«Конклав» Едварда Берґера — кінострічка, яка поєднує в собі елементи психологічного трилера, історичної драми та філософського дослідження людської природи. Вона зосереджена на одному з найбільш потаємних ритуалів у світі — виборах нового Папи Римського, фільм захоплює глядача своєю інтелектуальною глибиною та бездоганною візуальною естетикою.
Відкриває нам куліси до залаштунків церкви — смерть Папи Римського. Кардинали з усього світу збираються у Ватикані, щоб обрати його наступника. Ізольовані, вони мають перебувати подалі від будь-яких впливів зовнішнього світу, починають свою гру. Однак те, що відбувається за зачиненими дверима Сикстинської капели, швидко виходить за межі формального голосування.
— Ніхто не захоче на папський престол. Небезпечні ті люди, які прагнуть цього.
Сюжет заглиблюється у складні інтриги, протистояння світоглядів і боротьбу людських слабкостей. Кожен із героїв має свою приховану мотивацію, а кожне слово може стати вирішальним у цій грі. Вона розгортається на фоні великої мети — знайти людину, яка зможе очолити духовний світ мільярдів людей. Сюжет базується на однойменному романі Роберта Гарріса, і це, без сумніву, додає фільму структурованості та інтелектуального підґрунтя. Берґеру вдалося майстерно передати атмосферу закритого світу кардиналів, де кожне слово чи погляд можуть змінити хід історії. Напруження наростає поступово, перетворюючи тихі розмови в капелі на справжню битву за владу та правду.
Серед акторського складу: Рейф Файнс, Стенлі Туччі, Джон Літгоу, Серджіо Кастелліто. Вони втілюють амбітних та запеклих до боротьби церковних кардиналів та Ізабелла Росселліні – тиха і ледь помітна спостерігачка ігрищ – монахиня Агнес. Особливо вражає, як у діалогах передається напруга, яка кипить під поверхнею дипломатичної стриманості, що де-не-де приправлена духом сучасності, адже ці кардинали покурюють цигарки та користуються гаджетами. Неспішний плин історії кіно варто окремо відзначити, адже попри анонс фільму та зазначеного жанру, не варто чекати від картини екшену чи динамічності. Тут увагу глядача зосереджують на візуальному втіленні історії та розмовах, що відкривають двері у потаємні світи героїв та світобудови церкви.
Варто зауважити як Берґер майстерно використовує кінематографічний простір, щоб підсилити атмосферу ізоляції й напруги. Сикстинська капела, з її монументальними фресками Мікеланджело, стає не лише місцем дії, а й окремим персонажем історії. Операторська робота Стефана Фонтена у фільмі є однією з його найсильніших сторін. Завдяки майстерності оператора, глядач повністю занурюється у камерну атмосферу Сикстинської капели, відчуваючи не лише фізичний простір, а й психологічну напругу, яка наповнює кожен кадр. Доречно сказати, що знімальний майданчик був збудований з нуля в Римі на легендарній студії Cinecitta.
Кожен кадр у фільмі ретельно продуманий, наче барвисте полотно. Використання симетрії й чітких ліній створює відчуття порядку, що нагадує про суворість і традиції Ватикану. Разом із тим, оператор часто використовує крупні плани обличчя персонажів, передаючи їхній внутрішній стан: страх, сумніви, амбіції. Це дозволяє глядачеві стати свідком не тільки зовнішніх подій, але й психологічних процесів.
Камера слідує за героями, створюючи враження, ніби глядач сам є учасником конклаву. Глядачі разом з героями раз по разу проходять довжелезними коридорами, притишують голос та обертаються щораз, адже здається, що стіни тут також мають вуха. Гра світла і тіні символізує моральні дилеми, які постають перед кардиналами, а мінімалізм у деталях підкреслює глибину внутрішніх переживань персонажів. В цілому освітлення відіграє ключову роль у створенні атмосфери. У фільмі переважають природні тони — м'яке світло, яке пробивається крізь вікна, та глибокі тіні, що нагадують про духовний і символічний вимір подій. Цей підхід робить кожну сцену візуально насиченою та емоційно напруженою.
