Одна з головних подій українського кінороку, Одеський міжнародний кінофестиваль, цього разу знову пройде у столиці з 24 вересня по 4 жовтня. ОМКФ представить українській аудиторії низку найбільш помітних гітів головних фестивальних майданчиків Європи та запропонує глядачам першими вгадати кінознаменитостей майбутнього в учасниках міжнародної конкурсної програми. А тим шанувальникам кіно, кого лякають мінливості сучасного мистецтва, адресовані масштабні ретроспективи славетних класиків Карлоса Саури та Віма Вендерса. І, як завжди, Одеський кінофестиваль залишається головним майданчиком для прем’єр українських стрічок.
Ми пропонуємо десять найбільш помітних фільмів фестивалю, але закликаємо читачів не обмежуватися рекомендаціями, а вирушити у власну десятиденну кіноподорож.
1. «Ти — космос!», режисер Павло Остріков, Україна-Бельгія. Міжнародний конкурс
Павло Остріков, який завдяки своїм короткометражним роботам здобув репутацію одного з найталановитіших молодих українських режисерів, дебютував повнометражною стрічкою. Фільм, як видається, здатний досягти балансу між авторським і масовим кіно — того, чого вітчизняним кінематографістам зазвичай бракує.
Стрічка належить до числа рідкісних для українського кіно звернень до науково-фантастичного жанру. Вона розповідає про космічного далекобійника, який везе ядерні відходи на край Сонячної системи. Його самотність розділяє лише бортовий робот, і, здавалося б, саме цією компанією герою доведеться задовольнятися до кінця своїх днів: на півдорозі його наздоганяє новина про катаклізм, що знищив Землю. Астронавт ще не встигає змиритися з думкою, що залишився останнім представником людського роду у Всесвіті, коли раптом чує голос мешканки космічної станції. Станція видається занадто віддаленою, щоб до неї можна було дістатися, але герой усе ж наважується спробувати туди дістатися.
Сценарій цієї оригінальної романтичної комедії, яка отримала чимало призів на престижних міжнародних оглядах, був написаний ще до пандемії. У наші дні історія про людей, які намагаються віднайти сенс існування і радість буття на руїнах цивілізації і звичних буднів, набуває особливої актуальності.
2. «Донька», режисер Єгор Олесов, Україна-Великобританія. Міжнародний конкурс
Відомий своїми масштабними продюсерськими проєктами у сфері масового кіно Єгор Олесов уперше спробував себе в режисурі. Його дебютний фільм розповідає про сім’ю, яка на самому початку повномасштабного вторгнення опинилася в руках російських військових. На перший погляд, своєю драматичною проблематикою стрічка разюче відрізняється від продюсерських напрацювань Олесова, де шаблонність характерів часто доходить до безликості, картонні діалоги і відсутність будь-якої правдоподібності в гостросюжетних перипетіях не дозволяють ставитися до того, що відбувається на екрані, цілком серйозно.
Набагато успішнішим видається внесок Олесова в розробку трилера, жанру, який погано приживається на вітчизняному кінодереві — деякі сцени «Доньки» можна віднести до числа найбільш напружених, захоплюючих сцен сучасного українського кіно. Доречність використання теми українсько-російської війни для варіації сюжету про черговий «поворот не туди» видається сумнівною, проте варто зазначити, що до безсоромної експлуатації творці фільму не опускаються.
3. «Вічник», режисер Іван Ніколайчук, Україна-Фінляндія-Канада. Міжнародний конкурс
В екранізації однойменного роману Мирослава Дочинця життя головного героя немов відображає драматичну історію українського Закарпаття, регіону, який у 20-му столітті раз за разом ставав ареною кровопролитного протистояння тиранічних режимів, але зберіг свій унікальний культурний колорит. Вихідні дані цієї картини викликають певні побоювання. За адаптацію популярного роману й створення масштабного кінополотна взялася команда авторів, відомих переважно своєю телевізійною продукцією, а очолив проєкт режисер-дебютант.
