Діти зростають у реальності, де інформації більше, ніж будь-коли, а темп змін вимагає від них швидкості, гнучкості й критичного мислення. Школа й освітня система часто можуть не встигати адаптуватися до цих умов, тож саме на вчителів і батьків лягає відповідальність навчити дитину головному — вчитися впродовж життя.
Про це говорить Артур Пройдаков у своїй книжці «Ну хто так робить?! Як навчити дитину вчитися», що незабаром вийде у видавництві Stretovych. Один із найкращих учителів світу за версією Global Teacher Prize 2023 пропонує не теорію, а реальні кейси й поради, що допоможуть виростити дитину, готову впевнено зустрічати майбутнє.
Yabl публікує уривок з книги.
Сповіщення, повідомлення, відволікання, розфокусування. Гортати бездумно стрічку, дивитися рилси, ставити лайки, розкривати нові сторінки й покликання, повертатися назад. Для багатьох це може бути звичний процес упродовж дня: у транспорті, у черзі, на вулиці, на кухні — будь-де. Якщо тільки виникає якась невеличка пауза, люди часто дістають телефони й починають перевіряти, чи ніхто не написав, що там по новинах, є якісь апдейти? Зазвичай оновлень може й не бути, проте соцмережі все одно можуть забирати наші час, увагу, ресурс.
І начебто це вже для багатьох є нормою сучасного життя — бути на зв’язку, бути в тренді, у контексті всіх змін, які вихором проходять крізь нас. Але як же бути з навчанням? Коли нам потрібен максимум концентрації задля реалізації певних завдань, пошуку найоптимальніших рішень. І тому сповіщення на гаджетах явно не сприятимуть стабільності думки й активній роботі мозку.
За результатами опитування 2024 року у Великобританії, тривалість концентрації дорослих погіршилася. Середньостатистичний британець може зосередитися на завданні лише 17 хвилин 10 секунд. Щодо людей віком 18‒24 років, то майже половина відволікалася від завдання менш ніж за 60 секунд. Дорослі назвали три основні причини, що вплинули на погіршення концентрації: утома, стрес і відволікаючі фактори на мобільних телефонах.
Разом із тим, є абсолютно унікальні історії тих, хто обходиться без соцмереж. Володарем «Золотого м’яча» 2024 року став Родрі — півзахисник «Манчестер Сіті» і збірної Іспанії. І це футболіст, якого немає в соцмережах. «Перш за все, можу сказати, що це рішення я ухвалив дуже, дуже рано. Для дитини мого віку на той момент було ненормально відмовлятися від цього, адже зазвичай ти робиш те, що роблять однолітки. І я пам’ятаю, що це був вік, коли я все ж почав користуватися цими платформами. А потім зрозумів: «Ні, мені це не потрібно, у мене є друзі, я не хочу цього, я йду в парк, я погуляю з ними в селі чи ще десь. Мені не потрібно шукати нових друзів в інтернеті».
Кріс Андерсон, колишній редактор Wired, який наразі є виконавчим директором 3D Robotics, ввів обмеження на використання гаджетів членам своєї родини й налаштував девайси таким чином, щоб кожен з них міг бути активований не більше ніж кілька годин на добу: «Це тому, що я, як ніхто інший, бачу небезпеку надмірного захоплення інтернетом. Я пам’ятаю, з якими проблемами зіткнувся сам, і не хочу, щоб ці ж проблеми мали мої діти», — казав він. Підприємець Еван Вільямс, засновник Blogger і Twitter, дозволяє користуватися своїм дітям планшетами й смартфонами лише годину на день, не більше!
Сьогодні в Україні на законодавчому рівні не заборонено використання мобільних телефонів у закладах освіти. Водночас у багатьох навчальних закладах України є політика «добровільної конфіскації» мобільних телефонів під час проведення занять. Це обумовлене саме тим, що без гаджетів діти начебто здатні працювати інтенсивніше та якісніше, демонструвати креативність і зосередженість. А ще вони не будуть відволікатися на сповіщення, скролінг чи звабу переглянути, хто там що написав (якщо написав!).
