1-го й 2-го лютого у Києві в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки відбулася прем’єра вистави «Тату троянди» за однойменною п’єсою Теннессі Вільямса.
Свою п'єсу «The Rose Tattoo» драматург називав «драматичним любовним посланням світу». Це історія про глибоке й щире кохання, втрату й надію.
Вистава є професійним дебютом студентів акторського факультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, майстерні Дмитра Богомазова. Саме Дмитро Богомазов разом із викладачем курсу Андрієм Самініним виступили режисерами. Останній також створив музичне оформлення. Художником-постановником став Петро Богомазов.
У спектаклі «Тату троянди» проста й мінімалістична сценографія, тож уся увага глядачів прикута до акторів і слів п’єси, яким вони надають життя. Посеред сцени — старе пружинне ліжко. Ліворуч скраю — маленька мармурова урна з прахом померлого чоловіка головної героїні. Праворуч від сцени розташували інструменти для акторів-музикантів: контрабас, рояль, гітару, скрипку та баян.
Роль головної героїні кравчині Серафіни виконує Марія Долабані (в іншому складі — Марія Хоменко). Вона оплакує покійного чоловіка Розаріо, тримаючи вдома мармурову урну з його прахом. Серафіна не може відпустити коханого, а чутки про зради покійного лише завдають жінці сильнішого болю. Вона — пристрасна італійка з гарячим серцем, що палає від розпачу. Жінка добровільно відмовилася навіть від сподівань на власне щастя, бо та втрачена любов була для неї «як молитва».
А ще Серафіна — мати, яка боїться дозволити своїй дитині віддатися на поталу почуттям. Її донька Роза у виконанні акторки Валерії Миргородської (в іншому складі — Марія Краснощок) проживає перше щемливе й щире кохання. Сповнена надій і віри у щось світле, дівчина осяює все довкола, ніби сонячний промінь. Вона готова сповна поринути в любощі з таким собі Джеком Гантером, роль якого виконав Дмитро Короленко (в іншому складі — Данило-Михайло Цуркан). Аби цілком зрозуміти щирість стосунків Рози й Джека, достатньо почути, як дівчина говорить про відчуття себе поруч із хлопцем: «А пам’ятаєш, ти мені сказав, що я красива? І я тоді вибігла до вбиральні подивитися на себе в дзеркало. Я дивлюсь і я справді красива. Уперше в житті. Це все ти! Ти мені сказав, що я красива, і я стала красивою!»
Джек — молодий моряк. Їхні з дівчиною взаємини сповнені ніжності й водночас жаги, ніяковіння й потягу. Джек Гантер по вуха закоханий юнак, трохи розгублений і спантеличений, та все ж готовий до будь-яких випробувань, аби лиш бути зі своєю Розою. Що очікувано, однією з таких перешкод стає Серафіна. Жінка змушує Джека стати на коліна перед святою Мадонною й промовити клятву: «Перед обличчям пречистої Діви даю обітницю і клянуся вічним порятунком душі своєї, що берегтиму невинність Рози, дочки Розаріо делла Рози».
Серафіна намагається приборкати пристрасне італійське серце доньки, та все змінюється, коли в життя жінки вривається Альваро, якого грає Гліб Суханов (в іншому складі Олександр Болтовський). У чоловіка порвана куртка, тож Серафіна як швачка пропонує допомогу. Аж раптом італійка помічає неабияку схожість між Альваро та її покійним Розаріо. Що це: видіння, спровоковане безперстанним горюванням, або ж чоловіки дійсно мають спільні риси?
Альваро драматично та з неабияким запалом оповідає свою історію, що скидається на гіперболізовану комедійну зарисовку. Виявляється, куртку він порвав у бійці з чоловіком, який обізвав його «італьяшкою». А про себе розказує: «Моя бабця тікала від мого дідуся мокрим рисовим полем. Синьйоро, вона послизнулась на мокрому камінці. Мій дід її отак… Синьйоро, і от я!… Синьйоро, я здоровий мужик, який ніколи не знав кохання».
Аби підготуватися до наступної зустрічі з Серафіною, Альваро робить тату троянди на грудях — таке ж, як і було в покійного Розаріо. Крім того, чоловік змащує волосся трояндовою олією. Така схожість новоприбулого й небіжчика лякають героїню. Помітно, як у жінки ніби стискає все всередині. Вона стає, наче оголений нерв.
У виставі також є музичний бенд, до якого належать ті самі сусіди, котрі розпускають чутки про любовні походеньки покійного Розаріо. Їхні ролі виконують Катерина Голотова зі скрипкою, Анна Новицька з гітарою та Вадим Охоцький з баяном.
За роялем так звана коханка небіжчика Естелла Хогенгартен, яку грає Катерина Манузіна. Символічно, що в одній зі сцен дівчина з’являється з трояндою.
Також серед музик Отець де Лео з контрабасом у виконанні Олександра Болтовського (в іншому складі — Іван Товстий). За сюжетом він намагається допомогти Серафіні відпустити горе й повернутися до життя, наголошує, що та має приділяти час собі. Отець проголошує: «I mean what is the life. It is our problems, exactly».
Музичний супровід зокрема й у студентських виставах Дмитра Богомазова вже давно є впізнаваним елементом, ніби візитівкою. Музика підсилює емоції, забарвлює слова героїв і надає певного ритму дійству загалом. У «Тату троянди» лунають мотиви італійської таранталли та пісня Алессандро Маннаріно Me so 'mbriacato. А під час клятви, яку Джек проговорює, стоячи на колінах перед святою Мадонною, актори наспівують тринітарну формулу «In nomine Domini Patris et Filii et Spiritus Sancti. Amen» («Слава Отцю і Сину і Святому Духові, тепер і повсякчас і на віки віків. Амінь»).
Виставу «Тату троянди» варто відвідати заради її прозаїчности й життєвости, коли органічно поєднуються радість і смуток, жага життя й біль втрати, гумор і драматична історія кохання. Це про справжність, яка надихає звертати увагу на дрібниці щастя в повсякденні.
Матеріал підготувала Софія Коваленко
Фото: сайт Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки