Книжки завжди були прихистком головної героїні книжки «Там, де живуть книжки» Віталія Дуленка, що незабаром вийде у видавництві Лабораторія. Але тепер, коли коронавірус відрізав Надю Книжицьку від світу, а улюблений блог став тягарем, навіть вони не рятують від самотності. Та все змінюється, коли їй до рук потрапляє загадкова книжка – історія від невідомого автора, що детально описує її особисте життя. Спершу це виглядає як злий жарт, але з кожною сторінкою відчуття страху посилюється: цей автор знає те, чого не міг знати ніхто?
Погрози змушують дівчину повернутися в Соколяни – рідне містечко зі старими сімейними драмами, байдужими колишніми друзями й безліччю таємниць. Хто ж надіслав їй цю книгу? Чому через стільки років знову відкриваються старі рани і чи зможе Надя поглянути правді у вічі? Чим ближче до розгадки, тим більшою стає загроза, що нависає над її життям…
Yabl ділиться уривком з книги.
– Ти правий, спершу фото.
Мирон згідно нявкнув.
У вітальні Надя облаштувала невелику фотозону. Довго морочила голову, де знайти підхоже місце, поки врешті не обладнала собі куточок біля вікна, звідки падало природне світло, а на фон потрапляла книжкова шафа, де були акуратно розставлені за жанрами книжки: трилери, сімейні драми, дитячі, фентезі, фантастика, нонфікшн та навіть кілька «допоможи собі сам».
Останніх було небагато, бо Наді було важко знайти щось достойне серед засилля книг, написаних за одним шаблоном: давно відомі принципи під новою назвою, перекладені історіями з життя, наче салат «Шуба». І кожен автор подібних книжок регулярно снідав з головами корпорацій, які запросто ділилися секретами успіху («Джо, треба зрозуміти, що життя це коло, а ти в ньому квадрат. Джо вражено хитає головою»).
Товстунці Кінга межували з не менш об’ємними зібраннями оповідань Бредбері. Весь «Гаррі Поттер» українською, включно з додатками та «Проклятим дитям». Початок готичної серії: Брем Стокер, Артур Мекен, Едгар По та три томи Лавкрафта, які чекали на четвертого родича. Серія «Двір шипів і троянд» Сари Маас. Окремі видання були гордо повернуті обкладинками вперед: «Таємнича історія Твін-Пікса» та колекційне видання «Гобіта». «Веселка тяжіння» та «Улісс» сховалися на високій полиці, змиряючись із Надиним «Я колись вас обов’язково прочитаю». Окрема полиця була для українських авторів – Тараторіна, Цілик, Шиян, Павлюк, Осока, Кідрук – яка регулярно поповнювалася. Трішки англомовних видань, переважно Орвелл та кілька жахастиків Кунца.
Свою полицю мали й комікси, серед яких чільне місце займав Алан Мур: «Вартові», «V означає Vендета», «Убивчий жарт». Там же потихеньку збирався повний випуск «Пісочної людини», численні Бетмени, «Округ Герроу», «Ключі Локів» та перші два випуски «Ходячих мерців».
Серед книжок примостилися іграшкові персонажі зі всесвіту Гаррі Поттера: сам Гаррі, Снейп і Герміона. Поряд лежала пластикова репліка бузинової палички. Ловець снів, прикріплений кнопкою до полиці, ледь хитався від легкого вересневого вітру. В кутку цілився у стелю справжнісінький бетсигнал, який Наді подарувала Злата, а в протилежному зеленів стійкий сукулент у бетонному горщику.
Надя склала нові книжки акуратним стосом, пильнуючи, щоб назви на корінцях добре читалися. Зверху поставила сторчака книжку про себе обкладинкою до камери.
– Так краще, – сказала вона.
Відійшла на кілька кроків і зробила пару знімків зі старого айфона. Переглянула фото, видалила й сфотографувала ще раз, потім ще і ще. Вибравши найвдалішу світлину, вона злегка її обробила. Тільки потім Надя зрозуміла, якою це стало звичкою – фотографувати будь-що, пов’язане з книжками, щоб опублікувати у блозі.
Вона усміхнулася.
– Бач, який нам хтось зробив сюрприз, – сказала Надя Мирону, викладаючи фото в блог.
