Фільм «Хороша погана дівчинка» Галіни Рейн, що вийшов на українські екрани 16 січня, має всі передумови для успіху: харизматичну Ніколь Кідман у головній ролі, провокативний сюжет та намагання переосмислити жанр еротичного трилера. Однак, незважаючи на виразну естетику і блискучу акторську гру, стрічка залишає більше питань, ніж відповідей.
Головна героїня Ромі (Кідман) – успішна бізнесвумен, CEO корпорації, що виготовляє роботів для побутових і виробничих потреб. Її життя на перший погляд здається бездоганним: розкішна робота, родина, стабільність. Але за фасадом ховається глибока незадоволеність. Ні тривале подружнє життя з театральним режисером Джейкобом (Антоніо Бандерас), ні косметичні процедури, що мають зберегти молодість, не здатні компенсувати відсутність емоційної близькості та фізичного задоволення.
Усе змінюється з появою стажера Семюеля (Гаррі Дікінсон), який стає каталізатором її трансформації. Його нахабність і юнацька харизма зачаровують Ромі. Їхній роман розвивається стрімко, перетворюючи її з холодної, закомплексованої керівниці на «розкуту жінку». Кульмінацією цього шляху стає сцена в готелі, де Ромі виконує вказівки молодого коханця, лакаючи молоко з миски.
Режисерка Галіна Рейн чітко заграє з темами влади, контролю та сексуальної свободи. Проте проблема полягає у поверховості цієї розповіді. Жанр еротичного трилера, який свого часу майстерно розробили Едріан Лайн і Пол Верховен, тут зведений до карикатурності. Рейн пропонує цікаву концепцію, але не розвиває її до кінця.
Семюель, по суті, залишається двовимірним персонажем – більше фантазією, ніж реальною людиною. Його нахабна поведінка і «визвольна» роль виглядають надуманими, а фінал – компромісним. У порівнянні з серіалом «Любов і анархія» Лізи Лангсет, на який «Хороша погана дівчинка» дуже схожа за тематикою, стрічка Рейн не пропонує справжнього профеміністичного висновку.
Ніколь Кідман чудово втілює образ сучасної жінки, яка розривається між обов’язками і власними бажаннями. Її гра додає глибини героїні, але сценарій не дозволяє розкрити справжню складність цього конфлікту. Сцени її трансформації виглядають штучно, а фінал, що зводить ідентичність героїні до фізичних оргазмів, навряд чи можна назвати прогресивним.
Саундтрек – один із сильних аспектів фільму. Хіти 1990-х, такі як «Never Tear Us Apart» INXS і «Father Figure» Джорджа Майкла, створюють атмосферу ностальгії для глядачів старшого віку, але водночас підкреслюють відсутність оригінальності.
У підсумку «Хороша погана дівчинка» виглядає як спроба повернути жанр еротичного трилера, але без нових ідей та емоційної глибини. Це скоріше продукт для розважального перегляду, аніж серйозне дослідження сучасних гендерних ролей чи жіночої емансипації. Галіна Рейн, здається, заплуталася між прагненням задовольнити ностальгійні очікування аудиторії та бажанням додати сучасної естетики.
Фільм може сподобатися шанувальникам жанру або тим, хто хоче подивитися на Ніколь Кідман у новій ролі. Але тим, хто шукає глибокий і змістовний погляд на сучасну жіночу ідентичність, «Хороша погана дівчинка» залишить по собі відчуття деякої незавершеності.