З 29 травня в українському прокаті – нова робота американського режисера Веса Андерсона «Фінікійська схема». Прем'єра відбулась на Каннському кінофестивалі 18 травня, де стрічка отримала 7.5 хвилин овацій стоячи від публіки.
Сюжет розгортається у 1950, коли багатий промисловець Анатоль «Жа-Жа» Корда (Бенісіо Дель Торо) після вже шостого замаху на своє життя вирішує залишити спадщину на свою доньку Лізл (Міа Тріплтон). Протагоніст та його донька мандрують у компанії з репетитором, а згодом особистим секретарем Бйорном (Майкл Сера) землями сучасної Фінікії, аби закрити фінансовий дефіцит для масштабного проєкту за допомогою союзників.
Про що «Фінікійська схема» та чи варто її дивитись? Розбирався Yabl.
1. Батьківство на тлі бізнес-схеми
Основна лінія сюжету — бажання Корди капітальної реконструкції інфраструктури Фінікії. Головний герой зображується як лукавий та безжальний підприємець. Аби отримати гроші від підпільних інвесторів чоловік готовий зловити кулю (буквально), щоб завоювати довіру і водночас — гарантоване покриття «прогалини». Одна з найбільш пам'ятних сцен у фільмі — Корда рятує життя партнеру Марселю (Матьє Амальрік) в його нічному клубі, де останній вже не зможе не покрити частину дефіциту угоди. Це показує його публіці як хитрого бізнесмена, здатного на складні безпрограшні рішення.
Глядач поринає у світ махінацій та бізнесу. Разом з Кордою, Лізл та Бйорном аудиторія вирушає до різноманітних частин Фінікії, відкриваючи учасників договору: від принца Фарука (Різ Ахмед) до Хільди (Скарлетт Йоганссон), кузини Анатоля, з якою він одружиться. Однак, паралельно з гонитвою за грошима, основною сюжетною лінією, глядач слідкує за стосунками між Кордою і Лізл.
У новому фільмі Вес Андерсон повертається до його улюбленого лейтмотиву, як у «Родині Тененбаумів» або «Академії Рашмор» — дисфункціональної сім'ї, в якій яскраво виражені натягнуті взаємини між батьками і дітьми. Глядачеві повідомляють на початку кінострічки, що головний герой є батьком дев'ятьох синів і однієї доньки. Але чи можливо його назвати хорошим татом? Це може заперечити Лізл, з якою Корда не бачився кілька років. Дівчина потрапила в монастир у юному віці, упродовж дитинства батько не був присутнім у її житті. Однак, щоб зробити Лізл своєю спадкоємицею, Корда намагається налагодити з нею стосунки. Вручення подарунків та обіцянка розкрити таємницю смерті дружини та матері доньки допомагає зближуватися віддаленим рідним.
2. Блискучий акторський склад
Фільми Веса Андерсона славляться помітною кількістю акторів першої величини, «Фінікійська схема» не є виключенням. Головну роль виконав Бенісіо Дель Торо, який вже брав участь у роботі Андерсона «Французький вісник». До нього приєдналися Міа Тріплтон, яка зіграла доньку та черницю Лізл, Майкл Сера — в ролі ентомолога Бйорна. «Я мріяв попрацювати з режисером, коли подивився «Родину Тененбаумів» у кінотеатрі», — прокоментував актор для Variety. У картині також знялися такі зірки, як Бенедикт Камбербетч, Скарлетт Йоганссон, а також фаворити Веса Віллем Дефо та Білл Мюррей, які неодноразово знімались у попередніх фільмах автора.
