Поки ми з вами чекаємо на другий сезон «Кави з кардамоном», уникнути нетерплячки дізнатися побільше, що ж там буде, неможливо. Так завжди буває, коли ми точно знаємо, що буде красиво: розкішні сукні, вишукані інтер’єри та нові історії кохання.
З бекстейджу, за яким ми спостерігаємо в соцмережах проєкту, ми вже знаємо, що крім головної героїні Анни та інших дорослих персонажів, в історії також з’являється і нове покоління героїв — юні і прекрасні.
Тому ми вирішили познайомитися з дебютанткою серіалу — акторкою Поліною Арно. Дівчині 16 років, тому в рамках підготовки до зустрічі ми вивчили про всяк випадок словник покоління «зет», щоб випадково не осоромитись, коли поллються «імби» та «чіназеси».
На щастя, професійне в Поліні переважає вікове, і замість всього цього полилися вірші.
– Поліна, привіт. Давай одразу почнемо з твоєї героїні в серіалі. З численних фото ми вже знаємо, що персонажка, яку ти граєш, точно особлива. Як мінімум, тому що вона переважно не у спідницях ходить, а в штанах. Сміливо, як на 19 сторіччя.
– Так, вона незвичайна. Вона йде проти стандартів того часу. Одягається як чоловік. Якщо точніше, то більше як жінка, яка зібралась скакати верхи. Вона пише вірші. А це теж було не надто притаманно жінкам того часу. Та ще і відвідує місця, куди їй явно не можна.
Вона протестна така. Проти родини йде. Не хоче заміж, тому що думає, що чоловік її закриє в хаті, і життя на тому скінчиться. Такий собі приклад праобразу феміністки з XIX століття.
– Заміж не хоче, це ми зрозуміли. І навіть підтримуємо. Але гормони ж не відміняються? Любовна лінія у підлітків передбачається в другому сезоні «Кави»?
– (сміється) Без цього нікуди! Скажімо так: зі своїми викрутасами, але кохання буде. Більше не скажу, щоб не спойлерити, але глядачі розчаровані не будуть.
– Тоді давай не будемо про події в серіалі. Говоритимем виключно про враження, які нам чекати від твоєї персонажки. У тебе був референс? Кого із існуючих екранних героїнь ти уявляла собі, коли читала сценарій?
– Так, був референс. Це не зовсім точне порівняння, звісно, але мені вона трохи схожа на Енолу Холмс. З циклу фільмів про молодшу сестру Шерлока. Вона теж там потрапляє в халепи постійно. Плюс неприхований натяк на фемінізм. Їй на кожному кроці чоловіки кажуть: «Та ти не зможеш це зробити», цього не можна, того не можна, а Енола іде собі і робить, що хоче. Теж одягається моментами як чоловік. Тож напевно можна чекати чогось подібного за вайбом і від моєї персонажки.
– Ти в «Каві» дебютуєш, як Поліна Арно. Це, звісно, секрет Полішинеля, що Арно — це псевдонім. У тебе в доробку вже була одна поява на екрані в дитинстві.
– Так, але я хочу максимально дистанціюватись від цього. Це були ще дитячі забавки. А вже коли я усвідомила, що хочу займатись акторством професійно, то постало питання псевдо. Щоб знизити рівень пред’яв від недоброзичливців. Типу «а, ну ясно, прізвище їй прокладає дорогу, батьки — в кіногалузі, то це все блат».
– І звідки взялося прізвище Арно зрештою?
– З Гугла. Ми якось їхали з мамою на машині і говорили про це. Я щось думала-крутила, але варіанти якось не з’являлись. То вирішили разом просто забити в гугл запит. Такий собі агрегатор випадкових прізвищ. І перше ж було Арно. На ньому і зупинились.
– Звучить просто і доволі універсально. З прицілом на можливості з’являтися в титрах не тільки українських проєктів. Ти вже декілька років навчаєшся за кордоном. Розкажи нам про цей досвід.
