Упродовж тисячоліть хліб був основою щоденного раціону, символом добробуту, учасником обрядів, що супроводжували людину від народження до смерті. У книжці «Історія українського хліба», що незабаром вийде у видавництві Stretovych, історикиня Людмила Герус простежує, як хліб формувався як матеріальна й водночас сакральна цінність: від перших прісних коржів і ритуального калача до сучасних крафтових хлібин. Авторка занурює читача в культурну історію приготування, прикрашання й уживання хліба — зокрема через вірування, пісні, казки, заборони та магічні ритуали.
Yabl ділиться уривком з книги.
Обрядове печиво «хрести» було головним атрибутом Середохрестя — свята, яке відзначали в середу на четвертий тиждень Великого посту. Цей день ділить піст навпіл. У третю неділю посту, яку називають Хрестопоклонною, в церквах проводиться особлива служба на честь Святого Господнього Хреста. Хрест прикрашають квітами й виносять у центр храму. Віряни вшановують хрест, багато молячись і вклоняючись до нього. За народними уявленнями, опівночі із середи на четвер піст переломлювався, і праведні люди, які дотримувалися його, могли навіть почути цей шум і тріск. Форма печива — чотирираменний хрест, — як і його назва, пов’язана із цим святом.
Хрести випікали або в середу, або іноді в четвер. Оскільки це був період посту, їх готували з пісного пшеничного або житнього тіста. На Середній Наддніпрянщині й Слобожанщині хрести посипали маком, а на Поліссі додавали начинку: мак, сушену чорницю або квасолю. У південно-західній частині Поділля віднедавна хрести стали випікати пізніше, на останньому тижні Великого посту, у Великий четвер, одночасно з пасками. Це печиво, як і паски, роблять зі здобного дріжджового тіста й називають великоднім хрестом.
Хрест — це один із найпоширеніших символів, який має дуже багато значень у різних культурах. Сенси цього символу нашаровувалися один на одного впродовж цілих тисячоліть, тож у його значенні збереглися вірування і християн, і язичників. Хрест через асоціації зі своєю формою втілює складну символіку. Наприклад, хрест — це дві накладені одна на одну палиці, якими добувають вогонь. Це модель світобудови, чотири сторони світу. Це зображення сонця; образ світового дерева; людина або людиноподібне божество з розпростертими руками. З ХІХ століття і до сьогодні хрест — найчастіший із мотивів вишивки, ткацтва, гончарства, деревообробки та інших видів традиційного мистецтва українців.
Обрядове печиво «хрести» за розміром переважно невелике, від 8 до 15 см. Його складали із двох перехрещених смужок тіста. Саме рівнораменний, або, як його ще називають, квадратний, грецький хрест є найдавнішим християнським символом. Цей вид хреста впродовж певного часу «мирив» язичників і християн, поєднуючи в собі абстрактні уявлення обох цих світорозумінь. Така форма печива зберігалася в окремих селах Рівненщини аж до початку ХХІ століття. Те, що в Чернівецькій області випікання печива змістили на Великий четвер, вплинуло не лише на назву й на тісто — з прісного на здобне, — а й трохи змінило його зовнішній вигляд: на нього зверху почали накладати виліплені або вирізані з тіста листочки, квіти й різні абстрактні фігури.
Цього обрядового печива також випікають визначену кількість. Найчастіше робили один чи три хрести на всіх, або ж по одному хресту на кожного члена родини і плюс ще один. Іноді випікали і більше — залишали на потім для обрядів.
За випіканням хрестів теж передбачували майбутнє. Перед тим як всаджувати їх у піч, у них втикали стеблини озимого жита, які називали іменами членів родини, і стежили за тим, як стеблини горять. Якщо стеблина згорала швидко й повністю, це віщувало нещастя й навіть смерть.
