10 квітня на українські екрани виходить фільм-спектакль «Ти [Романтика] в кіно» – історичний мюзикл, що оживляє постаті українських письменників ХХ століття. Гібридний формат фільму поєднує театральну енергетику та кінематографічні прийоми, аби глядач міг максимально зануритися в атмосферу історії.
Сюжет мюзиклу переносить у будинок «Слово» в Харкові, де радянська влада знищила сотні українських митців. Через постать Павла Тичини та його сучасників стрічка нагадує про трагічну циклічність історії, проводячи паралелі із сучасною війною.
Як вдалося передати сценічну магію на кіноекрані та як оператори впоралися з викликами зйомки живої вистави, Yabl розпитав продюсера стрічки Кирила Горобця.
Гібридний формат
Творча команда свідомо зберегла театральну форму, щоб передати живу енергетику сцени. «Сила цієї постановки – у живому сприйнятті, у сценічній енергетиці, яка напряму взаємодіє із глядачем. Це не просто сюжет – це подія, ритуал, емоція. І ми хотіли передати саме це», – пояснює продюсер Кирило Горобець.
Повноцінна кіноадаптація вимагала б іншої мови – суто кінематографічної, але метою було підсилити сценічну унікальність кінозасобами: камерою, монтажем, звуком. Так народився гібридний формат, який повноцінно відображає суть проєкту.
Операторська концепція фільму-спектаклю
Робота операторів над фільмом-спектаклем «Ти [Романтика] в кіно» значно відрізнялася від класичних кінозйомок. Через специфіку жанру операторам доводилося бути не просто спостерігачами, а безпосередніми учасниками дії.
«Камери «жили» на сцені: рухались разом з акторами, артистами балету, буквально «дихали» в ритмі музики. Це вимагало не просто технічної майстерності, а глибокого відчуття атмосфери сцени. Багато рухів камери були ретельно продумані та відрепетирувані», – розповідає продюсер.
Щоб передати відчуття живого театру на великому екрані, творці використали 14 камер. Вони розташовувалися не лише у глядацькій залі, а й на сцені та навіть за лаштунками, що дозволило охопити максимальну глибину простору.
«Ми разом з режисерами кіноверсії, Андрієм Баутьонком та Максимом Онанко, створювали складну схему зйомки: комбінували стаціонарні камери, стедікам, операторський кран та ручні камери… Також ми використовували нестандартні ракурси – з підлоги, з балконів, дуже близькі плани, щоб наблизитись до акторів майже впритул».
Робота зі світлом, звуком і монтажем
Одним з головних викликів у перенесенні вистави на великий екран стало збереження її живої емоційної напруги, яку легко було втратити через технічність кінозйомки. Вистава – це цілісний потік, а кінематографічний процес неминуче фрагментує його. Творцям довелося шукати баланс: не порушити режисерський задум Олександра Хоменка, не збити темп акторської гри, зберегти атмосферу театру та водночас забезпечити якісну картинку, звук і світло.
«Світло залишилось сценічним, з мінімальними корекціями для камер... Звук писався багатоканально, окремо – кожен актор, шум сцени, атмосфера в залі. Ритм монтажу підпорядковується музиці і хореографії, не навʼязується штучно. Ми прагнули, щоб глядач відчував себе не просто в залі, а всередині сцени», – зазначає Кирило Горобець.
Попри кінематографічні засоби, творці не вносили жодних змін у структуру, сценографію чи драматургію вистави. Візуальні рішення народжувалися органічно під час зйомок. «Ми повністю розділяли бажання Олександра Хоменка та Антона Азізбекяна створити спешл-версію вистави для демонстрації в кінотеатрах. Ми прагнули, щоб перегляд вистави у кіно став для глядача особливою подією, що максимально занурить його в атмосферу мюзиклу», – додає продюсер.
Виклики під час знімань
Знімання фільму-спектаклю в умовах обмеженого часу стали великим викликом для всієї команди. Вистава йшла в реальному темпі без пауз, що вимагало ідеальної злагодженості на всіх етапах.
«Деякі світлові ефекти, які чудово працювали у залі, «горіли» на камеру. Довелося змінювати схему світла», – додає продюсер. Команда була вкрай обережною, адже важливо було не нашкодити самій виставі, але при цьому отримати якісне освітлення для її фільмування.
Не обійшлося й без організаційних труднощів. «Я отримав пропозицію долучитися до проєкту за 10 днів до дня зйомки. Тому організаційних викликів було вдосталь», – каже Кирило Горобець. Та попри це, вся команда працювала згуртовано. «Хочу подякувати всім причетним до самої вистави, а також всім, хто долучився до створення її кіноверсії».
Найскладніша сцена
Кожна сцена мала свої особливості й вимагала індивідуального підходу, але найбільше труднощів виникло при зйомці сцени з потягом. Вона потребувала особливої точності та технічної злагодженості, адже освітлення було мінімальним.
«Камери мусили знімати у складних умовах темряви, з великою кількістю рухів і деталей… Кожен рух мав бути точним, щоб не втратити фокус та динаміку, – ділиться продюсер. – Однак саме ця сцена створила особливу напругу і стала візуально сильною частиною фільму».