З 20 листопада в українському прокаті — науково-фантастична стрічка Павла Острікова «Ти — космос». Дебютний повнометражний фільм режисера вперше був представлений на TIFF у 2024 році, а пізніше здобув Гран-прі на Одеському кінофестивалі.
У центрі сюжету — відчужений далекобійник Андрій Мельник, який перевозить ядерні відходи з Землі на супутник Юпітера. Він стає єдиною людиною у Всесвіті після того, як Земля вибухає. Однак згодом він отримує лист від француженки Катрін з орбіти Сатурна, яка також вижила, і вони починають спілкуватися. Андрій вирішує прилетіти до жінки, попри брак ресурсів і значну відстань, щоб урятувати їй життя.
Чому «Ти — космос» вартий уваги та є одним з найцікавіших фільмів сучасного вітчизняного кінематографа — далі у матеріалі.
Для Павла Острікова «Ти — космос» — перший повнометражний фільм. Виробництво стрічки тривало близько 10 років, а перша чернетка сценарію була написана ще у 2015 році. Прем'єра довгий час відкладалася з різних причин: пандемія COVID-19, проблеми з фінансуванням і повномасштабне вторгнення. Проте нарешті кожен українець зможе побачити рідкісну для нашого кіно історію про космос, просякнуту самотністю, гумором та коханням між єдиними людьми у Всесвіті.
Фільм гармонійно поєднує кілька жанрів: від наукової фантастики із зображенням величного Космосу та космічних кораблів до романтичної мелодрами, де головний герой, який наче відзвичаївся спілкуватися з жінками, поступово закохується у загадкову француженку. До цього додається легкий гумор, зокрема у сценах, де Андрій спілкується зі своїм бортовим компʼютером Максимом, який тривалий час є його єдиним співрозмовником. Або коли Мельник сам у себе бере інтервʼю, захоплено пишаючись тим, що став єдиною людиною у Всесвіті.
Проте не обійшлося й без трагедії: Мельник постійно стикається з самотністю і втратою. Тривалий час він перебуває в космосі лише в компанії неживого робота, який хоч і підбадьорює анекдотами, але не може замінити людину. Тому початкове веселе інтерв'ю з їдкими жартами поступово перетворюється на тривожну і похмуру сцену. Андрій усвідомлює, що його смерть неминуча, адже ресурсів вистачить ненадовго. До того ж Земля знищена, тож йому знову доведеться плисти за течією космосу — зовсім одному.
Андрій — господар кадру у фільмі. Глядач бачить тільки його, не враховуючи голоси компʼютера й аудіоповідомлення Катрін. Загалом Мельник — чудовий протагоніст, який приваблює простотою, чесністю і фаталізмом. Після знищення Землі він ніби починає жити по-новому. Просить Максима відкрити коробку, підготовлену до дня народження — немов символ народження вже іншого себе. Публіку можуть одночасно розсмішити й розчулити його спроби зблизитися з Катрін: із небагатослівного, замкненого чоловіка він поступово перетворюється на усміхненого закоханого героя, який вмикає їй єдину французьку пісню на вінілі.
За природність та невимушеність Мельника варто дякувати актору Володимиру Кравчуку, який перевтілився в далекобійника з Хмельниччини. Він майстерно зобразив прямолінійного, місцями наляканого і нервового чоловіка, який любить ліпити фігурки з пластиліну і слухати музику на вінілі.
Андрій — така собі «своя» людина, яку глядач може впізнати серед знайомих. Такий допоможе будь-коли, навіть якщо для цього доведеться пролетіти мільйони світлових років. З одного боку, він здатен на емоціях не фільтрувати свої слова, а з іншого — приваблює своєю чесністю.
Глядач із часом дізнається, що у героя були батьки, яких він втратив у підлітковому віці. Втім, чимало залишається нерозкритим — зокрема, минуле Андрія та історія Катрін. Це не недолік, адже стрічка свідомо зосереджена на теперішньому. «Ти — космос» — про «тут і зараз». Режисер інколи все ж додає гіркуватість ностальгії — наприклад, чому Андрій так полюбив вініл і яку платівку так і не зміг прослухати. Але таких флешбеків і роздумів про минуле небагато — та це працює на користь фільму, не даючи глядачеві розсіятися на подробиці, зосереджуючи його в моменті.
Ми можемо самі здогадуватися, чому Земля вибухнула: через ядерну війну чи іншу катастрофу. Можемо уявити, яким був Андрій у дитинстві та підлітковому віці, і що з ним сталося після смерті батьків. Обмежена кількість інформації у фільмі не заважає насолоджуватися сюжетом та інтригою — навпаки, дозволяє кожному подумати: «А що було до цього моменту?».
Декорації та спецефекти виразно виділяються та впевнено наближаються до рівня голлівудського продакшену, попри невеликий порівняно з американськими стрічками бюджет у 800 тисяч євро. Режисер занурює глядача у величезний і страхітливий космос. Корабель Мельника рясніє деталями: починаючи від тренажерів і закінчуючи панелями управління та сенсорами.
Бортовий комп'ютер Максим теж залишає враження — його погляд змінюється залежно від настрою, немов перед Мельником не робот, а жива істота з почуттями та емоціями. Режисер у інтерв’ю NV наголошував, що він не міг зняти навіть один поганий кадр, інакше це зруйнувало б реальність, у яку повірила аудиторія. Тому спецефекти — безперечний плюс, який дозволяє стрічці наблизитися до звичних науково-фантастичних фільмів.
Глядач може помітити відсилання до культового фільму Стенлі Кубрика «2001: Космічна Одіссея», зокрема сцену з летючим червоним кріслом на тлі твору «Так казав Заратустра» Ріхарда Штрауса. Український фільм можна ставити в один ряд із «Гравітацією» Альфонсо Куарона або «Марсіанином» Рідлі Скотта. Проте Павлу Острікову вдалося додати свій режисерський почерк, який вирізняє його роботу: наявність «нашого» гумору, українські пісні, від яких мурахи по тілу, та цікавий протагоніст, що він приваблює простодушністю й смішить лайкою.
«Ти — космос» — гідна робота сучасного українського кіно, яка не поступається фільмам закордонних колег. У ній зберігається інтрига до останньої сцени, характерна для американських стрічок, при цьому навіть досвідчений глядач може в хорошому сенсі заплутатися в сюжеті: чи справді Катрін людина, а не бортовий комп'ютер, і чи долетить Андрій до своєї коханої. У фільмі є кілька чутливих сцени, які цілком можуть викликати сльози у глядачів. Навіть серйозний глядач може розчутися, наприклад, під час сварки Андрія та Максима у другій половині картини.
Фільм піднімає вітчизняний кінематограф на новий рівень, заявляючи, що ми можемо сміливо показувати світу не лише стрічки на військову чи історичну теми, а й науково-фантастичні. Ця робота не перевантажує глядача складністю та багатогранністю, і саме в цьому її шарм. Іноді проста ідея значно ефективніша за складний задум.
Матеріал підготувала Олександра Колосовська