Дружина Г’ю Гефнера Кристал Гефнер нещодавно випустила книгу «Говори лише хороше. Як я вижила в Playboy і віднайшла себе». Вже незабаром, 3 грудня, книга виходить у видавництві Bookchef.
Життя Кристал Гарріс змінилося назавжди, коли вона відвідала вечірку в сумнозвісному особняку Playboy. Г’ю Гефнер помітив її у натовпі, й вона стала однією з його «подружок», чиє життя зводилося до відвідин гламурних голлівудських вечірок та подорожей світом. Однак, цей, здавалося б, привабливий спосіб життя мав і свою темну сторону. Гефнер контролював своїх подруг, змушував дотримуватися суворих правил щодо всього, починаючи від зачісок і макіяжу й закінчуючи комендантською годиною. Кристал була змушена змагатися з іншими жінками за своє місце в високоієрархічній системі, однак вона швидко піднялася на вершину й отримала пропозицію вийти заміж, втім, у цьому вирі обставин ледь не загубила себе.
У своїх мемуарах Кристал пропонує відверту розповідь про те, як досвід її спілкування з Г’ю Гефнером допоміг їй знайти шлях від людини, яка понад усе любила зовнішнє життя, до людини, яка нарешті збагнула його справжню цінність.
Yabl публікує розділ з книги.
Як усе влаштовано
Коли я набрала маму розповісти про те, що я збираюся переїхати до будинку Playboy, мені на мить стало цікаво, чи відмовлятиме вона мене від цього. Можливо, мізерна, крихітна частина мене сподівалася, що вона бодай спробує зупинити мене, хоча я все одно знала, що зроблю по-своєму. Батьки повинні захищати своїх дітей, хіба ні? Сидіти в машині й попереджати не виїжджати на дорогу, коли горить червоне світло. Однак моя мама ніколи не намагалася застерегти мене. На щастя чи на жаль, у тій машині вона сиділа поруч. Вона тужливо зітхнула, почувши від мене цю новину.
– Знаєш, – сказала вона з ноткою заздрощів, – я могла б теж потрапити до зайчика. Я ходила до клубу Playboy у Лондоні, мене там усі обожнювали.
Вона й словом не обмовилася про категорії штибу «А що робитимеш із навчанням?». Навіть якби вона й сказала щось подібне, маю сумніви, що саме питання про коледж спало б їй на думку. Хоча всі питають саме про це.
Мені виділили спальню номер 5, і я перетягнула туди свої мішки з одягом. Я швидко зрозуміла, що в номерах спалень прослідковувалася певна ієрархія. Що ближче твоя спальня до спальні Гефа, то поважніше твоє становище. Наші спальні розділяло кілька кімнат. Я нова дівчина в цьому будинку. Я мала проявити себе.
Упродовж моїх перших вихідних тут життя в будинку здавалося феєричним. На вечірки постійно навідувалися відомі гості – обличчя, які до цього я бачила лише з екранів телевізора чи на сторінках журналу: Корі Фельдман із фільмів вісімдесятих і дев’яностих, які показували по телевізору в квартирі моїх батьків, коли я була ще дитиною, Джек Ніколсон засліпив мене своєю знаменитою усмішкою, Полі Шор, Смокі Робінсон, Білл Мар, Джеймс Каан, Періс Гілтон, Девід Гассельгофф. На заході зібрався весь акторський склад фільму «Красені». Я ніби побувала в центрі Всесвіту. Кожен прагнув потрапити сюди, навіть найвідоміші люди на планеті.
Щоранку, прокидаючись від сонячних променів і під спів пташок, за сніданком, який тобі подадуть, варто лише клацнути на кнопку домашнього телефона, я щипала себе, щоби переконатися, що це не сон.
Я почувалася дівчиною з казки, яка виросла в селі, а потім принц вихопив її з лещат темряви й привіз до замку. Лише одна крихітна особливість була в тому, що Гефу, відверто кажучи, було далеко до принца. Він був зануреним у себе, суворим і мінливим чоловіком, схильним до жорстокості, коли все йшло не так, як йому хотілося. Одного разу весь персонал накрила паніка, бо вони не мали серветки для подачі сніданку, яку він вимагав складати особливим чином. Мене здивувало, як сильно вони його бояться. Що він зробить, якщо серветка буде складена якось інакше? Утім це питання не цікавило мене настільки, щоби продовжувати його обмірковувати.