«Новий день, нові книжки. Цього разу серед них заховався справжній сюрприз від невідомого автора – цілий твір, присвячений мені, лишень уявіть! Не знаю, хто це зробив, але підозрюю когось із вас :) Якщо не вгадаю автора за стилем, прийду до вас по допомогу. Всім гарного дня, читайте книжки!»
Надя продовжувала усміхатися.
Такого подарунка вона не отримувала давно, хіба що в гуртожитку університету.
– Закрий очі. Не підглядай, – скомандувала Юля.
Надя слухняно заплющила очі й слухала приглушені смішки сусідок та шурхіт паперу.
– Відкривай! З днем народження!
Надя мить звикала до яскравого світла голої лампочки, що висіла під стелею, а потім побачила перед собою здоровенну картонну коробку, в якій вона легко могла вміститися по пояс. Коробку вкривали написи та малюнки, зроблені різноколірними фломастерами.
«Ти найкраща!»
«Гепі бьоздей!»
«Будь щаслива!»
Стримуючи сльозу, Надя розкрила коробку. Та була заповнена барвистими обрізками паперу, і їй довелося добряче попорпатися, щоб знайти на дні свій подарунок.
Акуратно загорнутий у червоний пакувальний папір із ялинками сертифікат у книгарню.
«Будь щаслива!»
Вона таки була щасливою в ту ніч, у тісній кімнатці гуртожитку, де скрізь валялися кольорові обрізки та звучав щирий сміх.
Надя згадала сусідок і зітхнула. Після випуску їхні шляхи розійшлися й спілкування згодом затихло, залишивши по собі лише спогади.
«Так, Юля й Марина могли таке зробити, але навряд», – загадалася Надя.
Востаннє вона вітала Юлю у фейсбуці з днем народження кілька місяців тому, й отримала у відповідь синю вподобайку.
«Все, чим ти коли-небудь пишався, піде за вітром», – згадалася Наді цитата з «Бійцівського клубу» і їй стало гірко.
Під дописом у блозі з’явилися перші емодзі та коментарі.
«Вау, шикарний подарунок!» – писала підписниця з ніком Аріель, яка коментувала кожен допис.
«Щира заздрість! Вітаю!»
«Чекаю на огляд».
Надя заходилася відповідати на коментарі.
За вікном із шумом пролітали авто, вдалині стукотів потяг. У дворі верещали діти, раз по разу вигукуючи якогось Діму.
Сонце освітило невелику вітальню. Одну стіну повністю закривав масивний сервант, з центру якого випирав вкритий шаром пилу екран телевізора. Раніше гусеницею під ним тягнувся ряд відеокасет: «Парк Юрського періоду», «Двоє: я та моя тінь», «Поліцейська академія», «Мисливці на привидів» та інша класика епохи VHS. Надя прибрала їх у шафу й тепер тут зберігалися її книжки.
На скляних поличках блищали набори келихів для вина, шампанського та коньяку; окремо тулилися крихітні чарочки для горілки. У кришталевих вазах валявся сторічний дріб’язок, якого Надя навіть не чіпала: уривки паперу з вицвілими телефонними номерами, потьмянілий хрестик без шворки, два великих ґудзики різного кольору і тому подібне. Їй подобалося думати, що в тих вазах зберігається історія людей, що жили тут до неї. Цей номер телефону зараз цілком міг бути відключеним, а колись був достатньо важливим, щоб його зберегти. Комусь подарували цей хрестик, можливо, на хрещення чи день народження, та в якийсь момент його перестали носити. Може, порвалася шворка і людина боялася його загубити, а може, вона втратила віру й одного дня поклала цей хрестик у вазу, відчуваючи одночасно розгубленість та рішучість.
Надя передивилася чимало гарних квартир, більшість з яких виявилися недоступними через ціну або Мирона, але саме ця їй відразу сподобалася. Не найновіші меблі, не скандинавський мінімалізм, але все було зроблено на совість, нічого не ламалося, не текло, й тут вона почувалася комфортно. Навіть велетенський підлоговий годинник зі справжнісіньким маятником не дратував, а викликав захоплення. Тому ні, Надя не проміняла б ці вази з мотлохом на інстаграмний дизайн.
«Дякую! Звісно, цю книжку я прочитаю найпершою й відразу напишу чесний відгук. Жодних послаблень для головної героїні :)», – відписала Надя, все ще усміхаючись.
Хай хто б прислав цю книжку, він чи вона зробили її щасливою.
Матеріали надані видавництвом Лабораторія