11 вересня в український прокат вийшов «Медовий місяць» — романтичний камерний трилер Жанни Озірної. Світова прем’єра відбулась на Венеційському кінофестивалі у 2024 році. Стрічка взяла участь у ряді кінофестивалів по всьому світу та отримала нагороди, серед яких гран-прі журі «Золотий атлас» в Аррасі та гран-прі «Молодості».
Фільм розповідає про молоду пару, яка проводить першу ніч у новій квартирі у маленькому місті неподалік Києва 23 лютого 2022. Плани на майбутнє Тараса та Олі перекреслюються ранковими вибухами, коли вони опиняються в окупації без світла, з мінімальним запасом їжі та води. Декілька днів подружжя залишається замкненим у власній квартирі, бо в їхньому будинку поселяються російські солдати.
Про сильні та слабкі сторони стрічки розповідаємо далі.
Повнометражний дебют режисерки був знятий в рамках програми розвитку Венеційського фестивалю Biennale College Cinema. Бюджет картини становив 200 тисяч євро. Головні ролі виконали Роман Луцький («Відблиск», «Віддана») та Ірина Нірша. У розробці фільму брав участь Філіп Сотниченко, режисер «Ля Палісіади». Саме він запропонував Жанні зняти картину про пару, а не про родину з 5 осіб, як було початково задумано.
Стрічка починається з новосілля психотерапевта Тараса та мисткині Олі, які проводять вечір зі своїми друзями. Вони курять на балконі та обговорюють майбутню дебютну виставку Олі у Відні. Проте над ними висить невизначеність: чи відбудеться вторгнення? Друзі головних героїв намагаються відволіктися, змінюють тему та вірять, що війна не почнеться. На що сподіваються й Оля з Тарасом, особливо дівчина — адже ось-ось відбудеться її реалізація як художниці.
Втім, війна доходить до їхнього маленького міста. Герої живуть в окупації і водночас починають заглиблюватися у свої стосунки. Глядач дізнається, що вони бачать одне одного як «егоїстичну суку» і «емоційно відстороненого». Оля визнає, що не змогла реалізуватися ні в мистецтві, ні в сім'ї, не встигла народити дитину. Тарас конфліктує з батьком-росіянином, який хоче «руського мира». Кожен їх день в окупації може стати останнім. Герої діляться між собою невеликою кількістю їжі, танцюють у гардеробі під музику в навушниках. Вони досить стримано реагують на початок війни, та згодом Олю накриває панічна атака, яка стає своєрідною емоційною ескалацією.
«Медовий місяць» — скоріше про усвідомлення власних почуттів, аніж про окупацію. Це — психологічний портрет, який зображує емоційний стан пари, яка зіткнулась з війною. Тому акцент робиться на переживаннях персонажів, де ядро стрічки — стосунки. Не вторгнення чи окупація, а саме їхні страхи та осмислення. Глядач стає свідком того, як Оля та Тарас перешіптуються, пересуваються навкарачки квартирою, аби не потрапити в поле зору загарбників, і водночас стають ближчими одне до одного.
Для авдиторії такий акцент на емоціях може стати як плюсом, так і мінусом, адже режисерка відходить від деталей виживання як такого. Сама Жанна стверджує, що вона прагнула зняти «фільм-стан», тому цілком логічно, що в центрі уваги — рефлексія героїв, а не точна картина окупації. Однак, хоча глядачеві й показують кілька сцен, які натякають на фізичний бік виживання, все ж цих епізодів виявляється замало. Ми бачимо тільки одну сторону медалі, яка, хоч і стосується безпосередньо окупації, не передає контекст повною мірою.
Водночас авторка не дозволяє глядачеві надовго розслабитися. На тлі статичних кадрів лунають оглушливі вибухи, що нагадують про пекло, яке переживають персонажі. Тривога та ракети стають єдиними «супутниками» могильної тиші, в якій перебувають Оля та Тарас. Різкі звуки у фільмі не дають публіці перевести подих, адже очікування чергового вибуху біля будинку героїв буквально зависає у повітрі. Це одна з найсильніших складових фільму, яка підтверджує потужність звукового рішення. Музика тут зайва, варто лише почути виття сирени в тиші — й напруга знову повертається до глядача.
Колористика, особливо на початку фільму, дуже тепла й м'яка, немов передає життя героїв до початку вторгнення. З часом палітра стає стриманішою. Водночас у кадрі постійно з’являється невелике джерело світла: у вбиральні — запалена свічка, у гардеробній — ліхтарик. Немов Оля і Тарас, попри випробування, продовжують сподіватися на порятунок.
Герої — не без вад. Комусь може здатися певною поетизацією, коли Оля попросила Тараса сфотографувати її з квітами під час окупації. Та, можливо, саме так вона намагається впоратися зі стресом, відволікаючись на мистецтво, яке є її пристрастю. Тарас натомість переживає внутрішній конфлікт із батьком із Криму, не сприймаючи його проросійської позиції. Озірна не зображує персонажів беземоційними чи пласкими. Герої трансформуються під час окупації, оголюючи свої страхи одне перед одним.
«Медовий місяць» — камерний фільм, події якого відбуваються в одній квартирі з участю лише двох персонажів. Хоча на початку стрічки авдиторію знайомили з друзями героїв, все ж логічніше назвати протагоністами Олю та Тараса. Їх зіграли Роман Луцький та Ірина Нірша, які передали справжню хімію через екран. Вони не затьмарювали один одного, а створювали органічний союз. Особливо гармонія героїв відчувається в сценах на кшталт тієї, де Оля читає молитву Тараса, в якій він проклинає росіян, або коли Тарас заспокоює Олю під час панічної атаки, або кадр, де вони лежать разом, а по їхніх обличчях повзають домашні равлики.
Російські загарбники у «Медовому місяці» — безликі істоти. Глядачі чують тільки голос за дверима або, як у сцені розмови Тараса з батьком, бачать лише безвихідний, розчарований вираз обличчя головного героя. Авдиторія жодного разу не стикається віч-на-віч з російськими солдатами, при цьому їх присутність завжди відчувається: у будинку чути, як солдат ґвалтує дівчину, на вулиці — їхню ходьбу чи постріли з кулемета. З одного боку, глядач може захотіти побачити зло у людській формі, як воно є насправді. А з іншого — саме ця відсутність образу робить фільм більш напруженим, створює додатковий шар тривожності, який, хоч і невидимий, дуже відчутний під час перегляду.
Дебют Жанни Озірної — один із небагатьох прикладів ігрового кіно про події повномасштабного вторгнення. Зараз український кінематограф рясніє прикладами документальних стрічок, які на весь світ заявили про війну. «Медовий місяць» — гідна спроба показати жахи війни в ігровому форматі, зосередившись на внутрішніх переживаннях героїв. Стрічка може спонукати глядачів до саморефлексії: як вони пережили 24 лютого 2022 року.
Матеріал підготувала Олександра Колосовська