На майбутню долю людини також ворожили, запікаючи у хрестах різні предмети. Кому в хресті трапиться монета — буде багатим і щасливим, кому цибуля — на того чекатиме розчарування. Ще одна річ, яку східні слов’яни запікали у хрестах, — це хрестик. У печиві він був передвісником хвороби чи смерті. Але хрестик у хрестах сприймався неоднозначно. Іноді він віщував і, навпаки, щастя. А подекуди ним визначали, кому з родини дістанеться право засівати лан.
На Середній Наддніпрянщині всередині хрестів запікали листя барвінку й заполоч. Зітлілі нитки й пожовтіле чи почорніле листя віщували швидку смерть. А якщо нитки залишалися цілими і листя зеленим — тоді довге життя. Українці вірили, що хрести мають магічну здатність забезпечити здоров’я і достаток. Усі члени родини мали з’їсти їх у той день, коли й напекли. Інколи їх змащували медом.
Окрім передбачень долі, за допомогою хрестів визначали, хто найвдаліше засіє ниви й, відповідно, отримає найбагатший урожай. Ними ж визначали, які злакові цього року родитимуть найкраще: перед випіканням у них втикали зернини пшениці, ячменю, вівса. І найплодоноснішими в тому році вважалися ті злаки, зернина яких при випіканні підніметься.
Печиво «хрести» часто використовували в землеробській магії. Наприклад, хрест, який випекли першим, або кілька хрестів залишали до першої оранки й засівання нив. Найчастіше їх до того часу клали в борошно чи збіжжя — на добрий урожай і достаток. Коли наставала пора орати, хрести брали із собою в поле. Перед або після оранки їх з’їдали, або ж віддавали волам, або приносили додому й давали худобі, або залишали на полі й приорювали в ниві.
На Поліссі це печиво називали «засівач». На Слобожанщині за їх допомогою визначали, хто ж буде сіяти: пекли три хрести, в один із них клали монету, або ж це міг бути один хрест, також з монетою. Їх зберігали у посівному зерні й, коли вперше їхали сіяти, брали із собою. Три рази з ними обходили ниву, а потім розламували. Той, у кого виявився хрест із монетою, і розпочинав сівбу. Якщо ж хрест один на всіх, то сіячем був той, хто знаходив монету у відламаній частині. На Середній Наддніпрянщині уже для обраного сіяча спеціально залишали випечений хрест із монетою. За звичаєм, її після посіву треба було пожертвувати на церкву. Після засівання, як і після оранки, хрести з’їдали. Або ж один з’їдали, а інший закопували на ниві, «щоб краще родила».
Подекуди на Поліссі хрести зберігали аж до зажинків і розпочинали з ними жнива. А в окремих селах хрест тримали у коморі на житньому борошні цілий рік.
Обряди із хрестами проводили не лише для вдалого врожаю. Деякі з них стосувалися іншої важливої частини господарства — тварин. На Поліссі з хрестом уперше виганяли худобу на пасовисько: з ним обходили корів або ж клали на землю й через нього переганяли худобу. Ще могло бути, що перед вигоном хрест розмочували у воді й давали з’їсти корові.
Хрести використовували й пасічники. Навесні господар брав цей хліб, коли вперше відвідував бджіл, — щоб їх рої примножувалися. Українці Курщини зберігали хрест на божниці, освячували в церкві на Благовіщення, а восени додавали до меду й згодовували бджолам.
Хрести також використовували як обереги й ліки — «од пристріту», «од поганки» та інших хвороб. Їх святили в церкві й, «аби відвернути лихо», виставляли у вікні. На Чернівеччині такий засушений хрест міг зберігатися на вікні аж декілька років.
Від іншого обрядового хліба хрести відрізнялися тим, що призначалися не лише для людей, а й для землі й тварин, що давали людям їжу. Хрести так само виконували функцію священного продукту з магічною силою. Він мав приносити гарний врожай, приплід худоби, захищати від хвороб і передбачувати долю. І до того ж цей хліб був ще й засобом жеребкування.
Матеріали надані пресслужбою видавництва Stretovych