13 лютого у український прокат вийшов фільм польського режисера Дем’яна Коцура «Під вулканом». Чому варто подивитись цю стрічку на великому екрані? Розповідаємо нижче.
За сюжетом, українська сім’я вирушає на відпочинок на Канарські острови, не підозрюючи, що цей візит стане для них вимушеним притулком через раптовий початок війни. Маленький Федір дивується снігу на вулкані, не знаючи, що це насправді попіл, і його батько Роман та мачуха Настя намагаються зберегти для нього цю ілюзію, приховуючи жахливу правду. У той час, як старша донька Софія втрачає зв’язок із реальністю через нескінченний потік новин та соціальних мереж, Роман і Настя намагаються впоратися з власним відчуттям безвиході.
«Під вулканом» — це чуттєва драма про сім’ю, що опинилася в ізоляції вдалині від дому, про втрату стабільності та неможливість повернутися до звичного життя, поки світ навколо продовжує йти своїм ходом.
1. Глибока людська драма в умовах війни
Фільм «Під вулканом» — це глибока людська драма, яка розкриває тему війни не через сцени боїв, а через долі тих, хто змушений шукати притулку далеко від дому. Родина українців опиняється в пастці ілюзії спокою на Канарських островах, не маючи змоги повернутися через російське вторгнення. Маленький Федір запитує батька, чому на вулкані лежить сніг, але відповідь на це питання є такою ж складною, як і пояснення, що їхнє життя раптово змінилося назавжди. Цей образ — символ зруйнованого дитячого уявлення про світ, який мав бути стабільним, але перетворився на хаос.
Стрічка майстерно передає відчуття безвиході та розгубленості героїв, які, попри благополучне середовище, залишаються біженцями. Родина не тільки змушена прийняти нову реальність, але й боротися з внутрішніми конфліктами. Новий шлюб Романа та Насті, напруженість у стосунках з його дітьми, спроби знайти зв'язок із домом — усе це робить трагедію ще глибшою. У той час, як світ навколо продовжує жити своїм життям, герої шукають відповіді на запитання, яких вони ніколи не хотіли чути.
2. Актуальна соціальна тематика
Стрічка порушує актуальні соціальні теми, пов’язані з вимушеним переселенням, втратою дому та пошуком ідентичності в новій реальності. Через історію української родини, режисер демонструє, як люди змушені адаптуватися до обставин, що руйнують їхнє звичне життя. Головні герої намагаються триматися за ілюзію нормальності, але новини з України невблаганно нагадують їм, що повернення назад може бути неможливим.
Картина також показує глобальну проблему біженців через паралелі між українськими переселенцями та африканськими мігрантами, які намагаються знайти краще життя в Європі. Взаємодія Софії з Майком, африканцем, що продає браслети туристам, підкреслює, що трагедії вимушеного переселення торкаються людей з різних куточків світу. Фільм змушує задуматися про те, як суспільство реагує на чужий біль і чи готове воно простягнути руку допомоги тим, хто втратив усе.
3. Контраст між ілюзією та реальністю
Фільм майстерно використовує контраст між ілюзією та реальністю, щоб передати глибоку людську драму. Символізм снігу на вулкані, про який питає маленький Федір, відображає нездатність персонажів прийняти правду, що їхнє звичне життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Для дитини сніг – це щось знайоме та безпечне, але насправді те, що падає, – це попіл. Так само і для його батьків – тимчасова відпустка швидко перетворюється на вигнання, а тепле ідилічне місце стає пасткою без можливості повернення.
Ілюзія безтурботності руйнується в моменти, коли герої стикаються з реальністю війни: Софія намагається втекти в онлайн-світ, батько губиться у фінансових турботах, а мачуха бере на себе відповідальність за всіх. Водночас світ навколо продовжує жити своїм життям – туристи веселяться, музика грає, а їхні проблеми здаються нікому не помітними. Таким чином, фільм підкреслює гостру самотність тих, хто втратив дім, і нагадує, що навіть у найяскравішому сонці може критися холодна тінь реальності.
4. Сюжет, що змушує замислитися
Картина не дає простих відповідей, а ставить перед глядачем складні моральні дилеми. Чи можна продовжувати жити «нормальним» життям, коли десь вирує трагедія? Як залишатися родиною, коли весь світ навколо руйнується?
Стрічка змушує глядача замислитися над складністю людських рішень у кризових ситуаціях. Головні герої опиняються в пастці між двома реальностями: комфортним туристичним раєм і суворою правдою війни, що розгортається вдома. Вони намагаються зберегти ілюзію нормального життя, поки світ навколо них змінюється невідворотно. На тлі безтурботного життя туристів біль і розгубленість героїв здаються невидимими для оточуючих, що лише підкреслює глибину їхньої внутрішньої драми. Це не просто історія про війну – це розповідь про вибір між пасивністю та дією, між прийняттям реальності та втечею від неї, що залишається з глядачем ще довго після перегляду.
5. Сильна режисерська робота та акторська гра
Режисер Дем’ян Коцур створив реалістичний, чуттєвий та проникливий фільм, а актори передали складні переживання своїх персонажів без зайвого пафосу, що робить історію ще більш правдивою та емоційно зарядженою.
Режисерська робота вражає своєю тонкістю та чутливістю до деталей. Коцур майстерно передає атмосферу невизначеності та внутрішнього напруження, використовуючи природне освітлення, довгі статичні кадри та мінімалістичний саундтрек. Контраст між безтурботним туристичним оточенням і глибокою внутрішньою кризою героїв створює відчуття дисонансу, що посилює драматичний ефект. Коцур уникає надмірного емоційного нагнітання, натомість залишаючи простір для глядача, щоб самостійно відчути та осмислити трагедію, яка розгортається на екрані.
Акторська гра Романа Луцького, Анастасії Карпенко та Федора Пугачова надає стрічці глибокої автентичності. Луцький втілює образ чоловіка, який намагається втримати контроль над ситуацією, але поступово розуміє власне безсилля. Карпенко передає внутрішню силу та водночас вразливість своєї героїні, яка стає єдиним стабільним центром у розбитій родині. Маленький Пугачов додає історії особливого емоційного забарвлення, адже його персонаж символізує втрату невинності перед жорстокою реальністю. Завдяки злагодженій взаємодії акторів фільм набуває глибини, що робить його не просто розповіддю про вимушене вигнання, а справжнім психологічним дослідженням людських переживань у часи кризи.