Хоча фільм рясніє відомими акторами, для глядача каст є рівноцінним ансамблем. У фільмі кожен головний персонаж має свою родзинку, яка може сподобатися (або ні) публіці. Бенісіо Дель Торо відмінно перевтілився у виверткого підприємця, який відкрито заявляє, що йому «не потрібні права людини». Майкл Сера у своєму дебюті у фільмі Андерсона передав публіці затятого шанувальника комах, який розповідає про них іншим у сценах у їдальні або в літаку. Бенедикт Камбербетч зіграв антагоніста дядька Нубара, який для глядача може здатися єдиним ключем до відкриття таємниці Лізл. У фільмі актори не перетягують ковдру на себе: кожен вносить свою важливу лепту в сюжет.
3. Візуальний стиль
Вес Андерсон не був би собою без використання симетрії у кадрі. Перфекціонізм, точність до деталей в інтер’єрі та декорацій може цілком стати візуальною насолодою для глядачів. Навіть сцену вступних титрів, де Корда відпочиває у ванній, хочеться дивитися з пильною увагою. Якщо глядач цінує стиль режисера, то нова робота не розчарує кількістю таких кадрів. Сцени з будинком Корди, літаком, нічним клубом, чорно-білі віньєтки витримані у прискіпливому почерку автора.
Крім вишуканих кадрів, у «Фінікійської схеми» приємна пастельна колористика. Особливо це проявляється у зображенні володінь Корди (їдальня, галерея). Холодні відтінки будинку характеризують його як владного бізнесмена та емоційно-недоступного батька.
Глядач зможе оцінити колекцію картин Корди в будинку. У новій роботі Вес Андерсон використовує оригінали полотен, як-от «Дитина в синій сукні» П'єра-Огюста Ренуара. Для Little White Lies режисер зазначив, що хотів використати якусь «справжню річ». Він знайшов потрібні роботи разом з куратором Джаспером Шарпом і також включив групу людей, які доглядали за картинами. «Це вимагає певних зусиль, певних витрат, але це було чудово, тому що це відчувалося на знімальному майданчику», — сказав автор.
4. Ненав'язливий гумор
Хоча у фільмі достатньо сцен, які розкривають бізнес-афери, а також порушують тему «дисфункціональної сім'ї», глядач зіткнеться і з гумористичними сценами. Помітно виділяється гра в баскетбол між Кордою і принцом Фаруком з одного боку та Ліландом (Том Генкс) і Рейганом (Браян Кренстон) у напівзбудованій підземній залізниці. Іронія в тому, що Фарук не має жодного уявлення, як грати в баскетбол, але це не завадило йому перемогти. Пізніше кумедно і несподівано для аудиторії б'ються Корда і Бйорн біля розбитого літака в джунглях, коли Анатоль дізнається, ким насправді є його секретар.
Бйорн — чи не найсмішніший і найцікавіший персонаж у фільмі завдяки його примітному акценту, непоказності та незручності. Хоч у «Фінікійській схемі» чимало тонкого гумору, глядачу може все ж бракувати більш унікальних сцен і фраз, які запам'ятовуються після перегляду стрічки.
5. Деяка однотипність у стилі та сюжеті
«Фінікійська схема» нагадує подарунок для фанатів Веса Андерсона, які зможуть вкотре високо оцінити естетику, колористику, декорації та готові прийняти будь-яку історію, навіть, якщо вона нагадує минулі стрічки. Фільм не виблискує новими елементами, повторюючись із попередніми роботами режисера. Поділ кінострічки на кілька частин і відправлення головного персонажа та його помічника в різні точки країни нагадує «Готель “Ґранд Будапешт”». Лінія родини повертає глядача в більш ранні роботи режисера («Поїзд до Дарджилінґа»), а чорно-білі сцени були присутні в «Астероїд-сіті».
Втім, це не робить «Фінікійську схему» нудною. Вона продовжує слідувати беззмінному стилю Веса Андерсона, який перетворює фільми на добре злагоджені візуальні й оповідні механізми. Це чергова непогана шпигунська комедія, яка цілком може сподобатись під час перегляду, але не зафіксується в пам'яті надовго.
Матеріал підготувала Олександра Колосовська