Чи замислювались ви про те, які саме економічні сили стоять за війнами, інноваціями і реформами? Як епідемії сприяли виникненню капіталізму і ринкової системи, а винайдення плуга — зростанню гендерної нерівності? І якою ціною сформовані ключові ідеї економіки, яким ми слідуємо й донині?
«Найкоротша історія економіки» від видавництва Лабораторія — це пізнавальна і водночас розважальна книжка від професора економіки Австралійського університету Ендрю Лі, яка розкриває історію економіки від перших згадок давніх часів до кризових реалій сучасного світу. Автор досліджує, як економічні ідеї впливали на світ раніше, чому вони продовжують формувати світовий порядок тепер і чи можливо змінити їх у майбутньому.
Yabl ділиться уривком з книги.
Англійський філософ Джон Мілль сформував поняття Homo economicus: концепція людей, які прагнуть максимізувати свій добробут. Мілль також допоміг ввести поняття альтернативної вартості — вартості іншої найкращої речі, від якої ви готові відмовитися. Наприклад, робота в нічну зміну має вищу альтернативну вартість, ніж робота в денну, але ви втрачаєте нормальний нічний сон і час на спілкування з друзями та сім’єю. Аналогічно, відпустка з роботи для навчання на денній формі магістратури з ділового адміністрування пов’язана з альтернативною вартістю втраченого заробітку. Альтернативна вартість також може стати в пригоді при прийняті рішень. Наприклад, якщо ви не впевнені щодо дорогої покупки, корисним загальним орієнтиром буде порівняти її з наступним найкращим способом витратити цю суму. Можливо, альтернативна вартість покупки стильного вбрання — втрачений шанс потрапити на концерт улюбленого гурту.
Тогочасний інтелектуальний розвиток формувався під впливом винаходів тієї епохи. У 1835 році німецький хімік Юстус фон Лібіх наніс тонкий шар срібла на скло, завдяки чому створив сучасне дзеркало. Вперше в історії люди отримали можливість чітко себе розгледіти. Як зазначає історик Стівен Джонсон, «до появи дзеркал пересічна людина впродовж життя бачила лише фрагментарні, спотворені образи себе у воді або на відполірованих металах, а не справді чітке відображення». Дзеркала дали нагоду художникам писати автопортрети й зробили світ більш егоцентричним, що підживило сучасний капіталізм і ринкову систему. Своєю чергою, це привело до збільшення продажів дзеркал.
Годинники також трансформували суспільство. Завдяки винаходу маятника нові годинники стали точнішими за сонячні й швидко увійшли у масовий вжиток. Згодом, завдяки винайденню спіралі балансу точність годинників ще підвищилася, що дало змогу винахідникам додати хвилинну стрілку (яка раніше була недостатньо точною, щоб морочитися з нею). В результаті на фабриках почали встановлювати графіки робочих змін (справедливо очікуючи, що працівники з’являться на роботу вчасно), а залізниці — розклад руху потягів. Точне вимірювання часу стало також перевагою для морських подорожей, оскільки океанські хронометри давали змогу визначати довготу місцезнаходження корабля. Якісні годинники прискорили перехід від індивідуального виробництва до масового, від домашнього навчання — до державного, від безладдя доіндустріальної епохи — до порядку індустріальної доби.
Проте не всі були в захваті від нових винаходів індустріальної революції. У 1811 році група невдоволених робітників текстильної галузі таємно зібралися і під псевдонімом Нед Лудд написала листа власникам фабрики. У листі робітники погрожували розбити механічні в’язальні машини, якщо їх надалі використовуватимуть. Тисячі людей долучилися до їхньої боротьби. За легендою, Нед Лудд, як і Робін Гуд, жив у Шервудському лісі. Луддитів навіть підтримав поет лорд Байрон, який у своїй першій промові в Палаті лордів заявив, що луддити були «чесними і працьовитими», а влаштований ними розбій був результатом «небувалого лиха». Його думку підтримала меншість. Британський уряд ухвалив закони, згідно з якими пошкодження машин каралося смертю, а також підняв війська на боротьбу з луддитами. В певний момент у цю боротьбу залучили більше солдатів, ніж у війну проти Наполеона. Сотні луддитів за скоєні ними злочини покарали засланням до Австралії.
Хоча у той період реальна заробітна плата тих, хто працював на ручних ткацьких верстатах, зменшилася, луддити помилялися щодо масового безробіття через технологічні зміни. Упродовж 1811–1821 років кількість робочих місць у британській економіці зросла більш ніж на 10 %.
Британська парафіяльна система соціального забезпечення передбачала, що розподілювачі та одержувачі допомоги знали один одного особисто. Через зростання чисельності та мобільності населення ситуація дедалі ускладнювалася. Це призвело до створення системи безликих робітних будинків — вважалося, що бідні ліниві за своєю природою, і тому вони повинні важко працювати, щоб отримати засоби до існування. Новим британським Законом про бідних 1834 року зобов’язали робітні будинки забезпечувати їжею та житлом нужденних.