Доволі часто діти питають дозволу вийти протягом уроку. Здається, цілком нормальна й адекватна історія. Проте, як я потім дізнаюся, часто вони йдуть на шкільну рецепцію, де зібрано всі телефони учнів, щоб перевірити, чи все ок із телефоном, чи нема повідомлень. Тобто для них важливо не втрачати контакту з гаджетом, просто фізично відчути його присутність поруч. І в цьому контексті це може бути проявом залежності.
У 2022 році за результатами дослідження від Всесвітньої організації охорони здоров’я було визначено, що 11 % підлітків мають ознаки проблемної поведінки в соцмережах і складнощі з контролем часу, протягом якого використовують свої гаджети. Зараз цей показник мав би бути ще більшим, адже у 2018 році він становив лише 7 %.
У 2023 році ЮНЕСКО закликала заборонити в школах використання мобільних телефонів, аби покращити навчання й допомогти захистити дітей від кібербулінгу, адже це призводить і до зниження успішності школярів. Генеральна директорка ЮНЕСКО Одрі Азуле заявила: «Цифрова революція має неосяжний потенціал, та вона повинна регулюватися в суспільстві. Так, як і її використання в освіті».
Відмова на 45 хвилин від гаджетів поруч — це вольове непросте рішення, що потребує дисципліни й системності. Коли діти звикають, що соцмереж поруч у школі таки нема, вони активніше включаться в процес комунікації під час уроку, взаємодії з іншими. Але це точно потребує достатньо тривалого періоду на адаптацію. За відсутності доступу до соцмереж під час уроків мені як учителеві працювати легше, бо я точно знаю, що ніхто не відволікатиметься на пошуки телефонів у сумках чи під партою, що діти будуть так чи інакше, але більше включені в процес взаємодії зі мною та однокласниками. Не всі школи погодили й прийняли це правило. Кожен заклад освіти декларує свою політику щодо використання гаджетів у навчальному процесі.
Інший бік медалі — це те, що гаджети є невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. Відтак суцільна заборона на використання їх на уроках є своєрідною утопією, утечею від реальності. Тому виникає слушна ідея залучати гаджети до навчання, учитися регламентувати їхнє використання, практикувати співіснування разом із ними в одному просторі. Маю досвід таких уроків. Ми починаємо класичний процес взаємодії на уроці: вивчаємо новий матеріал, виконуємо письмові й усні вправи. А потім я прошу учнів та учениць дістати мобільні телефони й зіграти в навчальну вікторину (Kahoot, Classtime, Quizlet, Wordwall тощо). Такий симбіоз на уроці начебто відповідає потребам реального часу: і трішки провели час без гаджетів, і використали їх за цільовим призначенням.
Мені здається, що шлях заборон — це найбільш простий варіант. Так, без соцмереж дитина здатна демонструвати більший рівень концентрації. Учень та учениця так чи інакше вимушені перебувати в комунікації в рамках уроку. Проте, щойно пролунає дзвоник, дитина знову дістане до рук свій гаджет, аби перевірити сповіщення, пограти в ігри, погортати стрічку.
Це, певно, тема для іншої книжки. Але соцмережі для дітей є часто аналогом їхнього реального життя. Успіх серіалу «Юнацтво» від Netflix також може бути тому підтвердженням. Фото чи дописи, коментарі чи реакції є свідченнями певного соціального статусу в колективі. Зрештою, й самі дорослі активно використовують гаджети й соцмережі, так само скролячи сторінки блогів, а діти лишень наслідують їх.
Проте зупинімося таки на аспекті навчання в школі, бо це своєрідна модель того, як надалі дитина здобуватиме знання, пізнаватиме світ, організовуватиме робочий простір навколо себе. Пропоную вам поміркувати, зрештою визначити для себе свою точку зору: за чи проти. Однозначного рішення, як на мене, тут немає. І це може дати простір для експериментів: наприклад, у класі попрацювати місяць без телефонів, а потім з телефонами. Це може дозволити зібрати максимальний фідбек від учителів, дітей, батьків і зрештою разом обрати оптимальний варіант для подальшого освітнього процесу.
