4 грудня 2025 року в українських кінотеатрах стартує фільм Йоакіма Трієра «Сентиментальна цінність». Вперше стрічка була представлена на 78-му Каннському кінофестивалі, де її зустріли 19-хвилинними оваціями. А в Києві картину показували під час 9-го Київського тижня критики.
Фільм розповідає про родину Берг в Осло, в яку входить театральна акторка Нора (Ренате Реінсве), Агнес, що обрала тихе сімейне життя та батько Густав (Стеллан Скашгорд), відомий у минулому кінорежисер. Коли Густав різко повертається у життя доньок після смерті його колишньої дружини та матері дівчат, він пропонує Норі виконати головну роль у, за його словами, наймасштабнішому фільмі в його карʼєрі. Таким чином він намагається налагодити стосунки з донькою, проте та відмовляється. Густав заміняє Нору на Рейчел, Голлівудську зірку. Тоді він починає роботу над фільмом, який хоче зняти у будинку, де жили сестри Берг.
Yabl подивився стрічку на Київському тижні критики та розповідає, чому цей фільм — один з найкращих у 2025 році.
Йоакім Трієр повертається на екрани після тріумфального фільму «Найгірша людина у світі» 2021 року. У новій роботі він знову знімає Ренате Реінсве, з якою це вже третя співпраця. У якості сценариста до Йоакіма приєднався Ескіль Вогт — його найкращий друг та співавтор сценаріїв попередніх фільмів. Частково новий фільм можно назвати автобіографічним: Трієр дізнався про минулі травми Другої світової війни від своєї родини. Таким чином, режисер акцентує на глибшому політичному й історичному вимірі свого нового фільму.
У центрі сюжету — витончена емоційність головних героїв, де кожен стикається зі своїм глибоким болем. Нора повністю занурилася в театральну кар'єру, в якій вона хоч і досягає успіху, відчуває себе самотньою та не може знайти справжнє кохання. А після повернення батька, який покинув їх під час розлучення з дружиною, до дівчини повертаються знайомі біль і образа на Густава, від яких вона хоче абстрагуватися через театр.
Агнес відчуває себе покинутою батьком, коли той, хоч і зняв її у своєму фільмі в минулому, віддалився від неї. А для Густава ж головна трагедія — повернення на великі екрани й водночас болісне усвідомлення слави, підсилене самогубством його матері. Додатково його мучить відсутність зв’язку з власними доньками. Зв'язок між ними не поганий — його просто немає.
Глядач занурюється у вир почуттів і емоцій протагоністів. Йоакім вдалими сценами, чи то натягнутими розмовами між батьком і дочками, чи сентиментальною бесідою сестер, зображує складність людських характерів і їх проблем. Фільм не рясніє тривіальними сварками або колючими фразами на адресу егоїстичного віддаленого Густава; кінострічка наповнена сукупністю ненав'язливих гармонійних взаємодій між персонажами, які поступово розкривають складні і цікаві характери головних героїв.
Травми є основним мотивом у стрічці, через що страждають як персонажі, так і стосунки між ними. Герої постійно стикаються з настирливими спогадами з минулого: Нора й Агнес поранені претензійним Густавом, а сам Густав пережив самогубство матері, яка не змогла прожити з тягарем нацистських тортур.
Режисер ніби хоче зрозуміти персонажів, а не засуджувати їхні дії, як він колись підкреслював для Variety. Йоакім бажає знайти причини розчарування одне в одному. Так глядач може проявити емпатію до Нори, яка через відсутність батька зв'язується з недоступними партнерами. Навіть можна перейнятися життям Густава, який не вміє як слід комунікувати з людьми і ділитися переживаннями (як і Нора).
Глядачам можуть не сподобатися деякі вчинки протагоністів, проте те, якими Трієр зображує Нору та Густава — зі скелетами в шафі і недоліками, робить їх багатогранними.
Будинок, в якому росли сестри Берг, а до них — Густав з батьками, можна назвати повноцінним персонажем у фільмі. Він виступає як джерело спогадів і сентиментів, яке пережило не одне покоління. Як і в «Трилогії Осло», де саме місто відображає внутрішній стан героїв і впливає на них, в «Сентиментальній цінності» будинок стає своєрідним віддзеркаленням їхніх почуттів і спогадів.
Фільм починається не зі знайомства з героями, а з екскурсу в історію дому Берг, місця, де діти підслуховували розмови через пічку на другому поверсі, а молодь проводила гучні нічні вечірки. Ця будівля — невід’ємна частина життя персонажів.
Для дівчат будинок залишається останнім нагадуванням про матір, яка померла від хвороби. Їхній батько не дарма хоче зняти фільм саме в цьому будинку, оскільки той притягує його, мов магніт. Перебуваючи там, герої відчувають як крихкість приємної сентиментальності, так і меланхолійну гіркоту. І будинок найкращим чином передає ці емоції через зображення інтер’єру, кімнат, предметів.
Нора та Густав — вкрай творчі люди, які готові віддати все заради мистецтва. У фільмі вони перетворюють свій біль у творчість, роблячи його двигуном у кіно чи театрі. До того ж у «Сентиментальній цінності» мистецтво стає силою примирення: режисер намагається зблизитися з Норою через його нову роботу. Тому для режисера біль та щемлива рефлексія стають каталізатором творчості: тривога Нори підсилює її виступ на сцені, а травми дитинства Густава допомагають йому створити справжній кіношедевр.
«Сентиментальна цінність» — гідне повернення на екрани після «Найгіршої людини у світі», причому нова робота Трієра розкриває більшу кількість тем і проблем: від саморефлексії й тяжкості травм з минулого до конфліктів поколінь — Густав, людина минулого кіно, яка повинна зіткнутися з нововведеннями в індустрії у вигляді Netflix. Тут Йоакім немов ставить питання: чи не вмерло авторське кіно через цю величезну кінокомпанію?
Взаємовідносини в сім’ї — одна з ключових тем стрічки, адже режисер показує, як відсутність членів родини впливає на людину. Ізольований батько негативно позначається на Агнес і Норі, остання з яких через образу навіть відмовляється від головної ролі, що могла б підняти її кар’єру на новий рівень. Здавалося б, для Нори професія та творчість — ядро її життя, але аж до останньої сцени вона уникає контакту з батьком. «Ми не вміємо розмовляти», — каже Нора у сцені з Рейчел.
Акторська гра — неперевершена та сильна — заслуговує престижних нагород. Ренате Реінсве перевтілилася в актрису, яка горить театром, всередині якої вирує тривога і самотність. Персонаж Стеллана Скашгорда Густав — потворний і вкрай важкий чоловік. Стеллан передав глядачеві зверхність і тугу за матір'ю, яка наступає йому на п'яти.
Хочеться відзначити й гру Ель Феннінг, яка зіграла роль талановитої Рейчел Кемп. Аудиторія не може не помітити легку фанатичність і догоджання персонажки, аби попрацювати з Густавом.
Йоакім знову тішить глядачів чудовою операторською роботою — будь то кадри з пляжем чи порожніми кімнатами будинку. У сукупності нова стрічка передає глядачам крихку інтимність: публіка зазирає у частково творчу сім’ю з непростими взаєминами та переживаннями, з якими її члени намагаються жити.
В український прокат стрічка вийде у грудні 2025 року.
Матеріал підготувала Олександра Колосовська