Вчора, 16 січня, у віці 78 років пішов з життя легендарний американських кінорежисер Девід Лінч. Ми обрали п’ять кращих його фільмів, за які ми будемо його пам'ятати.
«Синій оксамит» (Blue Velvet)
«Синій оксамит» Девіда Лінча – насичений кольорами нуар, що змальовує провінційну Америку, пронизану прихованим жахом. За доглянутими газонами та зовнішнім благополуччям ховається темна безодня, сповнена насильства й збочень. Сюжет розгортається навколо аматора-детектива у виконанні Кайла Маклахлена, який потрапляє у вир небезпечних подій. Він зустрічає побиту співачку (Ізабелла Росселліні), дівчину-сусідку (Лора Дерн) і соціопата, що живе поруч (Денніс Гоппер). Усі ці персонажі вплітаються у химерну історію, де надія на щастя виявляється лише механічною ілюзією – синій птах приносить не свободу, а реальну комаху в дзьобі.
Фільм майстерно маскується під кримінальний трилер, водночас оголюючи приховану сутність американського передмістя. Лінч безжально викриває підспідок ідилічного життя – садомазохізм, наркозалежність, насильство, збочення – і робить це у своєму впізнаваному сюрреалістичному стилі. Минулі десятиліття, але «Синій оксамит» не втратив здатності шокувати й занурювати глядача в атмосферу божевілля. Цей фільм – ще одне підтвердження того, що Девід Лінч є одним із найвидатніших режисерів свого покоління. Створити таке кіно змогли б одиниці, зробити його успішним – ще менше.
«Дикі серцем» (Wild at Heart)
Щойно вийшовши з в’язниці за ненавмисне вбивство, Сейлор (Ніколас Кейдж) порушує умовний термін, щоб втекти до Каліфорнії разом зі своєю коханою Лулою (Лора Дерн). Їхня втеча стає справжнім переслідуванням: мати Лули, Марієтта (Даян Ледд), наймає приватного детектива (Гаррі Дін Стентон), аби врятувати доньку від її власної зухвалості. На шляху закохані опиняються в захолусті під назвою Біг Туна, що кишить кримінальним непотребом. Там вони зустрічають цілковито божевільного Боббі Перу (Віллем Дефо), який лише підтверджує думку Лули: «Цей світ дикий у своїй суті й дивний на поверхні».
Фільм «Дикі серцем», знятий за романом Баррі Гіффорда, став сміливою подорожжю в еротизм і насильство. Лінч майстерно змішує жанри: тут є історія кохання втікачів, нуарні детективи, наймані вбивці, гротескні сцени й велика кількість відвертих моментів. Стрічка отримала «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі, що закріпило Сейлора й Лулу як культових аутсайдерів американського кінематографа. Спочатку «Дикі серцем» не здобули комерційного успіху, проте з часом фільм отримав нове дихання й завоював прихильність глядачів. Це комічне, моторошне й візуально вражаюче кіно, яке ще раз підтверджує: фільмографія Девіда Лінча – одна з найміцніших у сучасному кіно.
«Твін Пікс: Вогню, іди зі мною» (Twin Peaks: Fire Walk With Me)
Приквел до культового серіалу «Твін Пікс», фільм «Твін Пікс: Вогню, іди зі мною» (1992) спантеличив критиків і глядачів під час прем'єри. Проте з роками його статус лише зріс – Village Voice назвав його «шедевром Лінча». Події розгортаються за тиждень до вбивства Лори Палмер, починаючись із розслідування схожого злочину, яке згодом буквально провалюється в чорну діру, поступаючись місцем головній історії. «Ми живемо всередині сну», – каже один із персонажів, ніби пояснюючи хаотичність подій.
Замість того щоб давати відповіді на загадки серіалу, Лінч додає ще більше двозначності й сюрреалізму у світ «Твін Пікса». Фільм не прагне до розв’язки – він створює гіпнотичну атмосферу, наповнену моторошними образами, тривожним звуковим дизайном і різкими моментами жаху. «Вогонь, іди зі мною» – це не просто історія, а переживання, яке занурює в глибини болю, втрат і непізнаного. Спочатку неоднозначно сприйнятий, з часом фільм отримав статус необхідної й сміливої частини міфології «Твін Пікса», що розширює його межі й досліджує темні сторони людської природи.