Фільм розповідає про уродженця Карпат, який знаходить у християнській вірі та єднанні з природою фізичні сили і здатність протистояти випробуванням, що обрушуються на його край волею далеких диктаторів. Дія стрічки починається у трагічні дні боротьби за незалежність Карпатської України та завершується напередодні розпаду СРСР.
4. «Під сірим небом», режисерка Мара Тамкович, Польща. Міжнародний конкурс
У який момент боротьба за світле майбутнє батьківщини стає безнадійною, і чи настає він взагалі? Або, можливо, жертви все ж необхідні для настання кращих часів, настільки далеких, що вони часом здаються недосяжними? Чи можна знайти компроміс між самопожертвою і малодушною відмовою від участі у протистоянні — наприклад, продовжити боротьбу в якомусь безпечному місці? Драматична необхідність шукати власну відповідь на подібні питання постає перед центральною героїнею стрічки, білоруською журналісткою, яка висвітлює протести в Мінську восени 2020-го року, та її чоловіком і соратником, який після вбивства активіста Романа Бондаренка переконує дружину покинути країну.
Сюжет стрічки натхненний історією журналістів Катерини Андрєєвої та Ігоря Ілляша.
5. «Зірки бажань», режисер Петер Керекеш, Італія-Словаччина-Чехія-Австрія-Хорватія. Міжнародний конкурс
Нова робота відомого словацького режисера, як і його стрічка «Цензорка» про жіночу в'язницю в Одесі, характеризується практично нерозрізненним сплетінням ігрового та документального, що дозволяє їй брати участь у конкурсних програмах як ігрових, так і документальних фільмів.
Персонажами цієї своєрідної комедії, що грають самих себе, є астрологиня Лючія з італійського містечка Аєлло-дель-Фріулі та її клієнти — немолоді люди, які, попри всі життєві випробування, зберегли віру в зміни на краще. Вірним способом здійснення бажань Лючія вважає переродження своїх підопічних під сприятливими конфігураціями зірок, що виникають над далекими куточками планети. Не всі готові і здатні вирушити за своєю щасливою зіркою за тридев'ять земель, але, за словами Лючії, відтворення в кімнатах клієнтів атмосфери новозеландських пасовищ або лісів Аляски також неодмінно має допомогти справі.
6. «Уламки світла», режисери Міла Тешаєва та Маркус Ленц, Німеччина-Україна-Данія. Національний конкурс
«Війна закінчилася — бійтеся миру», — попереджав своїх співвітчизників герой Брехта. Відома українська фотохудожниця Міла Тешаєва та німецький кінорежисер Маркус Ленц на прикладі мешканців Бучі, Бородянки та Ірпеня показують будні українців, які зіткнулися з викликами повоєнного часу в дні, коли війна залишається далекою від завершення. Відновлення зруйнованих будинків у деокупованих містах чергується з навчаннями з розмінування мінних полів, сцени з ветеранами, які проходять реабілітацію, переплітаються з хвилюваннями дружин і дітей про долю близьких, які воюють. За спробами притягнути до юридичної відповідальності російських військових злочинців йде розповідь про переслідування наших співгромадян, які пережили окупацію, за звинуваченнями у колабораціонізмі, що своєю безглуздістю нагадують радянські практики фабрикації подібних справ після Другої світової.
Фільм Тешаєвої і Ленца, епіграфом до якого могли б стати слова однієї з його героїнь про те, що від війни неможливо нікуди втекти, є одним з найбільш виразних кіновідображень української «тилової» дійсності. Це фільм про існування наших співгромадян, яких ніколи в повній мірі не покидає ні усвідомлення того, що відбувається на фронті, ні пам'ять про звірства, пережиті їхніми земляками.
7. «Спеціальна операція», режисер Олексій Радинський, Україна-Литва. Національний конкурс
Визначний український документаліст Олексій Радінський у 2023-му році зняв фільм «Чорнобиль 22», побудований на спогадах співробітників Чорнобильської АЕС про російську окупацію. Тоді він став однією з найбільш титулованих українських короткометражних робіт, створених після початку повномасштабної війни (серед нагород «Чорнобиля» — приз глядацьких симпатій Київського міжнародного фестивалю короткого метру і «Золота дзиґа» за найкращий короткометражний документальний фільм). У «Спеціальній операції» героями стають вже російські військові, зняті камерами спостереження, встановленими на ЧАЕС.