Я все ще дивилася на будинок Playboy як дівча в рожевих окулярах. Геф був на чолі цілої імперії, тож, звісно, він матиме певні вподобання, у яких йому варто потурати. Мене зводила з розуму ледь не кожна деталь маєтку, і я була така вдячна, що тепер маю власний дім. Я була на сьомому небі від щастя, і ніщо не могло спустити мене на землю. Усім опікувався персонал. Вони прибирали, міняли постіль, складали гори чистих рушників і халатів. Вони готували всі сніданки, обіди та вечері. Я могла натиснути на кнопку й замовити до столу все, чого тільки моя душа бажала. Коли я замовляла сендвіч із сиром на грилі, вони готували мені його. Коли я попросила філе міньйон, вони також подали його мені. Усе, що я хотіла, було раз два – і готово.
Я швидко набрала кілька кілограмів, навіть не помітивши того, буцімто студентка першого курсу, яка наїла щічки за перший курс у гуртожитку. Я важила 60 кілограмів, що для цього дому було неприпустимо. Я могла б не помічати й надалі, але очі Гефа бачать усе. Однієї ночі, коли я з близнючками роздягалися для нього, він виміряв мене прискіпливим поглядом і підняв брови.
– Схоже, комусь час узятися за розум, – жартівливо сказав він, але з ноткою застереження в голосі.
Геф злегка ляснув мене по стегну, звертаючи мою увагу на проблемну ділянку. Карисса й Кристина, які стояли засмаглі та стрункі, як і в перший день мого переїзду, засміялися. У паніці я чкурнула до спортзалу. Я перестала замовляти всілякі смаколики, обмежила прийоми їжі. Я швидко скинула зайву масу. Це було схоже на холодний ляпас. Щодо мене мали певні очікування, і мені треба було їх виправдовувати.
На відміну від близнючок, які щодня могли покидати маєток, я була змушена залишатися з Гефом. Я запитала, чи йому щось потрібно, чи можу я чимось допомогти по господарству. Він подивився на мене спантеличено, адже мав для цих клопотів персонал, який дбав про територію, тварин, прання. Дворецькі, водії та охорона. У нього в офісі працювала Мері, яка керувала персоналом і всіма дівчатами. Мері любила бути в курсі справ кожного. Вона мала свою думку про кожного, хто потрапляв на орбіту Гефа. Був також фотограф, щоб документувати кожен день, та інші працівники, які ретельно вишукували будь-які згадки про Г’ю Гефнера в газетах і на телебаченні. Кожну згадку його імені фіксували та реєстрували.
Я намагалася зблизитися з ним, розповідаючи йому про свою родину, про місце, де я народилася. Одного разу я почала описувати йому наш паб і те, як мене підстерігали гуси, однак ці балачки швидко його знудили. Я розповіла йому трохи про свого тата, його пристрасть до музики. Коли я згадала, що він виступав на розігріві у висхідних зірок, Геф навіть спромігся зиркнути на мене. Я розповіла йому, що мій тато помер, і коли почала заглиблюватися в подробиці, він ніяково поплескав мене по голові й промовив:
– Це сумно, – а потім швидко кудись утік.
Не говорити про смерть, не говорити ні про що, що не має стосунку до Гефа, – я швидко засвоїла ці правила. Решта правил життя в домі ніде не була прописана, втім, безсумнівно, вони існували і їх треба було дотримуватися до найдрібнішого пункту. Я не одразу допетрала, які це правила. Близнючки Шеннон зрідка говорили до мене. Вони точно не бажали посвящати мене в порядки життя в цьому домі. Крім того, вони постійно брехали. Я мала сама з’ясувати, із ким можу поговорити в маєтку, кому можна довіряти.
Ембер залишилася в СанДієго, ми зблизилися після тих вихідних. Утім дорога до неї та назад забирала багато часу, тому ми рідко бачилися. Я почала товаришувати з дворецькими, вони були звичайними людьми, як і я, тому я могла розслабитися в їхній присутності. Особливо з Генрі. Він подобався мені найбільше. Усі дворецькі особняка ніби зійшли зі старих фільмів, які дивився Геф, одягнені в класичні чорно-білі костюми.
Генрі був огрядним чоловіком поважного віку з акуратно підстриженим сивим волоссям. У тому, як він походжав будинком, переконуючись, що все на своїх місцях, відчувалася професійна, майже королівська поведінка. Він багацько розповідав про свою родину, він завжди усміхався й не скупився на добре слово. Генрі знав усе про всіх, усе бачив, утім ніколи не пліткував. Він не судив людей, а якщо й робив це, то вміло приховував.