– Ну, спочатку я три роки тому пішла в британську школу. І то був жах. Я, в принципі, важко сприймала англійський менталітет. До того ж і саме навчання не легко давалося. Я хоч англійською і говорила вже в той час, але це зовсім інша справа, коли треба аналізувати з точки зору мови англійську літературу. І це не кажучи про математику, з якою у мене і так стосунки ніколи не складались. Рятувало тільки те, що в школі я була не одна українка. Ми якось так створили свою маленьку шкільну діаспору, і це дуже допомагало витягувати себе із того безпросвітного суму.
А вже рік тому, коли я закінчила середню школу, то вступила до мистецького коледжу в Лондоні. І це неймовірне ком'юніті людей, які хочуть стати акторами, режисерами, декораторами. І от це вже воно! Можна сказати, я знайшла своїх.
Це такий постійний двіж. Тут вчимося, тут йдемо разом кудись на вистави. Постійні івенти в самому коледжі. В них, незалежно від того, хто на кого вчиться, у нас є можливість спробувати себе в різних іпостасях. От, наприклад, нещодавно в нас був концерт, то я стояла на світлі. Тобто освітлювачкою була. Це все так цікаво! Але разом з тим я зрозуміла, що мені таки прикольніше бути на сцені.
Зараз ми в коледжі ставимо «Сон в літню ніч». Щодня якісь монологи вчимо. І це таке задоволення – йти на навчання і знати, що там я буду робити саме те, що я хочу.
– Скільки тобі в цьому коледжі вчитись?
– Один рік я вже навчаюсь, і попереду ще один рік. Це як старша школа. Після цього ще треба вступати далі, щоб вчитися акторству.
– Дуже цікаво, як саме проходить твоє навчання. Наприклад, студентські вистави. Ви самі все готуєте, я правильно зрозуміла?
– Так! От ми нещодавно ставили «Антигону». То всі разом пішли робити набіги на чаріті-шопи. Це такі магазини секонд-хенду. Накупили різних цікавих речей, щоб костюми зробити. Нам коледж видав на це бюджет. Це перший день. На другий день ми з ниток плели велику таку сітку в морському стилі і фарбами розмальовували стіни і окремі такі великі блоки — це були наші декорації. Потім до нас прийшли викладачі — почалась репетиція, працювали з диханням, сценічним рухом. Тобто саме на постановку, включно з виготовленням декорацій, давався лише один день. Вже на завтра у нас був показ.
Звісно, це скорочений варіант п’єси, але все одно це такий собі челендж!
– Ого, і як часто у вас трапляються такі експрес-постановки?
– Регулярно. Кожного разу, коли ми вивчаємо чергову п’єсу, все закінчується такою спрінт-виставою.
– Цікаво. А як вступають до такого коледжу? За результатами GCSE (британський аналог того, що в Україні називалось ДПА після 9 класу)?
– Ні, в тому-то і справа, що це мистецький навчальний заклад. Тут результати шкільних іспитів не дуже важливі. Директор проводить співбесіду і особисто визначає, чи підходить людина коледжу по вайбу, чи горить вона всім цим. Бо я знаю, що приходили люди з дуже хорошими оцінками, але їх не прийняли, тому що директор не відчув, що вони «свої».
– А як саме ця співбесіда проходила? Тобто якими методами директор визначає? Це ж співбесіда, не творчий конкурс?
– Ну все одно треба було принести якісь свої роботи. Можливо, якісь фотографії робіт.
Ми з друзями зняли такий невеличкий короткий метр, десь на хвилин 10. От його я з собою і принесла. До того ж, зіграло роль і те, що на момент вступу у мене вже був британський акторський агент.
І от ми з директором поговорили, він мене питав щось типу, «якщо б ти була коровою, що б ти вибрала їсти»? І неправильних відповідей на його запитання не існує. Або ще «якщо б я йшла на пляж, яку б я людину покликала з собою»? Чи «якщо б я мала придумати якийсь новий музичний інструмент, як би він виглядав, як би він грав»?
– А розкажи нам про життя в британському гуртожитку. Ми зазвичай уявляємо собі, як там все влаштовано, переважно з фільмів та серіалів. Та і то більше з американських, ніж британських. Коли заходить така дівчинка-відмінниця з мамою разом в кімнату, а там вже сидять старшокурсниці і обов’язково курять, щоб у мами стався інфаркт – з ким вона дитину свою зараз залишить. Який у тебе був перший день в гуртожитку?
