Від питомих мелодій XX століття до їх обробки та сучасних хітів — українська музика стає гучнішою. Здається, що кожен хоча б раз в житті чув і мугикав «Червону руту» або ж «Чорнобривці», але настав час дізнатися більше про те, що ховається за знайомими мелодіями радянського укрпопу.
«Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття» Філа Пухарєва, що невдовзі вийде друком у видавництві Лабораторія, — це книжка-гайд українською естрадою від ключових постатей і пісень до подій української попсцени радянського періоду. Написана на основі відкритих джерел, журналістських матеріалів автора у медіавиданнях та дописів у авторському телеграм-каналі «ПЛАЙ».
Yabl публікує уривок з книги.
Ейфелева вежа, круасани, шансон, Велика французька революція — ось лише кілька асоціацій з Парижем. Та чи уявляєте ви серед них... чорнобривці? Один український поет-пісняр теж не уявляв, доки на власні очі не побачив знайомих квітів на паризькій клумбі. Невдовзі його рядки втілив у музиці композитор, до того відомий здебільшого одами партії та Лєніну. А свій голос шлягеру подарував співак, на якого у 60-х ніхто надто й не ставив.
«Чорнобривці» Миколи Сингаївського та Володимира Верменича у виконанні Костянтина Огнєвого з корінням вросли в історію української поп-музики XX століття. Хоча свого часу «зацвіли» пізнім цвітом.
Респект від Рильського та паризьке відрядження
Микола Сингаївський вдався в матір. Так само як Уляна Андріївна, він ні хвилини не міг всидіти без діла. Та й ніколи хлопцю відпочивати, коли Батьківщина лежить у повоєнних руїнах.
Ми звикали до будь-якої роботи, нею росли і гартували юнацькі плечі. Так одразу по війні ми ставали старшими в сім’ї і власними мозолями відчули всі труднощі відбудови [...]
Микола Сингаївський
Тямив юний Микола не тільки у господарстві, а й у поезії. Не випадково творчість восьмикласника «залайкав» сам Максим Рильський!
І коли він виступав перед Рильським, то все мучила думка: от повернеться він зараз додому, а костюм і туфлі в нього заберуть. Не забрали — це був перший його зароблений костюм, перший літературний гонорар.
Володимир Шинкарук, поет, друг Миколи Сингаївського
З такими талантами Сингаївського з руками і ногами беруть на факультет журналістики до львівського університету, а згодом і на філологічний факультет у Києві.
У 1957-му Миколі як зразковому студенту випадає рідкісна для «совєцького чєловєка» нагода: з’їздити на обмін «революційним» досвідом із комуністами Франції.
Під час прогулянки паризькими вулицями Сингаївському найбільше запам’ятовується не Лувр, не Монмартр і навіть не Собор Паризької Богоматері, а... звичайнісінька клумба! Поет помічає на ній чорнобривці — й одразу згадує про стареньку матір, яка доглядає за такими самими квітами у рідних Шатрищах, що на Житомирщині. Про такий яскравий флешбек гріх не написати вірша!
Коли вже надто втомлювалася, йшла у квітник і поралася біля своїх квітів, які радували око всіма барвами веселки. Найбільше любила чомусь чорнобривці.
Микола Сингаївський про матір
Проколоті шини та ночівля на матах
Володимир Верменич міг опинитися серед підпільників. Адже його дитинство минуло в місті Краснодоні (нині — Сорокине Луганської області, що перебуває під тимчасовою російською окупацією), де в період іншої окупації, — нацистської, — зародився рух «Молода гвардія».
Але доля майбутнього композитора скерувала інакше. З початком війни Верменича разом із матір’ю (шкільною вчителькою Платона Майбороди, про якого ми ще згадаємо) евакуюють на Урал. Там хлопець працює слюсарем на військовому заводі, а після закінчення музичного училища, у 1943-му, вливається до фронтової бригади музикантів. Під свист куль і канонади вибухів композитор пише свої перші пісні.
Життя особисте у нього не склалося, тож розраду Володя знаходив у творчості.
Микола Сингаївський про Володимира Верменича
До естрадної верхівки Володимир Верменич пробивався непросто. Спочатку здобув диплом диригента і тільки потім — композитора. У київській консерваторії він кілька разів намагався безуспішно скласти іспит із теорії музики. Врешті, не витримав і вдався до «практики» — попроколював душному викладачу шини на «москвичі».