Втім, солдати окупаційної армії, які опинилися на авансцені в змонтованому Радинським відеоматеріалі, так і не стають головними героями, а виступають радше статистами, чия старанність у виконанні чужих наказів не може приховати почуття розгубленості, що ними володіє.
8. «Дівія», режисер Дмитро Грешко, Польща-Україна-Нідерланди-США. Національний конкурс
Слідом за кількома стрічками про організацію порятунку домашніх тварин і мешканців зоопарків, робота відомого українського документаліста представляє широку панораму впливу війни на навколишнє середовище. Фільм, знятий у прифронтових і деокупованих регіонах, свідчить про катастрофічний масштаб наслідків російської агресії, яка обернулася, крім загибелі сотень тисяч наших співгромадян та руйнування міст і селищ, знищенням незліченної кількості тварин і цілих екосистем.
Разом з тим, фільм Грешка показує спроби людей, військових саперів, екологів та екоактивістів, знову наповнити життям простори, перетворені на випалені пустки, та засвідчує непереборну силу самої природи, що оновлюється після найбільш руйнівних катаклізмів.
9. «Ріфеншталь», режисер Андрес Вайель, Німеччина. Програма «Німецький акцент»
Видатна німецька кінематографістка відома широкій публіці не стільки своїми фільмами, скільки тим фактом, що свій неабиякий хист вона поставила на службу Третьому Рейху. Разом з тим, завдяки непереборній особистій чарівності, безумовному таланту і впевненості, з якою вона протягом свого довгого життя відстоювала свою непричетність до нацистської ідеології, Ленні Ріфеншталь викликає у шанувальників кіно скоріше співчуття, ніж осуд. Її сприймають як жертву любові до мистецтва і байдужості до політики, самозабутньої зануреності в мрії власної творчості, що так пробачно для великого художника, нехай і так трагічно недоречно в фатальну годину Німеччини і людства. Документальна картина Андреса Вайеля використовує раніше невідомі архівні матеріали. Вона показує Ріфеншталь як переконану прихильницю Гітлера, яка свідомо утверджувала у своїх кіношедеврах мораль і міфи нацистської ідеології, а у повоєнні роки не менш свідомо очищала свою біографію через замовчування та відверту брехню.
При цьому фільм Вайеля не тільки досліджує приватний випадок чергового Фауста, генія, який уклав союз з дияволом, але й показує співзвучність історії Лені Ріфеншталь з нинішнім часом. Адже мрії про сильного лідера, який підпорядкує громадянські права і універсальні моральні норми інтересам держави і нації, що так захопили творчиню «Олімпіо» і «Тріумфу волі» та більшість її співвітчизників, набувають у наші дні все більшої популярності. Тим часом прихильники диктатури та військової агресії й надалі намагаються уникнути покарання, прикриваючись міною невинних художників.
10. «Великий тур», режисер Мігель Гомеш, Португалія-Італія-Франція. Програма «Найкраще з Європи»
Мігель Гомеш — один із найвишуканіших улюбленців фестивальних завсідників, у творчості якого формальна витонченість поєднується зі здатністю передавати тонкі душевні рухи персонажів. Цього разу він створив химерне полотно про кризу ідентифікації та духовний пошук, декорацією якого виступають далекі береги та Велика Історія. Основна дія стрічки розгортається в 1917-му році, проте в епізоди столітньої давнини раз у раз примхливо вплітається сучасність.
Центральний персонаж стрічки, британський чиновник, скромно несе свій імперський тягар у колоніальній адміністрації Рангуна. Він перебуває на межі нервового зриву і відчуває, що очікуваний приїзд нареченої підштовхне його за цю межу. Страх перемагає почуття обов’язку перед коханою та Короною: герой залишає свою посаду і тікає, занурюючись у серце пітьми азіатських селищ та непрохідних джунглів. Проте покинута наречена виявляється рішучою жінкою, яка не боїться труднощів, і вирушає навздогін за втікачем.
На Канському кінофестивалі фільм отримав нагороду за найкращу режисуру.