Проте в робітних будинках не хотіли годувати всіх, тому додали особливі умови — чоловіків відокремлювали від жінок та змушували носити форму, схожу на тюремну, через що життя мешканців було особливо неприємним.
Враховуючи, що британська еліта була «помісним дворянством», яке заробляло гроші на успадкованій нерухомості, цілком очевидно, що бідні працювали набагато важче, ніж багаті. Лицемірство не залишилося поза увагою письменників ХІХ століття — Джордж Еліот, Томас Гарді та Чарльз Дікенс у своїй творчості змалювали жорстокість системи робітничих будинків. В Ірландії закон про бідних виявився абсолютно недоцільним через неврожай картоплі у 1840-х роках — майже мільйон людей померло і стільки ж вимушено покинули країну. Виробники, вимушені конкурувати з новими продуктами, часто зверталися за допомогою до урядів. Ці претензії висміяв французький економіст Фредерік Бастіа у своїй сатиричній петиції, стверджуючи, що свічкарі потерпають «від атаки з боку іноземного конкурента, котрий, очевидно, працює в значно вигідніших умовах, тож може заповнювати ринок освітлення надзвичайно дешевою продукцією». Щоб конкурувати з цим суперником — сонцем — петиція просила прийняти закон, згідно з яким штори завжди мали бути спущеними. Це, на його думку, створить робочі місця для фермерів, китобоїв та виробників канделябрів.
В іронічній формі Бастіа робить ключовий економічний висновок: ціна блокування нових технологій часто непомітна. Якщо люди палитимуть більше свічок, їм доведеться скоротити свої витрати в інших сферах. В іншій псевдопетиції Бастіа закликав уряд заборонити всім користуватися правою рукою, оскільки це значно збільшить попит на робочу силу. Іноді це називають «помилкою щодо обсягу праці» — уявлення про те, що існує фіксований обсяг роботи, який можна просто перерозподілити між населенням. Насправді, оскільки працівники також є споживачами, то через зміни, які роблять працівників менш продуктивними, ймовірно, їхні доходи скоротяться, а це, своєю чергою, негативно вплине на економіку.
Бастіа називають «найгеніальнішим економічним журналістом, який коли-небудь жив». Вплив Бастіа на економіку є особливо значущим, якщо врахувати, що його публічна кар’єра тривала лише 6 років, а відтак він пішов із життя через туберкульоз. Хоча принципи економіки в основному були сформовані британськими та північноамериканськими мислителями, французькі вчені мали особливий вплив упродовж 1700-х та 1800-х років. Терміни «entrepreneur» та «laissez faire» (принцип невтручання) відображають цей період французького впливу.
Технологічні зміни промислової революції супроводжувалися розширенням торгівлі. У 1800-х роках торгівля змінила життя людей по всьому світу. Китай заполонили бавовняні та вовняні вироби, а також сірники, голки, парасольки та віконне скло. Пересічний європеєць пив чай, їв шоколад і розплачувався срібними монетами.
Торгівля подобалася не всім з тієї простої причини, що дешевші імпортовані товари витісняють з ринку вітчизняних виробників. З огляду на це виробники намагатимуться лобіювати закони, що блокують імпорт. Меншість, яка багато втратить, зазвичай є політично впливовішою, ніж більшість, яка трохи виграє. Твердження справедливе, навіть якщо сумарний виграш більшості переважає втрати меншості. Така політична тенденція призвела до того, що в 1815 році Британія запровадила мито на імпорт зерна для захисту місцевих фермерів, унаслідок чого британська пшениця коштувала вдвічі дорожче за голландську. Суперечки навколо хлібних (зернових) законів стали ключовим моментом у розвитку економіки. Одним із перших борців проти мита був Девід Рікардо.
Замолоду Рікардо заробив великі статки, працюючи біржовим маклером, згодом він зайнявся політикою та інтелектуальним життям, отримав місце в парламенті. Він захопився економікою, відкривши для себе працю Адама Сміта під час відпустки, і вирішив присвятити свою парламентську кар’єру скасуванню хлібних (зернових) законів, що, на думку Рікардо, зробить Британію «найблагополучнішою країною у світі». Праці Рікардо зрозуміти важче, ніж Смітові, а один член парламенту описує його як того, хто «говорив так, ніби впав з іншої планети». Проте він запровадив ідею порівняльних переваг (яку ми розглядали раніше) — принцип, що є фундаментальним для пояснення того, чому навіть найменш розвинена країна може отримати зиск від торгівлі. Хоча Рікардо помер раніше, ніж були скасовані хлібні закони, він відіграв провідну роль у просуванні Британії на шляху до вільної торгівлі.
Матеріали надані видавництвом Лабораторія