує уривок з книги.
З англійської punk перекладається як непотріб, сміття, нікчема. Уже сама назва була справжньою провокацією на адресу суспільства, яке наче викидає панків на смітник. Хоча, звісно, це був обопільний процес, адже й панки не погоджувалися жити за нав’язаними правилами.
Панк зароджується у середовищі американських фанатів панк-року й гаражного року. Для цієї музики характерні швидкий темп, простий ритм, коротка тривалість, «брудне», вільне й часто агресивне виконання.
Передвісниками панку були американські й британські гурти 1960-х, які експериментували з рок-стилями: The Stooges, The Monks, The Velvet Underground. До речі, менеджером третього був Енді Воргол – митець лемківського походження, який прославився у стилі попарту.
У середині 1970-х років склалося кілька осередків навколо панк-гуртів у різних містах. Найвідомішими були нью-йоркський (Ramones і Патті Сміт) і лондонський (Sex Pistols і The Clash). Панк зводив із розуму молодь у Великій Британії, а завдяки гурту Sex Pistols став головним явищем контркультури.
У піснях ішлося, що світ огидний і його неможливо змінити. Проте можна не підкорятися його правилам, усіляко демонструючи зневагу до них – і в поведінці, і в одязі, і в спілкуванні. Солісти співали з оголеними торсами, стрибали в натовп, у піснях звучали образливі вислови, на концертах відбувалося небачене до цього шаленство, що, звісно, шокувало невтаємничених у тусовку.
Якщо описати кількома словами основні меседжі цієї контркультури, то це будуть нонконформізм, епатаж, бунт проти звичних норм і цінностей, анархічні ідеї.
І знову коротка довідка. Анархія (з давньогрецької – відсутність влади) базується на уявленні про особисту свободу й запереченні будь-якої форми влади людини над іншою людиною. Утопічною мрією класичних анархістів є бездержавний світ, оснований на рівності й свободі, де немає примусового управління, кордонів, економічних і соціальних обмежень, накладених офіційною владою. Ідеальне анархічне суспільство – це добровільна організація громад, які займаються самоуправлінням і самі вирішують, як організувати своє співжиття. Найвідомішим анархістом в українській історії був Нестор Махно.
На цьому визріла чи не найважливіша риса панк-культури – філософія DIY (do it yourself – «зроби сам»). На Заході ідеологічно панки так само, як і хіпі, протиставляли себе капіталізму з його культом споживання. Принцип DIY означав, що речі потрібно не купляти, а робити власноруч або обмінювати. Те саме стосується концертів і виробництва альбомів – від місця і способу запису до виготовлення музичних інструментів і того, як робиш обкладинку чи поширюєш свою музику, мерч, самвидавні журнали – зіни. Роль взаємопідтримки спільноти і прагнення до максимальної незалежності були тут вирішальними.
Щоб не підтримувати систему (з її чіткими правилами й у межах музспільноти), музиканти вирішили організовувати весь процес створення пісень самостійно. Так з’явилися гаражні колективи, які писали музику вдома, самі робили обкладинки й поширювали примірники альбомів, відмовляючись від будь-якої участі записувальних компаній. Усе для того, щоб лишатися незалежними й самобутніми.
Як було в СРСР? Тутешні панки прямо не копіювали принципу DIY. І ось чому.
На Заході виробилася ідеологія панків: піклуватися про бездомних, продовжувати життя старих речей (реюз), не підтримуючи консюмеризм, відмовлятися від грошей, використовуючи обмін і взаємодопомогу.
Головне правило – життя поза капіталістичною реальністю. Натомість у СРСР капіталізму не було.
Якщо ти в СРСР, то єдине, чому можеш протистояти, – це радянській системі. Тому панкувати тут проти принципів споживацтва було просто неможливо.
Матеріали надані видавництвом Лабораторія