– (сміється) А от десь так воно і було. Дуже схоже. Я зараз вже переїхала в іншу кімнату. А спочатку я жила на кампусі з дівчинкою однією. Вона трошки була дивноватенька така. Вона зранку голосно молилася і не давала спати. І ще в неї над ліжком висіла картина, на якій був ну дуже дивний Ісус. Я б сказала, такий надто артхаусний (сміється). А ще вона якось неконтрольовано багато брехала. При чому навіть місцями незрозуміло, навіщо. То вона мені казала, що вона з Англії, потім стала говорити, що з України. І ще смішно раз було, коли я говорила з мамою по телефону, і щось ми так сміємось, мені мама щось смішне розповідає. І тут я чую, що вона зі своїми батьками по телефону теж говорить і явно про мене. І каже «їй тут не подобається, вона постійно плаче», я аж витріщилась на неї від здивування.
Ну але я вже з’їхала в інший дорм (гуртожиток – ред.) Тепер живу сама. Така невеличка в мене кімнатка. Я так собі гарненько задекорувала все. Величезний прапор України на одну стінку, на іншій – карточки з фільмами і картонні муляжі книжок українських поетів.
– До речі, у тебе в соцмережах багато цитат поезії.
– Так, це мене буквально наче блискавка вдарила – в один день почався мій роман з поезією. Це сталося, до речі, на знімальному майданчику «Кави з кардамоном». Бо в мене ж героїня якраз любить вірші. І пам’ятаю, як перед зйомками ми працювали з Оленою Анатоліївною Хохлаткіною (акторка серіалу - ред.). Вона мене тренувала перед черговою сценою. І тоді якраз мені порадила: «Поліна, читай поезію, тобі це дуже допоможе. Вивчи собі якийсь вірш і розказуй, як ніби ти розказуєш щось із «Кави з кардамоном». Я почала читати. І більше не зупинялась. З Вінграновського почала. Прочитала раз і от прям закохалася. Потім була Ліна Костенко. Позаяк дуже смішний. Тепер мене не відірвати.
– А ти пам’ятаєш свій перший знімальний день?
– Звісно! Ми знімали на КПІ, прямо біля університету. Було дуже холодно, зима. А ми в цих костюмчиках, я в таких штанцях маленьких, тоненьких-тоненьких. І ще мені вперше начіпляли треси, подовжувачі волосся такі. І воно дуже мені тягнуло, голова наче гиря. Навіть таке трошки роздратування було, але при цьому неймовірне збудження! Тому що я розуміла: «Боже, я нарешті знімаюсь!». Було таке відчуття, що це все не по-справжньому. Що я просто, як раніше, на майданчику, і зараз мене попросять принести комусь кави, допомагати іншим акторам з костюмами. А тут я така сама вся в костюмі – акторка. І тільки вже коли закінчився перший знімальний, я приїхала додому, лягла, і мене буквально накрило відчуттям щастя.
– У вас на майданчику була ціла банда акторів-підлітків.
– Так, це було весело. Коли знімали в Карпатах, то ми разом всі їздили гуляти в Мукачево, вечорами збирались в кафе, грали в «Еліас». Мало не повбивали, звісно, одне одного під час гри, але насміялись від душі.
– А з Адою Миколаївною Роговцевою ти працювала в кадрі? Ви ж, наскільки я розумію, вже були знайомі до цього? Твоя мама разом з нею виставу грає.
– Так, вона мене вже знала. Але це мені ніяк не допомагало. Я ж на момент знайомства ще дитиною була маленькою. То на майданчику від пієтету просто забувала текст. Мене прямо трясло. Ада Миколаївна деколи, коли я там не могла чи зібратись, чи трошки щось на мене смішинка нападала, могла підійти так взяти руку мою, і сказать: «Поліна, зберись, дихай». Трошки зі мною постояти. А ще я, буває, зажовую слова, тому що думаю швидше, ніж говорю. То вона мене посадила, виключили якраз тоді світло, ми сиділи з фонариками. І каже: «Так, Поліна, ми зараз з тобою маленьку вправу зробимо». То ми разом з нею хвилин 20 вимовляли кожне слово, проговорювали мій текст.