Коли я тільки переїхала, Генрі дуже виручав мене: він давав мені маленькі підказки, розповідав, о котрій годині відкривається й закривається кухня, що Геф полюбляє їсти під час кожної трапези. Меню Гефа завжди було незмінним, навіть коли ми вночі рушали до якогось закладу. Кухарі готували йому звичайну вечерю зі свинячих відбивних і картопляного пюре й відправляли до клубу або ресторану. Ми всі замовляли страви з меню найкращих шеф-кухарів у найкращих ресторанах Лос-Анджелеса, але Геф ніколи не торкався тамтешньої їжі. Їх це не ображало, а якщо й ображало, вони ніколи не показували цього.
Авторитет Гефа завжди був недоторканним, байдуже, де ми були та з ким. Почасти мені було соромно за нього, коли він поводився зарозуміло й свавільно з персоналом у домі та за його межами. Я ж, навпаки, намагалася демонструвати найвищу повагу, аби згладити його поведінку. Якщо ти не мав статусу, слави чи статків, він не вважав тебе за людину. Він тебе не помічав. Він міг бути чуйним, люб’язним і уважним або ж різким, черствим і байдужим. Усе залежало від того, хто сидить поруч і що він пропонує.
Це не давало чіткого уявлення й збивало з пантелику, я лізла зі шкури, щоби бути впевненою, що догоджаю йому. Утім я знала, що за статусом я тяжію більше до його працівників і обслуги, ніж до відомих особистостей чи людей із товстими гаманцями, тож я ніколи не поводилася так, ніби я вища за когось. Із близнючками ми розходилися в поглядах. Мені подобалося, як на мене щедро звертали увагу, коли ми з Гефом виходили в люди, однак користуватися владою, просто тому що можеш, ніколи не було моїм коником.
Мій тато міг подружитися з будь-ким, кого він тільки зустрічав, коли його щиро щось зацікавлювало в людині, і саме тому він був моєю рольовою моделлю. Дворецькі допомогли мені запам’ятати не лише те, коли Геф їсть і спить, а й те, що йому потрібно мати в руці напій із правильним співвідношенням Jack Daniels і Pepsi. Він вимагав турбуватися про все, хоч яким буденним чи дріб’язковим воно було.
Дворецькі, де Генрі був за старшого, навчилися вгадувати наперед усі його забаганки: давати йому в руку той самий винятковий напій, перед тим як він про це попросить, розчищати доріжки на його шляху, щоб усе довкола було таким, яким він хоче. Увесь будинок обертався навколо нього, щоби потурати всім його забаганкам.
Почасти пристосування до маєтку було стресовим, однак я всотала так багато, як могла, за якомога найкоротший час. Близнючки й інші дівки, які вертіли хвостами коло нього, силкувалися вичавити з Гефа якомога більше і якомога швидше. Вони блискавично володіли мистецтвом гри в обмін, та я відчайдушно намагалася зробити маєток своїм справжнім домом поруч із Гефом. Я хотіла догоджати людям, прагнула, щоб вони мене полюбили. Я хотіла зробити так, щоб у цьому домі без мене не могли обійтися.
Я погодилася стати дівчиною Гефа й підписалася на все, що за цим стоїть. Ми проводили час разом, дізнавалися одне про одного, ходили на побачення, навіть закохалися. Я намагалася дізнатися його ближче, заводила розмови, як чинять усі нормальні люди. Утім його не цікавили теревені, точніше не у звичному розумінні. Він любив поговорити про своє життя, і це було у вигляді монологів, не діалогів.
Незабаром я зрозуміла, що від мене вимагалося просто усміхатися, кивати головою та сміятися у відповідну мить. Я так і робила. У цьому аспекті він мало відрізнявся від моїх попередніх чоловіків, з якими я крутила, але це, безумовно, був повністю інший рівень.
Дворецькі також увели мене в курс справ щодо минулого всіх працівників: як довго вони працюють тут, хто кому підпорядковується. Щодня за будинком доглядало семеро співробітників. Найбільш близько я спілкувалася з Генрі, а також з Едґаром, Реґіною, Сьюзен та Еленою. Їх було так багато, що на початках у мене ледь варила голова і я не могла запам’ятати, хто є хто. Хай куди я повертала б голову, всюди був хтось із працівників. Тож я не пропустила жодного. Я всмоктувала все, що змогла, як губка.