«Загублене шосе» (Lost Highway)
«Загублене шосе» (1997) – один із найзагадковіших фільмів Девіда Лінча, що кидає виклик реальності та логіці. Саксофоніст Фред Медісон (Білл Пуллман) засуджений за вбивство своєї дружини (Патрісія Аркетт). Однак у в’язниці він загадково перетворюється на іншу людину – Піта Дейтона (Балтазар Гетті). Оскільки новий ув’язнений не має зв’язку зі злочином, його відпускають на волю. Піт, який працює автомеханіком, знайомиться з жінкою, що виглядає точнісінько як убита дружина Фреда, і виявляється втягнутим у небезпечні ігри містичного Містера Едді (Роберт Лоджа), місцевого порнопродюсера. Удвох вони вирушають до загадкової хатини в пустелі – тієї самої, що переслідувала Фреда в нічних кошмарах. Дві сюжетні лінії поступово починають переплітатися, а між ними стоїть Містерія Ман (Роберт Блейк) – примарна фігура в білих, наче у кабукі, гримах, що ніби існує поза межами логіки. Весь фільм відчувається як похмурий кошмар, де грань між реальністю та маренням зникає.
Лінч використовував новаторські методи, щоб створити особливу атмосферу. За словами Балтазара Гетті, режисер навмисне тримав акторів у невіданні щодо подальшого розвитку подій: «Частина техніки Девіда – змушувати акторів гадати, що буде далі, бо це додає фільму особливого настрою». Саундтрек, зібраний самим Лінчем, ще більше підсилює гіпнотичну атмосферу картини. Композиції Девіда Бові, Nine Inch Nails, Анджело Бадаламенті та інших створюють тривожний музичний ландшафт, що перегукується з похмурими, сюрреалістичними сценами.
Спочатку фільм збентежив глядачів і критиків своєю незрозумілістю, проте згодом перетворився на культовий твір. Його моторошна неоднозначність, революційна структура та дослідження тем провини, нав’язливості та роздробленої свідомості роблять «Загублене шосе» одним із найсильніших творів Лінча.
«Малголланд Драйв» (Mulholland Drive)
«Малголланд Драйв» (2001) – один із найзагадковіших і найвпливовіших фільмів Девіда Лінча, містична подорож у серце Голлівуду, де мрії переплітаються з кошмарами. Це історія, яка постійно змінюється, немов саме кіно твориться на наших очах. Головні герої – молода актриса, яка щойно прибула до Лос-Анджелеса (Наомі Воттс), таємнича амнезійна брюнетка з туманним минулим (Лора Харрінг) і кінорежисер, що потрапляє у вир дивних подій (Джастін Теру). Але сюжет, подібний до нуару Чандлера, пропущеного через призму Борхеса, розсипається з кожною новою сценою. Єдиними незмінними складовими залишаються туга та параноя.
Лінч не просто розповідає історію, а запрошує глядача в лабіринт сенсів. Ми просуваємось крізь нічний Лос-Анджелес, сповнений тривоги й загадок, поки не опиняємось на перехресті надій і страхів. Фільм є водночас загадкою, що не має розгадки, і дослідженням самого процесу створення сенсу. «Одного вечора я сів, і ідеї прийшли самі, – згадував Лінч про створення картини. – Це був неймовірний досвід. Все відкривалося під новим кутом… Тепер, коли я дивлюся назад, розумію, що фільм завжди прагнув бути саме таким. Просто йому був потрібен цей дивний початок».
Визнаний шедевром сучасного кіно, «Малголланд Драйв» – це потужне психосексуальне дослідження природи існування, амбіцій і зіпсованих бажань. Це гіпнотичне, тривожне й водночас зачаровуюче кіно, що залишається однією з найвизначніших робіт Лінча.