Окремо варто підкреслити досить стильну кольористику кіно. Дизайнери костюмів скрупульозно відтворили одяг, характерний для кардиналів Католицької церкви. Вбрання — це класичні червоні сутани, накидки та головні убори, які підкреслюють ієрархію та статус героїв. Всі деталі, від тканини до фурнітури, відповідають реаліям Ватикану. Костюми у фільмі також несуть символічне навантаження. Їхня строгість і монохромність підкреслюють напружену, ізольовану атмосферу подій, що відбуваються за зачиненими дверима. Червоно-білі кольори передають важливість обрядів і силу традицій, які протиставляються особистим амбіціям героїв. Червоні мантії кардиналів на фоні темних стін капели створюють сильний контраст, який акцентує увагу на головних фігурах і конфліктах. Такі візуальні рішення працюють не лише на естетику, але й на драматургію.
Особливу увагу приділено деталям, які можуть розкрити внутрішній світ персонажів: як вони носять свій одяг, наскільки охайні або впевнені у своїй поставі. Такі нюанси додають глибини кожному образу. Виняткову та напружену атмосферу також підкреслює своїм музичним рішенням Фолькер Бертельманн. Власне, цей план кіно чи не найбільше і підтримує жанр трилеру.
У цій картинв Едвард Берґер розмірковує не лише про релігійні аспекти, а й про універсальні теми. Що означає влада в руках однієї людини? Як особисті амбіції впливають на прийняття рішень? Чи можна поєднати ідеалізм і прагматизм у світі, де кожне рішення має глобальні наслідки? У стрічці ці питання залишаються відкритими, змушуючи глядача розмірковувати над ними ще довго після завершення перегляду.
— Наша віра жива, бо йде пліч-о-пліч з нашим сумнівом.
У фільмі ми спостерігаємо за боротьбою між кардиналами, кожен з яких прагне впливу та влади. Ця боротьба схожа на політичну війну, де немає фізичних битв, але є стратегічні маневри, маніпуляції, дипломатичні ігри та моральні компроміси. Вибір Папи — це не просто духовне обрання, а складний процес, схожий на ведення політичної війни, де союзники стають ворогами, а кожен рух може змінити хід подій.
— Це конклав. Це не війна.
— Ні. Це війна. І ви маєте обрати сторону.
Подібно до реальних політичних процесів, фільм показує, як в межах цього закритого конклаву діють інтриги, підкуп, перегрупування сил та складні дипломатичні стосунки. Напруга та конкурентність між кардиналами нагадують атмосферу виборчих кампаній, де кожен крок може призвести до перемоги або поразки. Тут важливо не лише досягти більшості, а й виглядати переконливо, адже суспільна думка (в даному випадку виборці у вигляді інших кардиналів) є важливим чинником.
Кіно підкреслює, як навіть у таких духовних і релігійних інституціях, як церква, політика та влада неминуче проникають в саму сутність процесів, що визначають майбутнє цілої спільноти. Це стосується не лише церковних обрань, але й усіх політичних систем, де важливі не тільки переконання і духовні принципи, але й здатність маніпулювати, домовлятися, створювати союзи та грати за правилами гри.
— Що ви знаєте про війну? Я бачив багато поранених, але з чим ми боремося? Боротьба всередині нас.
«Конклав» — це емоційне, інтелектуальне й візуальне дослідження, яке порушує питання віри, моралі та людської природи. Для тих, хто цінує складні, багатошарові історії, цей фільм стане справжньою перлиною. Його неспішний темп і акцент на деталізованих діалогах можуть здатися занадто розміреними для тих, хто очікує активної динаміки або видовищних сцен. Стрічка занурює глядача в атмосферу психологічної напруги, зосереджуючись на внутрішніх конфліктах героїв і тонких нюансах їхньої взаємодії. Цей фільм ідеально підійде тим, хто любить занурюватися в роздуми й аналізувати моральні дилеми персонажів.
— Є один гріх, якого я почав боятися понад усе. Певність. Якби ж була лиш певність і жодних сумнівів, то не було б і таємниці, отже, і потреби у вірі.
Матеріал підготувала Юлія Вишнякова
Фото надані пресслужбою Green Light Films