Мері, секретарка Гефа, володіла найбільшою владою з-поміж інших людей, які працювали в маєтку. Вона не мала рівних, вона заправляла всім, і з усього персоналу й дівчат, які жили тут, лише вона здатна була нести цей тягар. Вона наростила товсту шкіру, мала сталеві нерви та вміла вести справи. Це була єдина жінка в цьому домі, яка мала справжню владу, і, як Геф, вона обожнювала її та брала від неї все.
Усі підлещувалися до неї, позаяк саме вона вирішувала, кого вносити в списки гостей на вечірки, а кого ні. Мері обирала, кого підпускати до Гефа, і дивним чином була одержима ним. Вона була б рада, якби хтось сказав: «О, справжня любов Гефа — це Мері». Їй подобалася роль його берегині.
Інколи я припускала, що, можливо, вона любила його більше, ніж свого керівника. Я з великими потугами хотіла порозумітися з Мері, але так, щоб не осточортіти їй. Раз на тиждень, щопонеділка, вона влаштовувала в себе вдома вечори гри в карти для дівчат. Вона прихиляла до себе, їй добре вдавалося дружити як із дівчатами, які жили в маєтку, так і з дівчатами, які ненадовго затримувалися в його стінах. Вона тішилася, коли між дівчатами Гефа виникала якась драма, так само як і сам Геф, гадаю, вона насолоджувалася цим протистоянням і підкладала дрова в багаття.
«О, Карисса й Криста мають сьогодні блискучий вигляд», — сказала вона мені одного разу. І я одразу ж почала морочити собі голову, а що ж не так із моїм зовнішнім виглядом.
З посиденьок за картами в неї я також зібрала певні відомості. Одна з дівчат, яка нещодавно перебралася до маєтку, трохи хильнула зайвого й розпатякала, як вона несамовито сохла за своїм хлопцем, який лишився в Мідвесті. Мері посміхалася й кивала головою, а потім почала розпитувати її, щоб та вивалила всім, яким чудовим був її хлопець, що вона мріє вийти за нього заміж і народити з ним дітей.
«О, це так чудово», — сказала Мері. Поки вона роздавала карти, та дівчина аж розквітла. Уже наступного дня її в маєтку не було. Після цієї ночі я перестала пити алкоголь у цьому домі. Інколи я прикидалася, буцімто п’ю, втім не хотіла втрачати контролю над ситуацією. Я завжди мала тримати руку на пульсі. Я не збиралася відкриватися кожному, позаяк будь-яка інформація може зіграти проти тебе.
Мені доводилося постійно нагадувати собі, що це не те місце, де можна щиро дружити. Це допомогло мені триматися поруч із Мері, якій подобалося, коли їй згодовували крихти подробиць, які траплялися за лаштунками.
Близнючки Шеннон почали пропускати кіновечори, пізно повертатися додому та, як божевільні, відриватися деінде, ще й без Гефа. Мері завжди питала мене, чи я раптом не знаю, де вони та з ким, коли їх не було в маєтку вдень. Звідки мені знати, вони майже не говорили до мене, я не мала що повідати Мері.
У Мері була маленька собачка, яку звали міс Кітті, і ми знайшли точку доторку в тому, що любили тварин, а надто песиків. У мене з’явився прекрасний кавалер Кінг Чарльз, спанієль, якого я називала просто Чарлі. Він був моїм джерелом радості й умиротворення, завжди чекав мене біля сходів, коли я поверталася додому. Я любила його, а він любив мене. Гадаю, наш із ним зв’язок був єдиним прикладом безумовної любові в цьому будинку.
Один із обов’язків Мері полягав у тому, щоб стежити за тим, аби на вечірці було достатньо дівчат. Також вона завжди була в маєтку під час вечірок, щоб усе залагоджувати: полегшувати певним дівчатам шлях до маєтку, а потім — нагору. Вона вміла врахувати будь-які казуси, які могли трапитися з дівчатами, тож Геф не мав чим перейматися. Він насолоджувався, коли жінки чубилися за нього, змагалися за його прихильність, утім, якщо вони мали справжні негаразди в житті, він не хотів і чути про них. Це була цілком відповідальність Мері, і вона отримувала шалене задоволення від цього.
Вона запускала дівчат на орбіту Гефа й виганяла їх звідти, буцімто диригувала оркестром. Вона була владною, сильною і могла стати чиїмось спільником у цьому будинку, втім її союзництво могла зберегти лише одна людина. Я завжди тримала це в голові, оскільки вона поводилася на позір так, буцімто ми подруги, мовляв, я можу поділитися з нею чим завгодно.
