Українська прем’єра культової п’єси Флоріана Зеллера «Син» відбулася у січні у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Це третя п'єса з трилогії «Мати», «Батько», «Син». До речі, на великій сцені тут можна побачити потужну виставу «Батько», яку поставив режисер Стас Жирков у 2021 р.
Український переклад Івана Рябчия, режисура Євгенія Резніченка, сценографія Олени Штепури і крутий акторський склад – все, що потрібно для створення нового якісного театрального продукту. Але.
Щойно зайшовши до малого залу, глядач фокусується на декорації: стіна з кахлю та скляні двері. Цей мінімалістичний, стерильний простір викликає асоціацію схожого візуалу з іншою виставою – «DreamWorks» у Театрі на Подолі режисера Давида Петросяна (за текстом І.Вирипаєва).
У центрі сюжету вистави «Син» – історія 17-річного підлітка Ніколя (Максим Рягін), який переживає глибоку депресію на тлі розлучення батьків. Його образ – поєднання незрілої інфантильності та важкого дорослішання. Це болісний, але точний портрет хлопця, чиї хворобливі фантазії й несвідома маніпулятивність переходять у різкі зміни настрою: від мовчазного закриття до майже агресивних проявів емоцій. Внутрішній хаос персонажа вдало підкреслюється пластикою тіла, мімікою й навіть моментами затяжного мовчання. Розгублений погляд, стан ступору і тривожна спостережливість.
Родина Ніколя здається класичним зразком розбитого дому. Батько П’єр (Костянтин Корецький) – нарцистичний чоловік, який створив нову родину. Його турбота про сина виглядає формальною: подарунки, шаблонні фрази, втеча від реальних проблем. Власне, він так ставиться до всіх рідних. Мати Анна, яку грає Наталія Корецька, досі не може оговтатися від розлучення й губиться між алкоголем, ілюзіями та намаганнями повернути колишнього чоловіка. Однак образ Анни, попри потенційну глибину, залишається недовершеним і нецілісним. Жінка, яка нібито досі любить колишнього чоловіка, проводить вечори з келихом вина, – не викликає ніяких емоцій.
Режисер акцентує увагу на двох основних образах – сина та батька. Саме їхній конфлікт розкриває, а точніше порушує основні теми вистави: родинну ізоляцію, нездатність порозумітися, відчай. Режисерське рішення зробити події холодними й відстороненими гармонійно поєднується зі сценографією, але не завжди вдало працює на емпатію глядача.
Епізод специфічного стилю танцю П'єра – примарна спроба показати єднання і порозуміння між сином і батьком, викликає в залі або веселий сміх, або гірку усмішку через певну награність на сцені.
Образ нової дружини П’єра, Софії (Олена Бушевська) є специфічним балансуючим важелем. Її витончена постать із сумними очима та витриманою манерою поведінки створює враження емоційної глибини, яка ще не розкрита повністю. Вона не просто частина нового життя П’єра, а іноді – відсторонене віддзеркалення його власного образу: ззовні спокій, а всередині – драматизм.
Повертаючись до сценографії, то замкнутий простір між стіною з кахлю та скляними дверима символізує не лише лікарняну палату чи клітку для хворої людини. Це сцена зіткнення усвідомленої реальності з ілюзіями. Це історія про травми, які ми несемо з дитинства, та про те, як незавершені дитячі переживання продовжують формувати наше дорослі життя.
Юнацький максималізм Ніколя і його невпинне звинувачення батька у байдужості та егоїзмі звучать як крик про допомогу. Дефіцит уваги, помножений на нерозуміння, зрештою призводить до трагедії.
Вистава не говорить прямо про війну, але її тінь відчутна в підтексті. Це ще один біль, що підсилює драми українських сімей сьогодні. Діалог із глядачем про ці теми зараз особливо важливий: для когось вистава може стати першим кроком до усвідомлення власних проблем і пошуку допомоги, але для інших – може бути надто болючою й ретравматизувати.
Спектакль нагадує, наскільки крихкою може бути ця гармонія: вона подібна до бульбашкової плівки, що тримає форму, поки її не торкнеться гостра реальність.
У виставі поставлені акценти трагедії крізь призму родинних стосунків, любов до рідних і рятівне коло, яке і створюють близькі. Крихкість життя серед буденності та ілюзії гармонії, як бульбашкова плівка. Це і про безпорадність, про тріщини у спілкуванні, які розділяють навіть найближчих людей. Непроста історія, яка ставить багато питань про родинні цінності, але не завжди дає відповіді.
Наступні покази – 5 і 16 лютого, а також 1 і 22 березня.
P.S. Не варто порівнювати виставу з однойменною п'єсою чи фільмом.