Ліна завжди жила за чужими правилами: її нудна рутина похвилинно розписана нареченим, який прагне перетворити кохану на зразкову домогосподарку і матір майбутніх дітей. Тож не дивно, коли доля підкидає Ліні шанс усе змінити, вона ризикує — і з головою пірнає у невідомість: яхтовий тур, нові знайомства, дрібка інтриг і привабливий капітан, зустріч з яким перевертає життя догори дриґом.
І все складається ідеально, аж доки минуле не нагадує про себе незагоєними ранами, що змушують Ліну остаточно обрати: пристрасний короткочасний роман чи справжні стосунки? І головне: чи варте кохання того, щоб зректися заради нього найважливішого — самої себе?
Роман «Усі персонажі вигадані. Або ні», що незабаром вийде у видавництві Лабораторія, розповідає про боротьбу з тиском оточення, сміливість виборювати власне щастя і любов. В першу чергу — любов до себе.
Yabl ділиться уривком з книги.
Мої думки нагадували павутину. А якщо конкретніше — інтернет-павутину. Це коли все починається запитом «абстрактний синонім», а за годину ти вже дивишся відео «Брудні таємниці Ватикану», а ще за годину замовляєш із Китаю дешеві контейнери для спецій, і хтозна, як так вийшло. За приблизно такою ж схемою від роздумів про запитання, які залишились без відповіді у фіналі рукопису третього детективу, я дійшла до... Роми.
Згадувала крадькома кинуті погляди, легкі дотики, що обпікали шкіру, і той сміх, який звучав наче саундтрек до майбутньої романтичної катастрофи. А ще свіжість його парфумів, яка змушувала серце битися трохи частіше. Доки не усвідомила, що вже цілу годину безцільно швендяю торговельним центром. Зранку тут було майже безлюдно. Рія поїхала залагодити кілька справ перед відпусткою й мала приєднатися до мене пізніше. Як і Соля, яка заявила, що о десятій вона лиш очі розліплює і не готова до такого раннього шопінгу. Я ж скористалася тим, що мені більше нічим зайнятися. Бо, як виявилось, коли не мусиш робити те, що ненавидиш, відкривається неприємна правда — ти не знаєш, що любиш.
Я конче потребувала нового одягу, бо було якось дивно в таку подорож тягнути старі студентські лахи. До того ж хотілося остаточно позбутися решток затертого рожевого мережива, що купував мені Ден.
— Як думаєш, що з’явилося раніше: білявки чи рожевий колір? — періодично повторював Ден і щоразу хихикав, вважаючи свій жарт збіса дотепним.
Мені ж це лайно конкретно муляло. Аж так, що я насамперед купила з десяток простих бавовняних комплектів білизни і перевдяглася прямісінько у примірочній. Однак бавовняних трусиків було замало, щоб зробити ефектні фото на яхті, про які Рія не припиняла торочити від вечора за кальяном.
Я саме зупинилася посеред бутиків, плануючи, звідки почати, коли зрозуміла, що досі тримаю в руках рожеві мереживні трусики, з якими вийшла з магазину в пошуках смітника. Тож, недовго думаючи, жбурнула їх у найближчу урну. Та не розрахувала відстані, кинула надто сильно й надто високо. Білизна перелетіла смітник, прозорі поручні за ним і полетіла вниз. Я й собі кинулася до поручня, та поки добігла, моя рожева ганьба вже приземлилася на нижні сходинки ескалатора. Механізм затяг трусики всередину, запищав і зупинився. Таке могло статися тільки зі мною. Між бажанням розплакатися і втекти я обрала друге.
Соля рохкала та гикала вже хвилин сорок, заходячись від сміху.
— Солько, я зараз тебе чимось гепну, — прошипіла я.
— Чим? Трусами? — вона так розреготалася, що мало сама не гепнулася з лавки.
Я скорчила гримасу й затулила долонями обличчя.
— Це фіаско! — пхинькала я в долоні. — Уяви, прийде майстер, щоб знайти причину поломки, і знайде рожеві труси.
Соля знов вибухнула реготом.
— Та не парся, на них же не написано, що вони твої, — дівчина поправила своє каре, прикривши темним волоссям вуха.
Вона постійно так робила. Чомусь обидві мої подруги старанно приховували те, що було в них найчарівнішим. Рія за допомогою макіяжу намагалася зробити меншими очі, а Соля ховала під волоссям загострені вушка, які в комплекті з порцеляновою шкірою та вузьким прямим носом робили її схожою на ельфійку. А я... А я рік ховала себе і свої мрії, щоб догодити Дену. Що ж, це куди тупіше.
Від останньої думки я скривилася.
— Ой-йо, тільки не кажи, що Ден підписував твою білизну, як ото дітям одяг: «Курточка Макарчика Коваленка», а тут «Евангелінка Бучинська — наречена Дениса Якйоготам» і номер мобільного.
— Я не його власність.
— Здається, він думав інакше, — хмикнула Соля, та, мабуть, помітила мою понуру фізіономію, бо одразу додала: — Але тепер ти вільна та незалежна жінка, тож можеш розгулювати без трусів, коли забажаєш!
— Я була в трусах! — простогнала я.
Соломія знову зареготала на все горло. Я закотила очі, та все ж всміхнулася подрузі, а потім простягнула руку й загорнула її волосся за вухо. Соля хмикнула, проте не стала заперечувати. Я мимоволі замилувалася її синіми очима. Вони з Рією обидві дуже гарні. Та якщо краса Рії — теплі індійські ночі, то Соломія — сині арктичні води.
— Гілляку москалю в сраку! — почула я за спиною голос Рії. — Чи ж це не та шалена кобіта, яка зупиняє ескалатори трусами?
Я різко розвернулася і зашипіла на подругу.
— Цить, навіжена! І звідки ти... — тепер я розвернулася до Солі.
— Май Бога в серці, — дівчина здійняла руки у захисному жесті. — Я не втрималася і написала їй повідомлення.
— Гайда швидше до нас, тут Ліна зупинила ескалатор своїми трусами, — зачитала Рія з телефона. Соля захихикала.
— Ви можете не говорити про мої труси так голосно? — я зніяковіло роззирнулася.
— Нізащо! — Рія підійшла й поплескала мене по плечу. — І я вимагаю подробиць!
Довелося знову переповідати вже легендарну історію про свою ганьбу. Щоправда, вдруге я вже й сама щиро посміялася.
— Грець з ними, з трусами, — махнула рукою Рія. — Показуй, що купила.
— Та, власне, тільки білизну купила. Ще треба якісь шорти, та й по всьому.
— Та й по всьому? — обурилася подруга. — Оце вже ні, Курносику! Десять днів на яхті, а ти кажеш «шорти, та й по всьому»? Ні! Тобі потрібна гарна сукенка, а ще якийсь сексі прикид для костюмованої вечірки. Але почнемо з купальників.
Рія вхопила мене під руку й потягла до першого-ліпшого бутика.
— У мене є купальник!
— Треба новий, — Соля закинула мені руку на плече й пригорнула до себе. — Курносику, тобі потрібно багато нового. Новий одяг, нове життя, тільки друзі старі.
— Старе, нове, позичене, — засміялася я. — Якщо купимо щось синє, то можна й заміж виходити.
— За гарненького капітана яхти, наприклад, — проспівала Соля.
Матеріали надані видавництвом Лабораторія