Американсько-українсько-австралійський документальний фільм «Порцелянова війна» нещодавно змагався за Оскар, а вже 6 березня виходить в Україні на великих екранах. Ця стрічка досліджує силу мистецтва на тлі війни. Харківські митці Слава Леонтьєв, Аня Стаценко та Андрій Стефанов невтомно зберігають культуру: Слава та Аня створюють порцелянові фігурки, а Андрій фіксує реальність через камеру. Крім цього, Слава й Андрій ще й воюють.
Ми обрали п’ять причин, чому на фільм потрібно сходити в кіно.
1. Унікальний погляд на війну
Фільм пропонує унікальний погляд на війну в Україні, не лише демонструючи її руйнівні наслідки, а й підкреслюючи людську здатність знаходити красу серед хаосу. На відміну від інших документальних стрічок, що зосереджуються на жахах війни, цей фільм акцентує увагу на творчості та культурному спротиві. Через порцелянові фігури головні герої висловлюють не тільки біль втрат, а й незламну віру у відродження своєї країни.
Ця стрічка ніби доповнює «20 днів у Маріуполі», вона показує не лише те, що було зруйновано, а й те, що ще можна відновити. Використовуючи візуальні метафори та художню анімацію, «Порцелянова війна» переносить глядача у світ, де навіть у найтемніші часи мистецтво залишається формою боротьби та способом повернення до людяності.
2. Символіка порцелянових фігур
Порцелянові фігури у фільмі – це глибока символіка людської вразливості та сили одночасно. Порцеляна – матеріал крихкий, легко розбивається, як і людське життя в умовах війни. Проте водночас ці фігурки створені з любов’ю, вони також уособлюють надію на відродження. Вони стоять серед руїн, нагадуючи, що навіть у часи війни краса і культура можуть вистояти.
Самі скульптури зображують істот із реального світу, але з доданими художніми деталями, ніби це створіння з майбутнього, у якому Україна вже відновилася після війни. Художня зйомка перетворює ці скульптурки на мовчазних свідків історії, які зберігають пам’ять про зруйноване.
3. Поєднання жорстокої реальності та віри у краще
Фільм майстерно балансує між жорстокою реальністю війни та проблисками надії, які, попри все, залишаються. Стрічка не уникає руйнувань і болю, адже вони є невід’ємною частиною життя в сучасній Україні. Глядачі бачать бомбардування, знищені міста, відчай тих, хто втратив усе. Проте серед цього хаосу з’являється щось несподіване – творчість, мистецтво.
Ці дві реальності у фільмі існують паралельно, постійно переплітаючись: вибухи йдуть поруч із мистецтвом, розруха – з відродженням. У цьому й полягає головна ідея стрічки: незважаючи на руйнування, життя триває.
4. Мистецтво як форма спротиву
Мистецтво в «Порцеляновій війні» постає не лише як спосіб самовираження, а й як форма спротиву жорстокій реальності війни. Це інструмент боротьби, спосіб нагадати про людяність.
Ця боротьба за збереження творчості в умовах постійної загрози – потужний акт опору, який доводить: агресор може знищити будівлі, але не здатен стерти дух народу.
5. Кінематографічна майстерність
«Порцелянова війна» вражає своєю кінематографічною майстерністю. Вона балансує між реалістичним документальним стилем і майже казковою візуальною поетикою. Камера віртуозно передає атмосферу, почуття та сенси, роблячи кожен кадр глибоко символічним. Контраст між руїнами війни та ніжною порцеляною підкреслюється вишуканими композиціями та грою світла.
Операторська робота використовує як безпосередню репортажність, так і витончені візуальні метафори, що робить перегляд не лише інформативним, а й емоційно захопливим.
Особливу увагу варто приділити звуковому оформленню: тиша після вибухів, шурхіт пензлів по порцеляні, приглушені голоси героїв створюють ефект присутності, змушуючи глядача не просто спостерігати, а співпереживати. До речі, оператора-дебютанта Андрія Стефанова було номіновано на премію Американської гільдії кінооператорів (ASC).