Українське кіно дедалі частіше звертається до гострих соціальних тем, і новий фільм режисера Тараса Дроня «Дім за склом» – яскравий цьому приклад. Трилер, що розгортається в сучасному урбаністичному середовищі, занурює глядачів у світ складних моральних дилем, сімейних таємниць і небезпек цифрової епохи. Уже 30 січня стрічка вийде на великі екрани.
Чим саме «Дім за склом» здивує глядачів і що саме робить його таким особливим? Пропонуємо вашій увазі 5 цікавих фактів про стрічку.
1. Локації
Фільм почали знімати в 2021 році зі сцени в Циблях. Це був перший знімальний блок, зимовий.
Основними локаціями стали руїни церкви у Циблях, там же поруч був і будинок. Потім знімали в Українці, там яхт-клуб, де свій ковчег ремонтував Нестор. «А квартира – це на Оболоні, на набережній, – каже продюсер фільму Ігор Савиченко. – Не новий будинок, це кінець 80-х побудови, але з панорамними вікнами, дуже нам сподобався вид з вікна. Закінчували зйомки в тунелях водостоків на Лисій Горі».
Університет творча команда знімала на механіко-математичному факультеті, хоча за сценарієм, це Київський Політехнічний інститут.
2. Ідея
Ідея фільму прийшла до Тараса Дроня, коли розпочався Covid-19 і навколо почали розриватись людські бульбашки, під якими ставало помітно реальних людей, а не образи, які вони створюють. Світ розповсюдження наркотиків за допомогою інтернету ідеально підійшов під цю розповідь, адже там так само, люди не знають один про одного зовсім нічого.
«Він прийшов і розповів мені цю історію, – ділиться продюсер. – Ми посиділи, проговорили цю історію, якийсь конструкт склали, і він дуже швидко, буквально за кілька днів написав трітмент. Ми по ньому попрацювали кілька днів, і після цього він написав перший драфт сценарію. Якось дуже реактивно, буквально десь за тиждень це був пітчинг Держкіно, ми ризикнули і подалися з сценарієм, який, по суті, був написаний за тиждень».
Поки йшов конкурс, сценарій корегували, вдосконалювали та співпрацювали з польськими колегами і скрипт-докторами.
3.Найважча сцена
Найважча сцена була першою в знімальному процесі майже за рік до початку основних зйомок і фінальною у фільмі. «Складно знімати закінчення фільму, коли в тебе ще немає жодного знятого кадру, – каже Ігор Савиченко. – А знімати цю сцену 28 лютого в останній день зими, коли заїхати на острів можна було лише по кризі Дніпра «Шерпами» – це був виклик для всієї групи».
Локацією для фінальної сцени фільму стали покинуті руїни старої церкви в селі Циблі. «Це справді неймовірне місце. І ми готувались в ній поки ще був мороз мінус 15 градусів, але в один момент ми зрозуміли, що потрібно дуже сильно прискоритись оскільки температура з наближенням весни піднімалась а лід починав танути».
Для доставки на острів використовували всюдиходи українського виробництва «Шерп». Їх великі колеса дозволяли пересуватися як по воді, так і по льоду, однак невеликий салон міг умістити лише кількох людей або мінімум техніки. «Зранку вся група і техніка, а також складна декорація, масовка досить таки швидко по льоду потрапила на острів, і ми почали знімати. День виявився чудовим і погода сприяла, але надвечір, коли почали повертатись перші люди зі зйомок, лід почав провалюватися», – згадують учасники процесу.
Всюдиходи почали занурюватися у воду, знову вилазити на лід, опинятися в болоті й долати перепони. «В салоні цих авто була дуже напружена атмосфера, це справді було страшно. Ми почали евакуацію в першу чергу дитини, тоді жінок».
Глибокої ночі, коли водії намагалися знайти шлях до берега, орієнтуватися в темряві допомагав імпровізований маяк – увімкнене світло на березі. Однак через втому один із екіпажів випадково вирушив у бік Дніпра замість берега.
«Решта групи, яка залишилася на острові, змушена була розпалити велике багаття і грітись, спостерігаючи за фокстротом фар «Шерпів», які, провалювались, пливли, їхали, блудили, але все ж рятували частину групи на морозі, який на ніч вирішив з усією силою приступити, адже завтра починалась весна», – діляться спогадами.
Евакуація тривала цілу ніч. «Зміна вийшла більше сорока годин, але ми отримали чудовий матеріал і фінальну сцену фільму», – підсумовує продюсер.
4. Львів’яни знімають Київ
Із самого початку сценарій був написаний про Львів та його передмістя. «Коли ми вже почали працювати над пошуком локацій, то я вмовив львів’янина режисера і львів’янина оператора Сашу Познякова зробити все-таки історію не такою львівською і повільною, а трошки дати їй динаміки, зробити урбаністичною, київською», – розповідає продюсер фільму.
Так з’явилася ідея використовувати київські парки, де головна героїня шукає загублену Алісу, розв’язки на мостах. «Це якийсь дивний лофт. Він не дивний для нас, а для львів’ян було дивно. Здається, що це був цікавий психологічний експеримент, бо ми, як кияни, особливо не бачимо деталі в рідному місті. А от коли приїжджають люди з інших міст, то вони такі: «Вау, як цікаво, це такий цікавий момент, це така цікава локація, цікава вулиця», – пояснює він. – І от вони там вихопили якісь такі моменти, як на мене, доволі цікаві».
У фільмі вдалося органічно поєднати Оболонь з Українкою, хоча для самих творців це було неочікуваним рішенням.
5. Соцмережі, як особливий аспект фільму
Спеціально для фільму художницею постановницею Марією Островською була розроблена унікальна мережа, яка стала таким собі гібридом всіх соцмереж. Через цю мережу, за сюжетом, Вікторія комунікує з оточенням, виставляючи там фото, роблячи дописи, а з часом отримуючи хейт. За словами продюсера, соцмережі, а особливо месенджери, є важливим елементом для фільму, оскільки розкриваються особливості і небезпека нелегального розповсюдження наркотиків через інтернет.
«Для цього ми створили цілий світ меседжів невідомих людей. Тобто коли невідомо, з ким ти переписуєшся, то й незрозуміло, хто тобі відповідає і як він пов’язаний зі зникненням дитини. Фактично цей шлях і проходить Вікторія. Іншими словами, створення таємниці за допомогою меседжів і є частина детективного жанру, і це допомагає нам будувати додаткове напруження і змушувати глядача фантазувати, а в кінці перевершити їхні очікування».