У 1954-му Верменич влаштовується до «Укрконцерту». Тоді ж заявляє про себе пропагандистським треком із промовистою назвою «Я славлю партію!». І хоч на життя йому з такого вимушеного підлабузництва вистачає, а от про власне житло в столичному пентхаусі годі було і мріяти. Іноді Володимир Миколайович ночує просто на підлозі офісу, накриваючись гімнастичними матами та криючи матом лиху доленьку.
Спить Верменич на підлозі,
Славить партію по змозі!
Жартівливий вірш
від приятеля композитора,
поета Миколи Сома.
Квартиру у Києві Володимиру Миколайовичу таки дадуть — на Русанівці. Але станеться це вже після хайпу «Чорнобривців».
Проукраїнські рими та хейт Майбороди
Одного дня повз київську консерваторію йшов молодий брюнет. Йшов — і тут таки зупинився, помітивши на подвір’ї голомозого тридцятирічного чоловіка, який щось наспівував приятелю. Брюнет ще не знав голомозого особисто, але впізнав у ньому автора саме тієї «пісні про партію», що лунала на радянські свята з кожного транзистора.
«Ви, певно, Верменич?» — звернувся до чоловіка 22-річний Микола Сингаївський. Чоловік дещо розгубився, але ствердно кивнув у відповідь. За мить незнайомець відрекомендується поетом, а невдовзі запропонує композитору вірш за мотивами паризьких вражень.
Тему запропонував Верменич. Сказав мені: «Чого видумувати? Давай напишемо про чорнобривці! Вони ж ростуть повсюди».
Микола Сингаївський
Оригінальний текст «Чорнобривців» Микола Якович переписував із десяток разів. У початковій версії поет звертався до матері на «ви» та сипав неоковирними проукраїнськими римами («Як на ті чорнобривці погляну // То далеко їх видко // Бачу руки твої, моя мамо // Чую ласку твою, українко»). Верменич переконував співавтора: у такому «націоналістичному» вигляді пісню нікуди не візьмуть, а римувати можна хоч кров із любов’ю — аби добре лягало на мелодію.
Мені не подобалося римування: «старенька-рідненька». Це ж у 2-А класі так вміють! Але Верменич був упертий і казав, що це знахідка.
Микола Сингаївський
На початку 60-х Верменич і Сингаївський готуються до прем’єри «Чорнобривців». Аж тут на українські екрани виходить мюзикл «Літа молодії», в якому вперше звучить славнозвісна «Пісня про рушник» Платона Майбороди та Андрія Малишка.
Володимир Миколайович і Микола Якович хапаються за голови. Релізити «Чорнобривці» одночасно з іншим треком про матір — це самогубство! Всі ж бо знають: чутливому до конкуренції Платону Іларіоновичу дороги краще не переходити.
Остерігаючись закидів у плагіаті, автори кладуть «Чорнобривці» на полицю. Шлягер чекатиме свого часу довгих сім років.
То ж з Верменичем ми продовжили вдосконалювати твір. Так довго ми не працювали ще над жодною піснею.
Микола Сингаївський
«Вогняний» псевдонім і невдала московська кар’єра
Костянтину Гноєвому не пощастило з прізвищем. Коли хлопець був зовсім малим, радянські кати згноїли у тюрмі його батька. Проте лиховісного 1941-го син «ворога народу» добровільно з’являється у ТЦК і проситься на передову.
Радянські військкоми знущально заявляють п’ятнадцятирічному хлопцеві, що «умірать за отєчєство» йому ранувато. Зате людина зі слухом і голосом завжди згодиться у військовому ансамблі! Так Костянтин потрапляє до фронтових колективів Мінська та Києва, де і співає до кінця війни.
В армійському ансамблі я відчув, що таке справжній спів, як можна співати красиво.
Костянтин Огнєвий
Певно, в армії наш герой засвітився перед впливовими людьми, якщо у 50-х його запрошують у консерваторію до «самої» москви. Щоб не палитися з родоводом, парубок вигадує собі псевдонім. Кілька перетасованих літер у прізвищі — і дніпровець Гноєвий тепер Костянтин Огнєвий!
