21 листопада в повторний прокат вийшов культовий фільм «Мрійники» Бернардо Бертолуччі. Розповідаємо, чим він цікавий та чому варто його (пере)дивитись.
Сценарій фільму написано за напівавтобіографічним романом Гілберта Адеара «Святі невинні». Дія відбувається напередодні та під час травневих подій 1968 року в Парижі. Майкл Пітт грає Меттью, 20-річного провінціала з Сан-Дієго, який приїжджає до Парижа, зачарований духом часу. Серед протестуючих він знаходить двох людей, які такі ж незрівнянно привабливі, як і він. Луї Гаррель грає Тео, а його неймовірно сексуальну сестру Ізабель – Єва Грін. Рубці на їхніх руках свідчать про те, що вони були сіамськими близнюками, розділеними при народженні. Тео та Ізабель – студенти, захоплені політичними подіями, але ще більше – переглядом улюблених фільмів.
Майже одразу вони беруть Меттью під своє крило, переконуючи його переїхати до їхньої старої квартири, що належить їхньому батькові-поету та англійській матері, які їдуть до села, залишаючи трьох героїв у непростій ситуації. Дуже швидко стає зрозуміло, що стосунки між Тео та Ізабель є напрочуд близькими: вони сплять оголеними разом і живуть у своєму закритому світі, що складається з сексуальних експериментів та обговорення фільмів.
1. Атмосфера Парижа 1968 року – ностальгія, кінематографічна краса та дух революції.
1968 рік назавжди став символом часу, коли молодість у всіх її проявах була зламана. Будь то Прага чи Токіо, але головним чином, звісно, Париж. Режисер фільму «Мрійники» Бернардо Бертолуччі спостерігав за паризькими заворушеннями скоріше як сторонній глядач – безумовно підтримуючи протестувальників, він залишався італійцем, а тому мав іншу оптику, не таку, як безпосередні учасники подій. Він бачив більш цілісну картину, яка вилилась в камерну історію сексуальної революції в одній паризькій квартирі.
Хоча Бертолуччі швидше за інших усвідомив безвихідь шляху демонстрантів, він на все життя залишився під враженням від (не)здійсненого. На очах і героїв, і самого режисера «Мрійників» ніби збувається мрія, для втілення якої не потрібно нічого робити. Звісно, так не буває, але саме таке відчуття пронизує фільм, знятий майже через 35 років після подій травня 1968-го.
«Мрійники» – це не лише фільм про сексуальну революцію, а й стрічка про час, людей та їхні мрії, про внутрішнє занепокоєння майбутнім і невдоволення теперішнім, історія «Червоного травня» як відображення настроїв народу. Хоч ця тема у фільмі показана побіжно, саме вона обрамляє сюжет. Перша зустріч героїв відбувається біля кінотеатру під час студентського страйку, а в фінальній сцені герої фільму Ізабель і Тео приєднуються до протестувальників.
2. Посилання на культові фільми – цитати, сцени та згадки про класичне кіно від Годара до Трюффо.
Художній світ фільму пронизаний синефілією. В ході фільму герої свідомо відтворюють сцени з улюблених фільмів або повторюють характерні жести улюблених кіногероїв. Наприклад, сцена, в якій герої пробігають через Лувр, є відтворенням пробіжки через Лувр у фільмі Жана-Люка Годара «Банда аутсайдерів». Сцена, де Ізабель і Тео після пробіжки в Луврі повторюють фразу: «Ми приймаємо його. Він один з нас», відтворює сцену з фільму Тода Браунинга «Уродці». Ізабель каже, що її першими словами англійською були New York Herald Tribune – перша фраза американки в фільмі Годара «На останньому диханні».
Спроба самогубства супроводжується кадрами самогубства Мушетт з однойменного фільму Робера Брессона. Інші фільми, на які посилаються герої, – «Дами Булонського лісу» Брессона, «Огні великого міста» Чарлі Чапліна, «Золотий вік» Луїса Бунюеля, «Обличчя зі шрамом» Говарда Хоукса, «Бульвар Сансет» Біллі Уайлдера, «Білявка Венера» з Марлен Дітріх, «Королева Крістіна» з Гретою Гарбо, «Циліндр» з Фредом Астером. У кінотеатрі герої дивляться культовий фільм Семюеля Фуллера «Шоковий коридор».
В квартирі головних героїв висять постери до фільмів Інґмара Бергмана («Персона»), Жана-Люка Годара («Китаянка») і Мікеланджело Антоніоні («Фотозбільшення»). Уся музика, що звучить у фільмі, взята з інших кінострічок.
3. Сильні акторські роботи дебютантів – Ева Грін, Луї Гаррель і Майкл Пітт.
Трьох головних героїв грають молоді та на той момент майже невідомі актори. Для Єви Грін «Мрійники» стали дебютом у кіно. Батьки та агент відмовляли дівчину від зйомок у відвертому фільмі Бертолуччі, але Грін не злякалася і не прогадала. Луї Гаррелю було лише 20 років, коли він проходив кастинг до «Мрійників». Бертолуччі був другом батька Луї, відомого режисера Філіппа Гарреля, але той не знав, що його син вирішив стати актором. Побачивши фотографію Луї, Бертолуччі відразу затвердив його на одну з головних ролей. Молодий Луї Гаррель прокинувся знаменитим. «Я завжди буду згадувати «Мрійників» як дуже щасливий період свого життя. Все відбувалося, ніби у сні, і в останній день зйомок мені було так сумно, що я майже заплакав», – розповідав актор. Майкл Пітт на той час був найвідомішим з цієї трійці, але і у нього після «Мрійників» кар'єра пішла вгору.
4. Дослідження молодості й свободи – провокаційна історія про стосунки, сексуальність та ідеали.
Незважаючи на те, що «Мрійники» жорстко прив’язані до Парижа 1968 року, більша частина дії розгортається дуже камерно, в межах однієї просторої квартири. Герої молоді, красиві, і навіть родинні зв'язки не заважають їм насолоджуватися один одним. Все, чим вони живуть, – це кіно і секс. Бертолуччі не соромився ані зняти оголену Єву Грін, ані продемонструвати світу геніталії Майкла Пітта. Джейк Гілленхол, який до цього знявся у гей-драмі «Горбата гора» відмовився від зйомок у «Мрійниках», тому що сценарій фільму здавався йому занадто провокаційним.
5. Постать автора – спадщина Бертолуччі.
Бернардо Бертолуччі увійшов у 2000-ті як живий класик, чия кар'єра наближалася до свого завершення. Позаду залишилися феноменальний успіх ранніх 1970-х («Конформіст»), друга молодість кінця 1980-х («Останній імператор» ). Фільми 1990-х років або були відверто невдалими («Маленький Будда» і «Оточені»), або здобули визнання лише через роки («Невловима краса»). «Мрійники» стали для режисера особливим проєктом – зануренням у молодість зусиллями абсолютних дебютантів і зашкалюючою кількістю прямих цитат, характерних скоріше для початківців. Те, що за всіма ознаками мало стати заповітом із присмаком затхлості, стало гучним посланням майбутнім поколінням.