В Україні 16 січня відбулася прем’єра фільму «Смерть путіна» польського режисера Патрика Веґи. Цей сатиричний байопік досліджує життя кремлівського диктатора та дозволяє глядачеві побачити його найбільші слабкості. Кіноробота поєднує в собі гостру сатиру, глибокий політичний аналіз, вишукану художню майстерність і сучасні технології.
Yabl поспілкувався з виконавицею однієї з ключових ролей у фільмі, Юстиною Карловською, про складнощі роботи над персонажем, політичну тематику картини та найемоційніші сцени.
– Що для вас найскладніше в акторській професії?
– Вихід із зони комфорту. З кожним персонажем відкривається багато нового. Наприклад, кілька місяців тому я почала працювати над польським серіалом, де граю незрячу героїню. Найскладніше було навчитися фокусувати погляд в одній точці, пересуватися з білою тростиною і загалом адаптуватися до повсякденного життя людини з вадами зору. Але кожен виклик для мене – це величезна мотивація. Якби їх не було, моя професія втратила б свою привабливість.
– Як ви працюєте над персонажами, яких граєте? Чи маєте особливі техніки?
– Я навчалася акторській майстерності в Лос-Анджелесі, в Американській академії драматичних мистецтв. Знання, здобуті там, я активно застосовую у роботі. Дуже рекомендую техніки Ути Гаґен, яка просто і зрозуміло пояснює методи Станіславського. Щоб створити міцну основу, я завжди детально працюю над передісторією свого персонажа. Мені важливо знати про нього якомога більше: з чого він починав, які в нього корені, які його життєві цінності. Розуміння поглядів і філософії життя героя дозволяє буквально «взути його черевики» і природно реагувати в кожній сцені.
Ута Гаґен також радить глибше пізнавати себе: звертатися до власного досвіду та спогадів, які можуть викликати справжні емоції під час виконання ролі. Я почала свої навчання з написання 100 сторінок про себе, і тепер завжди пишу невеликий есей про своїх персонажів. Це допомагає побачити спільні риси між мною та героєм. Якщо я не знаходжу їх у собі, шукаю їх серед людей, яких добре знаю.
Також я вивчала методику Лі Страсберга. Він пояснює, що для достовірної гри не обов’язково переживати те саме, що й персонаж. Головне – знайти з ним особистий зв’язок, об’єднати розум, тіло та емоції для створення автентичності.
– Незабаром на екрани виходить фільм «Смерть путіна», в якому ви зіграли роль «Легіону». Що вас зацікавило в цьому персонажі? Як ви готувалися до ролі?
– Моя героїня – багатогранна, має багато образів і є єдиним жіночим персонажем, який яскраво вирізняється у фільмі. Це дуже складний і внутрішньо суперечливий персонаж. Завдяки художньому баченню Патрика Веґи, Легіон переживає метаморфози: переходить із безглуздого й порожнього світу в привабливий, але темний.
Справжнім викликом стала емоційна розгубленість героїні, її внутрішня темрява та «душа дитини». Ми провели багато зустрічей для створення цієї персонажки, працювали над її рухами, рисами характеру та костюмом. Щоб краще відчути її, я відвідувала майстер-класи відомої польської акторки, де працювала без сценарію, імпровізуючи в різних сценах. Також я займалася танцями, щоб зробити своє тіло більш гнучким і створити відчуття легкості й безтурботності, притаманні дітям.
Я аналізувала багато картин і художніх образів, які допомагали мені емоційно наблизитися до Легіон. Під час зйомок я слухала найпохмуріші плейлисти на Spotify, щоб налаштувати себе на потрібну атмосферу. Було непросто поєднувати те, що відбувалося навколо на знімальному майданчику, із темрявою та жорстокістю моєї персонажки.
– Як ви поставилися до ідеї дослідження особистості диктатора у цьому фільмі? Чи виникали труднощі через політичну тематику?
– Патрик – безкомпромісний режисер, і завдяки йому широка аудиторія отримає можливість побачити, як путін прийшов до влади, якими жорстокими були його методи, а також зазирнути в його реальне життя поза політикою. Цей фільм оголює його слабкості та показує, що кожна диктатура і зло мають свій кінець.
Картина викликає багато суперечок, але це чудова нагода відкрити людям очі на жорстокість російської політики та її небезпеки.