Коли ж дитина вдома робить домашку й має виконати завдання, використовуючи ресурси інтернету, є кілька методів, як забезпечити максимальний рівень концентрації:
Варіант 1. Прибрати інші пристрої та гаджети, які зараз не потрібні для виконання завдання. Найчастіше це власне про мобільні телефони.
Тобто працюємо на ноутбуці або комп’ютері, вимикаємо там усі можливі сповіщення (телеграм, вайбер, вотсап), закриваємо всі вкладки (пошта, інстаграм, фейсбук, чати, групи). І не заходимо туди, допоки не виконаємо завдання. Зосереджуємося лишень на цілі. Не тягнемося до інших гаджетів, бо фізично їх не має бути в зоні доступу. Краще заховати їх у сусідній кімнаті або передати комусь із родини, допоки дитина не виконає завдання, і протягом цього часу бути включеним винятково в процес навчання. А потім соцмережі можуть стати винагородою по завершенні завдання за дотримання цих правил.
Варіант 2. Лишити телефон там, де ви працюєте, але вимкнути його, тобто не дати шансів, щоб сповіщення вас потурбували чи відволікли.
Ви не тягнетесь до пристроїв протягом певного визначеного часу. Згадаймо метод Помодоро. Працюємо 30 хвилин активно й зосереджено, без жодних відволікань. Потім 10 хвилин відпочинок, можна зазирнути навіть у соцмережі, але чітко й регламентовано, не більш як 10 хвилин. І знову робота протягом 30 хвилин. І потім пауза. Таким чином дитина не лишається віч-на-віч із виконанням завдання, а ще й має можливість на конект із навколишнім світом. Проте цей варіант вимагає неабиякої дисципліни, щоб дотримуватися суворого таймінгу. 30 хвилин (робота), 10 хвилин (відпочинок). Не навпаки. І умови після старту роботи змінювати не можна.
До речі, ці техніки будуть актуальними не тільки для дітей, а й для дорослих. У вас точно таке траплялося: коли треба виконати роботу, а ви перемикаєтеся на повідомлення, десь відповіли, десь написали комусь — і зрештою робимо одне завдання не двадцять хвилин, а дві години. Відтак ми нераціонально використовуємо час. А потім може виникнути перевтома чи навіть стрес. Бо за один період ви і в роботу були занурені, і у вирішення буденних питань, часто ще й спілкувалися паралельно. Зосередження й концентрація — це надзвичайно цінний ресурс для всіх людей, який у часи блискавично швидкого життя став окремою валютою.
На підсумкових шкільних іспитах (НМТ) дітям також слід бути максимально уважними й сконцентрованими. Адже протягом кількох годин поспіль учні та учениці мають дати раду із завданнями з кількох предметів, уважно читати тести, аналізувати всі варіанти, обрати саме правильну відповідь. Я чую нарікання від батьків на те, що НМТ стало складнішим, що діти не можуть набрати високої кількості балів за іспит. Проте істина ще й у тім, що зараз учням набагато важче концентруватися на розумовій активності протягом тривалого часу. Тому де, як не в школі, варто вчитися це робити через встановлення правил і забезпечення таких умов, коли дитина відчуває відповідальність за свою роботу.
Є ще варіант 3. Виконувати завдання, паралельно відволікаючись на соцмережі.
Звісно, якщо ви можете перемикатися від завдання до завдання, зберігаючи зосередженість та уважність, це неймовірно круто. Проте це точно не інструмент для дітей, які тільки починають вивчати основи тайм-менеджменту. Це може призвести до перевтоми й навіть роздратованості: «Я так багато працював сьогодні, а нічого не зробив. Як так?». Сподіваюся, цю фразу ви кажете собі не часто. І дуже хочу, щоб наші діти теж відчували подібне якомога рідше.
Є час на роботу, а є час на соцмережі. І було би дуже добре, якби ці дві реальності не перетиналися і в одному просторі. Для цього потрібно докладати зусиль. І це може бути доволі тривалий процес адаптації, формування навички й відшліфування майстерності працювати ефективно й продуктивно. Але важить насамперед перший крок. Вимкніть сповіщення.
Матеріали надані видавництвом Stretovych