Дмитро Єфремов — молодий режисер, який привертає увагу критиків і глядачів своєю сміливістю та нестандартним баченням. Зараз він працює над дебютним фільмом — гострою й ризикованою історією на тему, яка давно існує в суспільстві, про яку всі чули, але ніхто досі не наважувався говорити про неї відкрито та правдиво.
В інтерв’ю Дмитро розповів про виклики українського кіно, шлях молодого режисера та фільм «Скамер», який змінить уявлення про «швидкі гроші».
— Які, на вашу думку, головні виклики сьогодні стоять перед українським кіно?
— Найбільший виклик — виживати й розвиватися одночасно. Ми всі працюємо в умовах війни, обмежених ресурсів і постійного емоційного напруження. Процес створення фільму — важкий, адже це творчість. Водночас саме зараз формується нова ідентичність українського кіно: чесного, гострого, без компромісів. Виклик у тому, щоб не втратити правду й не підлаштовуватись під «формати».
— На які труднощі найчастіше натрапляє молодий режисер, коли робить перші кроки у професії?
— Напевно, найважливіше — це знайти своїх людей. Тих, хто горить, так само, як і ти, хто не боїться ризикувати й виходити за рамки. Не за шаблонами великих студій чи медіа, а по-справжньому — через власні ідеї, через щирість.
Коли навколо тебе команда, яка вірить у нове, яка живе проєктом, тоді з’являється справжня магія. Бо цінність не в тому, щоб зробити щось «як усі», а в тому, щоб не боятися робити по-іншому й бачити сенс навіть там, де інші бачать лише ризик.
— Розкажіть про вашу першу стрічку «Скамер». Який етап створення виявився найскладнішим?
— Наша стрічка — кримінальна драма про двох братів, які шукають легкі шляхи до успіху, але швидко стикаються з криміналом, проблемами та трагедіями. Ми вирішили розповісти цю історію, бо вона не вписується у традиційні теми українського кіно. Хочемо показати сучасну реальність: щиру, гостру, іноді провокаційну, без прикрас.
Фільм відображає час, у якому ми живемо, і проблеми, які сьогодні варто показувати. Найважчим було зрозуміти, коли сказати «досить». Коли ти знімаєш перший фільм, хочеться зробити все ідеально, і ти нескінченно щось змінюєш. Я вчився довіряти інтуїції — відчувати момент, коли вже можна відпустити. А ще складно було знайти баланс між власним баченням і технічними, фінансовими, часовими обмеженнями.
— Хто з українських або світових режисерів вас надихає і чому саме їхній підхід вам близький?
— Серед українських режисерів мене дуже надихає Роман Балаян. У нього є справжня глибина й увага до людини, до її внутрішнього стану. Його роботи дуже чесні, без пафосу, але з відчуттям життя.
А серед іноземних — безперечно Ґай Річі — через його динаміку й особливу стилістику, за вміння створювати власний темп і настрій. Крістофер Нолан — це про інтелект, про детальну підготовку та масштаб мислення, коли кожен кадр продуманий до дрібниць. І, звісно, Мартін Скорсезе — приклад того, як у будь-якому віці та з будь-яким досвідом можна продовжувати створювати живе кіно. Це надихає мене не зупинятися.
— Як, на вашу думку, сьогодні можна зацікавити глядача українським кіно?
— Бути справжніми. Не намагатися знімати «як у когось», не наслідувати чужі успішні формати чи кліше, а говорити про наше — українське — щиро, без прикрас, сучасно й актуально. Сьогодні глядач надзвичайно чутливий до фальші: він миттєво помічає штучність і відвертається від історій, які не відчуваються живими. Людям потрібна енергія справжнього — ті емоції, які можна відчути серцем, а не застарілі патерни й стандартні кіношні кліше, що давно перестали працювати. Саме тому українське кіно має унікальний шанс стати сильним і впливовим, якщо виходитиме з реального болю, з історій, які ми проживаємо самі — знайомих кожному, але водночас неповторних.
— Які поради ви дали б тим, хто тільки мріє зробити крок назустріч кіно?
— Слово «діяти» ви знаєте й без мене. Доля сама дасть вам можливість, коли ви будете до цього готові. Життєвий досвід — кращий за сотню короткометражок. Головне — бути уважним до деталей. Справжнього режисера навчає не знімальний майданчик, а життя.
Я стукав у сотні різних дверей, але відкрилися особливі. За ними були люди, які дивляться у бік нового кіно — справжнього, щирого, іноді провокаційного. Саме з цими людьми ми створили наш перший проєкт, який став початком розвитку, на нашу думку, нової епохи українського кіно. Наш продакшн DiD Global Cinema — це старт чогось великого й важливого. І ми вже на шляху до цього.
Матеріали надані пресслужбою фільму