Метрополія охоче приймає студента-українця, але на московській сцені на нього ніхто не чекає. На відміну від Києва, де в 1955-му Огнєвому пропонують роботу в опері. Не завершивши навчання, співак тікає «геть од москви» до української столиці. Щоправда, пізніше «дезертиру» все ж дозволили довчитися заочно.
Я завжди казав своїм колегам: «Краще піти на два роки раніше, ніж на один день пізніше».
Костянтин Огнєвий
І тут виявляється, що ліричний тембр Костянтина Дмитровича не дуже пасує помпезним аріям! Тож у київському храмі Мельпомени він виступає всього кілька разів на рік. А у вільний від офіційної роботи час робить собі ім’я на поп-сцені.
За якихось два роки солодкоголосий Огнєвий стає слеєром української поп-музики. У цьому йому допомагають шлягери «Києве мій» (1962) та «Кохана» (1963). А ще Костянтин Дмитрович — той, хто задовго до популярності ВІА по- чав виступати з власним лайв-бендом!
Cпівай так, щоб публіка в залі думала: «За що йому гроші платять? Йому так легко, це ж задоволення!». Тоді й самому співати приємно.
Костянтин Огнєвий
Бриф на риболовлі та успіх у Канаді
Володимира Верменича наче проймає струмом, коли він чує Костянтина Огнєвого по радіо. Тендітний і водночас щемкий голос співака ідеально підходить для синівської сповіді перед старенькою матір’ю.
Аби й рибку з’їсти, і на вершину хіт-параду сісти, Верменич ніби між іншим запрошує Огнєвого на дружню риболовлю. Кілька чарок — і композитор успішно бере зірку на гачок своїми «Чорнобривцями».
Костянтин Дмитрович не пошкодує, що у 1967-му клюнув на припалий пилом і, здавалося б, уже нікому не потрібний шлягер. «Чорнобривцям» на його концертах будуть підспівувати не гірше за «Києве мій» чи «Кохану». З особливим теплом пісню приймуть українці, що опинилися далеко від материнського дому, в Канаді.
Починаю я співати про чорнобривці. На другому куплеті дивлюсь, із задніх лавиць піднімаються люди і виходять, просто таки вибігають. Мені аж холод по серцю війнув. Однак за кілька хвилин всі ті люди повертаються і несуть оберемками квіти, чорнобривці. І поки я доспівав, вся сцена була в тих чорнобривцях.
Костянтин Огнєвий про канадський концерт
«Матір» пісень про матір
Не перебільшуватиму, якщо скажу, що у 60-х «Чорнобривці» породили окремий «жанр у жанрі». Саме Володимир Верменич і Микола Сингаївський принесли на нашу поп-сцену тренд на «пісні про матір».
Але не варто забувати і про третього повноцінного співавтора «Чорнобривців» — Костянтина Огнєвого. Нетиповому для тих часів співаку вдалося оживити хрестоматійне зізнання в любові до матері так, як не зміг би ніхто інший.
Слідами «Чорнобривців» пантеон українського естрадного «маткору» поповнять Володимир Івасюк («Балада про мальви»), Ігор Білозір та Богдан Стельмах («Мамина світлиця»), Ігор Поклад і Борис Олійник («Сива ластівка»), Олександр Злотник і Михайло Ткач («Чуєш, мамо») та багато інших естрадних музикантів.
Не бідуватимуть і самі автори хіта. Володимир Верменич розвиватиме материнську тему в наступних піснях («Заспівай мені, мамо моя», «Ти снишся завжди мені, мамо»), а Микола Сингаївський і далі писатиме лірику для українських композиторів.
Головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності у своєму зв’язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство.
Дмитро Павличко про вірші Миколи Сингаївського
«Чорнобривці» і сьогодні співають на День матері українські школярі. Колись вони подорослішають і тоді зрозуміють, про що Володимир Верменич і Микола Сингаївський писали насправді. Як усюди ростуть жовтогарячі чорнобривці, так і материнська любов не знає ні меж, ні кордонів у наших серцях.
Я по-справжньому заздрю молодому поколінню, яке ще відкриває таємниці інших мелодій, нащадкам, які будуть дружити з піснею, любити пісню, іти з нею по життю.
Володимир Верменич
Матеріали надані видавництвом Лабораторія