Нещодавно в прокат вийшов фільм «БожеВільні» режисера Дениса Тарасова. Одну з ролей у картині втілив український актор театру та кіно Сергій Кисіль. Він також відомий українському глядачеві за серіаліті «Ловець снів», «Агенти справедливості», серіалами «Паніка Вова», «Жіночий лікар», «Я – Надія», фільмом «Король України» та іншими.
В інтерв'ю ексклюзивно для Yabl Сергій Кисіль поділився подробицям творчого життя та розповів про свій акторський шлях.
– Нещодавно відбулась премʼєра фільму «БожеВільні» за вашою участю. Розкажіть про свого героя. Які відгуки від колег отримали після виходу стрічки?
– Фільм «БожеВільні» – це історична драма в якій піднімається тема каральної медицини Радянського Союзу.
Історія молодого чоловіка, який через любов до забороненої в СРСР музики потрапляє до так званої «спеціалізованої» психіатричної лікарні і стикається із жорстокістю тоталітарної системи.
Знаєте, в цьому фільмі немає одного й беззаперечного антагоніста, як зазвичай у драматургії. В цій стрічці антагоніст – це «система», яка, немов ланцюг, складається з великої кількості ланок. Це і директор психіатричної лікарні, і санітари, які найжорстокішими методами знущаються над пацієнтами, і медсестри, ну і власне мій персонаж – співробітник КДБ.
Віталій Кравець уособлює тонку, підступну сторону цієї «системи», бо він не діє відкрито. Його методи витонченіші, він втирається у довіру до головного героя для того, щоб маніпулювати його діями і саме ця маніпуляція змушує глядачів ще більше відчувати всюдисущу присутність «системи». Мій персонаж – типовий «антигерой», якого неможливо назвати просто злодієм, бо він – лише одна з багатьох ланок у бездушній машині, яка поглинає тих, хто не погоджується підкоритись.
Я дуже радію, бо відгуків про це кіно дуже багато і це круто. Коли робота отримує таку підтримку і визнання, особливо від колег, це, мабуть, найкращий показник успіху. Отримую, наприклад, повідомлення від відомого артиста: «Я зненавидів твого персонажа з перших хвилин» і розумію, що все не дарма.
– Чи не думали ви, що після «БожеВільних» на вашу адресу може политися хейт за роль російською?
– Знаєте, на той момент я про це не думав. Фільм знімався у 2021 році, ще до повномасштабного вторгнення, і тоді ще багато контенту створювалося російською. Скажу навіть більше, персонаж був прописаний українською, але під час розбору ролі я попросив режисера Дениса Тарасова зробити його російськомовним. Ця «система» у суті своїй не може розмовляти українською. І він мене підтримав. Але ми зробили хитру штуку: під час знайомства і спілкування Віталій Кравець говорив з Головним персонажем Андрієм Довженко українською, а в житті він спілкувався виключно російською. Цим ми і підкреслили дволикість і підступність. Як на мене, від цього факту стає ще моторошніше.
Зараз знімається чимало контенту пов’язаного з війною. Мені пропонують ролі російських агентів, фсбшників, зрадників, колаборантів, але я відмовляюсь від таких робіт, адже не можу виправдати для себе їх дії, а від цього буде фальш.
Втім, знаєте, якби Тарасов знімав цю стрічку зараз, я би все одно погодився, бо фільм все ж про історичні події, а не про сьогодення, і вчинив би так само: запропонував говорити російською.
– Взагалі чи зіштовхнулися з хейтом? Та як реагуєте? Як сприймаєте критику?
– На щастя хейту не було, принаймні я не чув. Але це частина професії, без нього ніяк. Хейт потрібно сприймати філософськи. У кожної людини є право на думку, і якщо хтось критикує мою роботу, я ставлюся до цього з розумінням. Зрештою, хейт часто говорить більше про того, хто його висловлює, ніж про саму роботу.
Щодо конструктивної критики – це завжди цінність. Вона допомагає побачити нові аспекти роботи, знайти точки для розвитку. Така критика змушує глибше замислитися, навіть якщо вона жорстка. Акторська професія постійно тримає в тонусі, тому будь-який відгук – це можливість рухатись далі і робити краще
– Що зараз цікавого відбувається у вашому творчому кіножитті?
– Наразі знімаюся в новому серіалі, правда поки назву не можу розголошувати. Мене тішить, що індустрія зрушила з місця і почали знімати. Людям все ж потрібен контент, бо неможливо цілодобово знаходитись у стані війни, іноді треба перемикатись на щось інше. Мистецтво дійсно допомагає знайти душевний баланс, хоч на мить відволіктися від жорсткої реальності і отримати заряд натхнення та віри. І той факт, що індустрія розвивається попри все, це і доводить. Культура – незламна частина нашої ідентичності.