– Чи були у вас сцени, які вплинули на вас як на акторку, змінили погляди чи сприйняття тих чи інших речей?
– Безумовно, однією з найсильніших сцен стала зйомка у зруйнованому місті Буча. У цей момент моя героїня вирішила піти від Самаеля, який вів її темними шляхами політики. Ця сцена показує, що навіть у великому злі завжди є місце для сумління.
Для мене це був кульмінаційний момент. Руйнування відбувалося не лише довкола, а й у моєму серці. Адреналін, складна хореографія, участь каскадерів і масштабність локації справили на мене сильне враження. Після цієї сцени я довго рефлексувала. Ніхто не готовий до такої жорстокості, і було боляче усвідомлювати, що саме люди привели до такого лиха.
– У фільмі використовували технологію deepfake. Чи брали ви участь у сценах із її використанням? Які враження залишилися від цього досвіду?
– Це унікальна і революційна технологія, яка відкриває нові можливості для кіно, як у «Аватарі» чи «Ірландці», де Аль Пачіно й Роберт Де Ніро могли зіграти молодші версії себе. Вона безперечно змінить кінематограф і дозволить створювати неймовірні картини.
– Фільм було вперше показано на Каннському кінофестивалі. Якими були перші реакції глядачів?
– Фільм викликав великий інтерес і справжній фурор із двох причин. По-перше, це перший художній фільм, який досліджує історію найбільшого російського «гангстера». По-друге, використання технології штучного інтелекту для створення образу путіна стало унікальним явищем у кінематографі.
– Якою для вас була співпраця з режисером стрічки Патриком Веґою? Що надихало? Чи були розбіжності у поглядах на вашу роль?
– Це вже третя спільна робота з Патриком, і для мене велика честь, що він довірив мені настільки особливу і складну роль. На знімальному майданчику Патрик працює інтенсивно й професійно. Він – режисер, який завжди точно знає, чого хоче, має відповіді на всі запитання і повністю контролює продукт, який створює.
Я дуже ціную його зосередженість, відданість і вміння приймати рішення. Він завжди підтримує акторів, знаходить час для обговорення будь-яких сумнівів щодо сцени чи персонажа. Хотілося б, щоб кожен актор мав можливість хоч раз попрацювати з таким високопрофесійним колективом, який створив режисер. Ця команда відповідає рівню найкращих голлівудських продакшнів.
– Чи були у фільмі імпровізації, чи все відбувалося чітко за сценарієм?
– Я дуже поважаю сценарій, адже вся радість роботи полягає в тому, щоб адаптуватися до створеного світу. Водночас у процесі зйомок завжди є місце для імпровізації. Патрик дає простір для творчості та навіть заохочує її. Якщо імпровізація гармонійно вписується в персонажа і сцену, її часто можна побачити у фінальній версії фільму.
– Як ви вважаєте, чи може кінематограф стати своєрідним «політичним гравцем» у сучасному світі? Чи здатне мистецтво вплинути на політичні процеси?
– Безперечно, мистецтво може впливати на політичні процеси, адже воно породжує в людей нові ідеї та мотивує до дій. Кіно здатне розкрити правду, яку важко знайти в інших джерелах, і спонукати до змін.
– З якими режисерами або акторами мрієте попрацювати в майбутньому?
– Серед режисерів – це легендарні Крістофер Нолан і Рідлі Скотт, які надихають багатьох, зокрема й Патрика Веґу. А серед акторів я завжди захоплювалася Томом Генксом, його чуттєвістю та майстерністю.
– А в яких жанрах?
– Я мрію спробувати себе в різних жанрах. Хотілося б зіграти сильних, багатогранних персонажів, як, наприклад, у Тільди Свінтон у фільмі «Майкл Клейтон» чи у Джессіки Честейн у «Грі Моллі». Мені цікаві психологічно глибокі ролі, як у Анджеліни Джолі в «Перерваному житті», або образи з казковою атмосферою, як у «Хроніках Нарнії».
Я відкрита до романтичних комедій, трилерів, історичних драм, а також спортивних чи фантастичних проєктів. Із задоволенням взяла б участь у нових українських кінопроєктах і завжди чекаю на нові цікаві пропозиції.
Фото: персональний архів акторки, FILM.UA Distribution