7 листопада на Netflix вийшла нова адаптація культового роману «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» Мері Шеллі, режисером якої став Ґільєрмо дель Торо. Світова прем'єра відбулася 30 серпня на Венеціанському кінофестивалі. Роль Віктора Франкенштейна виконав Оскар Айзек, а у Потвору перевтілився Джейкоб Елорді.
Фільм розповідає про доктора Віктора Франкенштейна, який прагне створити життя. Йому вдається оживити істоту, але згодом він від неї відмовляється. Потвора починає шукати свого творця, щоб той створив їй супутницю. Стрічка поділена на дві частини: перша розповідає історію Франкенштейна — про його дитинство та експерименти у дорослому віці; друга — показує перспективу монстра, який опиняється в будинку сліпого діда та починає замислюватися над тим, ким він є.
Чим цікавий «Франкенштейн» Ґільєрмо дель Торо? Розповідаємо далі.
Роман англійської письменниці Мері Шеллі неодноразово оживав на кіноекранах: від класичного «Франкенштейна» Джеймса Вейла до «Франкенштейна Мері Шеллі» 1994 року, в якому Монстра зіграв Роберт де Ніро. Тепер до добірки адаптацій приєдналася сучасна робота відомого мексиканського режисера.
За словами дель Торо, він був зачарований істотою з книги ще з дитинства. «Я все життя жив із творінням Мері Шеллі, — зазначав режисер у коментарі виданню Tudum. — Для мене це Біблія. Але я хотів зробити її своєю, у іншому тоні, з іншими емоціями».
У першій частині фільму глядача знайомлять із дитинством Віктора та його спробами створити людське життя. Маленького хлопчика тиранічно виховував батько, який прищепив синові інтерес до анатомії. Смерть матері під час пологів стала відправною точкою в житті Віктора — вона надихнула його на прагнення беззаперечної влади над людством. Таким чином божевілля і бажання оживити мертве охоплюють Франкенштейна.
«Смерть нам підвладна», — доводить уже дорослий Віктор у коледжі, демонструючи свій експеримент. Протягом фільму доктор прагне перемогти смерть за допомогою науки та зайняти місце Бога, що призводить до його одержимості. При цьому бажання створити життя сильніше, оскільки він має мотивацію: колись він звинуватив батька у смерті матері, бо той не зміг їй допомогти. Віктор керується жагою влади через унікальні знання, дані тільки йому. Він прагне підкорити неминуче — перемогти смерть і створити новий вид істот, першим представником якого стала Потвора.
Постає питання: чи може людина, а не істота, бути монстром? Якщо згадати екранізацію «Франкенштейна» 1931 року, там істота зображена як небезпечна, агресивна і часом зла сутність, здатна лише руйнувати й знищувати. У фільмі дель Торо Потвора — полярно інша: вона прагне дізнаватися нове і здатна до жалю та співчуття. Чого не скажеш про її творця, Віктора, який у кінострічці не вирізняється добротою чи м'якістю. Йдучи по п’ятах свого жорстокого батька, Франкенштейн б’є своє творіння й прив’язує його кайданами, бажаючи мати над ним повну владу. Він дивується, коли істота називає не лише його ім’я «Віктор», а й «Елізабет» — так звуть наречену брата головного героя, яка неодноразово відвідувала Потвору в його ув’язненні.
Режисер не вперше наділяє жорстокістю саме людського героя у фільмі. Глядач може пригадати оскароносну «Форму води», де Стрікленд, антагоніст стрічки, становить значно більшу небезпеку, ніж людина-амфібія. Так само у «Франкенштейні» егоцентричний Віктор лякає оточення, бо божевілля бере над ним гору. На це також вказав молодший брат вченого, Вільям (Фелікс Каммерер), який перед смертю назвав його монстром.
Монстр Франкенштейна у фільмі дель Торо — чуттєва і вразлива істота, здатна мислити й кохати. Як і в романі, він прагне знань, зокрема дізнатися, в чому полягає сенс життя. Опинившись у будинку сліпого чоловіка, він вчиться читати й розмовляти. Там він стикається з насильством: коли вовки поїдають овець, істота розуміє, що насильство — невід’ємна частина світу.
Як притаманно романтичному герою, він відчуває самотність. Тому він просить доктора створити йому партнерку.
Дель Торо показує Потвору як чисту душу, яка протистоїть Віктору. Вчений же придушує в собі бажання кохати та бути чуттєвим, особливо після відмови Елізабет. Глядач може помітити роздратування Віктора, коли він мало не ревнує своє творіння до Елізабет. Адже вчений повністю віддався своїй ідеї, жертвуючи власною людяністю та добротою.
Істота стикається з полярністю світу — в ньому існує як хороше, як-от любов, підтримка, вразливість, так і погане у вигляді руйнування і вбивства. Герой Джейкоба Елорді вбирає як губка і чорне, і біле, і світло, і темряву.
Одна з найсильніших сцен у фільмі — коли сліпий обіймає Потвору, звиклу до побоїв з боку Віктора. Перед цим істота кидає на підлогу пляшку з бренді й ховає обличчя руками, очікуючи агресію. Проте дідусь заспокоює її, припускаючи з голосу, що істота добра. Режисер передає глядачу жагу монстра до добра, оголюючи його сентиментальну й тендітну душу, а Елорді вдалося показати трагічність персонажа через тужливий погляд самотньої істоти, який чіпляє за живе.
Звичайно, Ґільєрмо не був би Ґільєрмо, якби не вніс у фільм свій звичний готичний присмак. Декорації зачаровують глядача: потужність величезного замку чи грандіозність лабораторії, де народилася Потвора: режисер додав туди гігантську голову Медузи. Дель Торо зазначав для Variety: «Медуза відображає міфологічний масштаб фільму. Ми взяли її й помістили туди, щоб нагадати про це публіці».
Готичний романтизм цілком відповідає непростій екзистенційній книзі Мері Шеллі, проте може скластися враження, що атмосфера гротескності та похмурості для режисера стоїть на першому місці. При цьому дель Торо робить дещо більший акцент на візуальному стилі та почерку, ніж на складності персонажів.
Однак не можна не відзначити костюми персонажів, зокрема Елізабет, в яку перевтілилася Міа Гот. Костюмеркою фільму стала Кейт Хоулі, яка співпрацювала з Ґільєрмо для «Багряного піку». Як пояснював режисер для Variety: «Гардероб Елізабет символізує природу. Саме тому вона відчуває зв’язок із Потворою. Вона уособлює святість і природний світ».
Біла весільна сукня стала даниною поваги костюмерки до фільму «Наречена Франкенштейна», а синє вбрання персонажки було натхнене рентгенівськими знімками, які відображені у візерунках дизайну.
Страхітливий зовнішній вигляд Потвори включав 42 окремі протези та пальто, яке доводилося везти на колесах до місця знімання. Одяг монстра символізує турботу, яку Віктор ніколи йому не дарував. Акторові для перевтілення в тіло істоти доводилося проводити до 10 годин на стільці для гриму.
Загалом можна сказати, що «Франкенштейн» дель Торо заслуговує визнання публіки та номінацій на престижні нагороди. Для режисера цей фільм може стати своєрідною візитівкою, на кшталт «Лабіринта Фавна». Граціозність і велич поєднуються з готичністю та темрявою, створюючи чудову адаптацію роману Мері Шеллі, де головним монстром залишається людина, а прагнення знайти абсолютний ідеал призводить до неминучої загибелі.
Матеріал підготувала Олександра Колосовська