Утім я ніколи не нарікала на життя в маєтку, тутешню комендантську годину чи на те, що Геф не виявляє зацікавленості моїм життям. Я довіряла Мері, бо їй це було потрібно, але свої нарікання тримала при собі. Я могла бовкнути про те, що втомилася, проте мовчала про свій надто депресивний стан. Я могла сказати, що сумую за мамою, але ніколи не жалілася, що почуваюся самотньо. Її робота, як і наша робота, — це пильнувати, щоби будь-яка особа, чи місце, чи будьщо, що муляє Гефу, швидко щезли з його поля зору. Ніякої жалості. Не озиратися назад. Ніяких других шансів.
Це було виснажливо. Я повинна була мати відповідний вигляд і поводитися відповідно. Я була частиною міфології світу Playboy. Г’ю Гефнер завжди мав дівчину, щоб наочно показати всьому світові, що він «мужчина». Тож моїм завданням було стати втіленням цієї взірцевої дівчини, і я прагнула зробити це бездоганно. Коли треба, я мала бути веселою і виляти хвостиком. Інтереси Гефа ставали й моїми інтересами. Але моїх справжніх інтересів ніхто не враховував.
Шляхом спостереження та методом спроб і помилок я засвоїла такі правила: бути завжди стрункою і підтягнутою (одного разу я припустилася помилки, порушивши це правило, і не хотіла наступити на ті самі граблі ще раз). Світлий блонд без відрослих коренів. Світло-рожевий, напівпрозорий лак для нігтів, нічого яскравого й нічого матового. Повний макіяж, але без темних губ.
«Жінки із червоними губами скидаються на повій», — завжди казав Геф. До цього я ніколи такого не чула, однак знала, що саме він має на увазі.
Бути в будинку до комендантської години. Не пропускати жодної події. Я швидко вивчила графік і з’являлася всюди, де тільки можна. Кіновечір, коли ми мали всі разом спуститися на перегляд, там, біля сходів, покрутитися на камеру й під руку з Гефом піти до кінотеатру. Щосереди — вечір гри в карти, коли його брати й інші чоловіки приходили до нас поїсти та пограти в джин-румі. А неділя — це «день забав на сонці без діла», коли в басейн застрибує сотня дівчат у бікіні, які патли готові одна одній повискубувати, тільки стати б дівчиною Гефа.
Я дізналася, кого варто остерігатися. Я вивчила, що треба ставати на світлинах якомога ближче до нього: менша відстань — більша сила. Я дізналася, що в нас є відкрите, попередньо оплачене бронювання в певному салоні, куди я можу піти, щоб зробити зачіску й манікюр саме так, як йому подобається.
Я дізналася, що він не користуватиметься презервативами й просити його про це не треба. Ми не користувалися протизаплідними засобами: він витягував і допомагав собі кінчати рукою, а якщо хтось щось підхоплював, у нього був особистий лікар у штаті, який лікував нас.
Я дізналася, що він завжди одягав чорну шовкову піжаму, окрім неділі, тоді він віддавав перевагу піжамі кольору фуксії. Коли ми приводили нових дівчат до спальні після вечірки, так само, як колись близнючки Шеннон привели нас з Ембер, саме я видавала їм піжами, тож я обирала найменш неприємні для нього кольори, наприклад, блакитний або світло-зелений, щоб ті, які йому подобалися, були чистими, коли він захоче їх одягнути.
Ось про що я парилася тоді. Кожна клітина мого мозку пнулася, шукаючи відповідь на питання: «А що ще я можу зробити для нього? Як іще я можу полегшити йому життя? Що йому знадобиться наступної миті?».
Ці думки повністю заполонили мій розум. Карткова гра для двох гравців, суть якої полягає в тому, щоб зібрати низку однакових карт швидше за суперника. Я відчайдушно прагнула догодити, щоб мене прийняли та вважали тут за свою, і це стало моєю суперсилою. У цьому домі кожен із нас відчайдушно чогось прагнув: влади, статусу, захисту, безпеки. Я з усіх сил намагалася заслужити єдиного: бути гідною любові, щоб зайняти місце, на яке я ніколи не сподівалася. Мені потрібен був дозвіл, і Геф міг мені його надати, вартувало йому тільки заїкнутися про це.