До речі, 5 грудня до Міжнародного дня волонтера на телеканалі 2+2 вийде чотирисерійна воєнна драма «Шлях», де я зіграв одну з ключових ролей.
Тож слідкуйте за анонсами, а поки запрошую всіх у кінотеатри дивитись фільм «БожеВільні».
– Кажуть, що актори в житті та в кадрі – дві різні людини. А який ви в житті? Та чи була роль, яка була схожа з вами, як з людиною?
– Акторська гра – це, передусім, гра. Це можливість прожити інше життя, і в цьому й полягає цікавість. Я шукаю те, що робить мого героя унікальним і передаю його характер. В реальному житті мені імпонують прості, справжні людські якості – чесність, відданість, почуття гумору.
Щодо схожих ролей, звичайно, можуть бути якісь спільні емоції чи реакції на певні ситуації, але в цілому, я намагаюся максимально відокремити себе від свого персонажа. Це дає мені можливість створити щось нове і цікаве. Хоча були й моменти, коли я відчував певну близькість із персонажем. Наприклад, у серіалі «Ловець снів» мій герой, Назар Лютий, частково резонує зі мною в його глибинному прагненні розібратися у людській природі.
– Багато глядачів в очікуванні третього сезону серіалу «Жіночий лікар». Чи побачимо ми вас в новій історії серіалу?
– Це питання завжди цікавить всіх в першу чергу. Актори завжди хочуть продовження, адже зняти цілий сезон це як прожити «маленьке життя», але, на жаль, ми ніяк на це рішення не впливаємо. Якщо рейтинги серіалу гарні, скоріш за все канал продовжує замовлення продукту. Але завжди є багато підводних каменів. Навіть участь того чи іншого актора може бути під сумнівом у продовженні. Тому не скажу. Поки не знаю.
– Поділіться, як актор Сергій Кисіль відновлюється після зйомок.
– Дуже важливо перезавантажитися, дати тілу та розуму час на відпочинок. Я віддаю перевагу прогулянкам на природі або містом. Також у відновленні мені допомагає музика, література та медитації, адже вони сприяють «очищенню голови» від персонажів, емоцій та насиченого графіка. Люблю полежати під ковдрою, подивитись якесь гарне кіно або серіал, куди ж без цього.
– Які хобі маєте, чим ще живете окрім кіно?
– Крім кіно, значну частину мого життя займає театр. Жива гра на сцені – це особливий досвід, адже кожен виступ дарує нову енергію та дозволяє зануритися в особливий світ персонажа.
Також обожнюю подорожувати і дуже сумую за цим. Але і в нашій країні є чимало прекрасних місць, де можна круто проводити час. Сідаємо в машину родиною і їдемо. Для мене головна цінність – це моя сім’я. Їх підтримка й любов нагадують про те, що справжня сила у простих, справжніх моментах поруч із близькими.
– Якби не кіно, чим в житті займалися б? Та як ви вирішили, що ваш шлях – це саме кіноіндустрія?
– Знаєте, я в акторство прийшов вже в дуже свідомому віці і рішення стати актором у мене народжувалось поступово. Зараз десь лежать покриті товстенним пилом мої дипломи про дві абсолютно не пов’язані з творчістю освіти. На щастя, я жодного дня не працював за фахом. Усе моє життя було пов’язане з творчістю. Спочатку я мріяв про сцену як артист-вокаліст. Далі працював ведучим концертів та різних заходів. Тоді я відчув, що творчо зупинився. Зрозумів, що потрібно щось робити. Вдосконалюватися. Хотілося працювати з голосом, сценічним рухом, і взагалі вийти за межі своєї зони комфорту, спробувати щось нове. Спочатку я навіть не планував ставати актором, просто шукав спосіб для самовдосконалення. І саме тоді я знайшов школу акторської майстерності Film.ua.
Пройшов відбір, навчання, і все, що сталося потім, повністю перевернуло мене догори дригом. Я настільки захопився і полюбив те, що ми робили, що вже через кілька місяців не було жодних сумнівів – я хочу бути актором.
Тобто це той випадок, коли не я обрав професію, а професія обрала мене.
– Не думали створити власне кіно, відчути себе у ролі продюсера чи режисера?
– Знаєте, як у нас кажуть: «Хочеш знятися в крутому кіно – зніми його сам».
Власний проєкт – це можливість реалізувати найсміливіші ідеї, показати глядачеві своє бачення, а також відчути себе в ролі продюсера чи режисера, де кожна деталь залежить від тебе. І в Україні є гарні приклади такої роботи. Наприклад, Олександр Кобзар зняв фільм «Батько», де він виступив у якості режисера і актора.
Але я поки про це не думав. Можливо колись, не знаю. Це виклик, який потребує багато сил, а я ще не награвся.