– Це цікавий досвід, коли на майданчику весь спектр акторських поколінь. Від юних дебютантів до самої Роговцевої, «нашого всього». Але я так розумію, що тобі вдалося «вишикувати» всіх, включно із поважними народними артистами. Маю на увазі ваші бекстейдж тренди. Дуже мені нагадувало все це ріллзи бекстейджу «Бріджертонів». Сучасні танці в костюмах ХІХ століття. Дуже захопливо. Я часто підвисала на них. Крута ідея.
– Ой, це окреме задоволення. Якось так сталося, що я від початку взялася вести ТікТок проєкту. Я зняла перше відео ще коли ми поїхали з режисеркою Іриною Громоздою на скаутінг локацій. І щось ми цілий день ходили, дивились, до вечора всі були такі голодні! І я зняла ролик «хеппі-хеппі-хеппі».
Запостила його вже після того, як вийшов анонс другого сезону. Подумала, що як не вийде, так не вийде. А воно як бабахнуло! Новий акаунт, а відео дуже швидко набрало 100 000 переглядів. Я ніколи б не подумала, що це реально стане таким невеличким хітом нашої «Кави…». Звісно, все починалось трошки серйозніше, там якщо подивитись сторінку, то ранні відео – більше просто як бекстейдж. А потім якось я думаю, а чому б акторам не потанцювати якісь тренди?
Почала їх залучати, і поступово всі звикли, що коли Поліна йде з телефоном, це вже треба якийсь новий тренд вчити. І актори самі додумували рухи. Деколи старші не могли сам тренд вивчити. І самі щось там собі туда-сюда, опця-гопця-дрипця.
– І ніхто навіть не чинив опір?! Я у захваті!
– Ні! Я ж навіть Аду Миколаївну завела на TikTok! Всім дуже подобалось, всі розуміли навіщо це. Бачили кількість переглядів. Ну, ясно, я ж не влазила, коли там була якась серйозна сцена, я завжди підходила, коли обід був, чи якось трохи часу вільного.
У мене дуркували всі. Звісно, були ті, хто органічно від самого початку таке люблять. Той же Олексій Гнатковський, наприклад. Але і ті, для кого така форма промо в новинку, з часом звикли, що від мене не втекти (сміється).
– Яке найуспішніше відео зараз? Скільки переглядів?
– Є одне відео, де вже майже мільйон переглядів. Там Олена Лавренюк, Олександр Кобзарь, Олексій Гнатковський та Іван Довженко танцюють тренд на сходах. Це у нас вже тоді знімальний день закінчився. Світло вже розібрали. Я привела нашого фотографа. В мене фонарик такий малесенький був. Я отак поставила когось тримати його, щоби щось світило на сходи. Асистент по акторах тримав камеру зверху. Я стою під камерою, акторів всіх поставила і змусила танцювати. Я їм показувала рухи, а вони повторювали. Там деколи було навіть смішніше дивитися, як я показую. І от це найпопулярніше моє відео.
– А як твоє навчання зі зйомками поєднується? Тебе з коледжу легко відпускають посеред навчального року в Україну працювати? Друзі не заздрять, що ти вже знімаєшся?
– Так, керівництво школи не проти. А перед друзями я не надто вихваляюсь. Але звісно, що вони знають. Той же ТікТок знаходять, наприклад. Часто повідомляють мені сенсаційну новину: «Оh, Polina, look, it is you». (сміється) Та заздрості немає. У мене підтримуючі друзі.
Підтримуючі друзі, батьки-однодумці (Поліна наполягає, щоб ми не називали імен, але хто знає, той знає), школа, в яку хочеться бігти щодня і робота, від якої накриває щастям. Тримаємо за 16-річну Поліну Арно кулачки і чекаємо результату її дебюту на телеекрані. Тікаємо, поки і нас вона не змусила танцювати тренди. Бо в неї танцюють всі!
Інтерв'ю підготувала Уляна Омелян