Після того як я вивчила всі правила життя в маєтку й продумала, як утілити в собі ідеальну картинку Playboy, усе пішло, ніби так і треба. Усе життя я вчилася бути насторожі потреб інших, я ліпила із себе, як із глини, правильну людину, щоб говорити правильно, відповідати всім очікуванням. Щоб якомога ближче підібратися до влади. Реальні повноваження були лише для прикриття. Ще раніше я збагнула, що бути жінкою означає підкорятися комусь. Себто постійно бути меншою. Бути в безпеці — це ховатися за тінню авторитету свого чоловіка. Це означало жити відповідно до стандартів, дотримання яких від мене вимагали, щоб мене не покинули, не відкинули, не залишили наодинці з неусвідомленням своїх цілей, горем і сумнівами в собі.
Якщо мені вдасться досягнути успіху в цих стінах, я не тільки житиму в цілковитій безпеці, а й, можливо, відчую на смак ту владу, яка мені не світила б самотужки. На початках це заспокоювало, я втягувалася в рутину, запам’ятовувала найменші дрібниці, беззастережно дослухалася до всіх, навіть не проговорених правил. Це був мій шанс почати нове життя, здерти із себе шкіру тієї незграбної дівчини-підлітка з іншого кінця міста, яка ніколи не була надто слухняною, щоб усі її радо прийняли. У маєтку я могла здобути відчуття належності. Я могла це зробити. Я могла досягнути вершини, де до мене ніхто не зміг би дотягнутися, навіть я колишня.
За свої старання я швидко отримала винагороду: Геф, звісно ж, не без допомоги Мері, переселив мене до найближчої спальні, де жила його «головна» дівчина. Я перестрибнула через усі спальні, які розділяли нас. Я повністю ввійшла в образ його дівчини-моделі, через що близнючки просто навісніли. Вони завжди тікали вдень, зі скрипом поверталися в особняк перед комендантською годиною, випрошуючи вечірні розваги, такі як вечір кіно або вечір ігор, тому що в них «боліли животики». Я бігала за ним, неначе тінь. Я гадала, що йому це до вподоби. А йому було самотньо, йому хотілося якогось товариства на ніч. Я була втіленням його бажань: як дзеркало, що відбиває на нього ж його владу. Й оскільки я була дівчиною номер один, я почувалася значущою.
Геф показав мені кімнатку — крихітну прибудову, що стане згодом єдиним моїм місцем у цьому будинку, — з комодом, куди я зможу складати свій одяг. Дівчину, яка переді мною мала статус його головної дівчини, звали Голлі Медісон. Я знала, що вона була досить владною особою і покинула маєток за незрозумілих обставин. Під раковиною у ванній кімнаті все ще стояло її взуття, а її ініціали були видряпані на панелі туалетного столика: Г. М. Я була налякана її тінню, яку вона кидала навіть після від’їзду, і трохи розгублена: на всіх фотографіях, які я бачила, вона здавалася ідеально красивою, точним образом дівчини з Playboy, і все ж таки, це місце їй не підійшло.
По тілу виступали сироти від страху, я відчула раптовий напад синдрому самозванця. Що я тут роблю? Як мені вдалося пробитися крізь усі перешкоди? У тій кімнатці стояв маленький туалетний столик із дзеркалом, облямованим голлівудськими лампочками, і я уявляла себе в гримерці за розлогою головною сценою. Місце для підготовки до безкінечної постановки. Угорі було маленьке віконце, що виходило на довгий, гарно доглянутий газон. У центрі газону розташовувався колодязь бажань, білий, як і фонтан, навколо якого юрмилися люди — чоловіки, жінки та діти. Товста змієподібна гірлянда, а може, це був ланцюг, була вплетена в різьблення й навколо нього, ніби утримуючи їх на місці.
Кімнатка межувала з ванною кімнатою Гефа та його гардеробною, заставленою штангами з рядами шовкових піжам. Нашою уніформою. Ванна була величезною і водночас темною та моторошною. Стіни й підлога викладені чорним мармуром, як і відкрита гігантська ванна посеред кімнати. Туалет теж був чорний, але з порцеляни, а не з мармуру. Вікна затуляли щільні, цупкі штори. Після сексу ми всі по черзі ставали у величезну ванну, щоб змити із себе дитячу олійку, якою були вкриті.
У розкішному й водночас занепадницькому світі саме цей ритуал після сексу, в оточенні чорного мармуру й дівчат, яких я насправді не знала, змушував мене почуватися дешевою хвойдою. Я хотіла близькості з Гефом, з іншими дівчатами, з персоналом, але з кожною ніччю наростало відчуття самотності. Я заприсягалася собі докладати ще більше зусиль.
Матеріали надані видавництвом Bookchef