Нещодавно у Києві відбулася прем’єра психологічної вистави «MILF» – нового авторського проєкту театру SHERLIZ та режисерки Анни Шерліз. У головній ролі – акторка театру та кіно Анна Саліванчук. Постановка досліджує тему самоідентифікації через тілесність, бажання та чесність із собою.
Поговорили з режисеркою Анною Шерліз про те, як народилася ідея вистави, про процес створення та силу театрального мистецтва.
– Як народилася ідея створити виставу «MILF»? Що стало її відправною точкою?
– Жінка занадто часто виправдовує чиїсь очікування або живе за соціальними нормами. З народження. Ви пам’ятаєте: коли хлопчик погано вчиться або розкидає речі – то це нормально, а коли дівчинка – то їй батьки говорять: «Ти ж дівчинка, ти маєш усе робити на відмінно». І мене це просто дістало. Ось я вирішила зробити виставу про жіночий внутрішній світ.
– Чому саме назва «MILF»?
– Я випадково почула слово «мілфа», потім побачила, що воно розповсюджене, і була шокована тим, що воно означає. І воно дуже добре лягло на моє дослідження внутрішнього світу.
Я собі сказала: «Ага, тепер вже жінка, яка просто бажана, красива та молода під новим штампом, виключно через те, що вона після 40 не накрилася простирадлом і не поповзла на кладовище».
– Ви зазначали, що для вас «MILF» розшифровується як «My Investigation Let Me Free – Mоє дослідження мене звільняє». Яке особисте дослідження стоїть за цим проєктом для вас?
– Дослідження людини в цілому. Я ґрунтовно вивчала загальну психологію, психологію стосунків і шість місяців вивчала поглиблену сексологію. Завдяки цим знанням я змогла написати цю п'єсу. Це дало поштовх для створення циклу вистав нашого жанру (бо це виключно наш жанр та формат).
І ось побачать світ ще шість вистав про внутрішній світ людини: про чоловіків, жінок, страхи, заздрість, інтимні стосунки, духовну близькість. Це корисні вистави. Дійсно корисні.
– «MILF» говорить про тілесність, бажання та самоідентифікацію. Які з цих тем, на вашу думку, сьогодні найболючіші для українського суспільства?
– У нас зараз найголовніша тема і те, що болить у кожного: це війна, це втрати (бо вже багато хто ховав своїх близьких), це страшний стрес, це сміливість залишитися вдома, в Україні. Це – найважливіша тема.
Але я буду ставити про війну після перемоги. Це наша позиція. Я планую дуже багато зробити для розбудови України та підтримки наших героїв після перемоги.
Зараз – ми допомагаємо, ми тут і ми розвиваємо культуру. І питання внутрішнього світу людини – це найнепопулярніше питання зараз. Кому потрібен внутрішній світ жінки під час війни? Нікому. Не на часі. Саме так нам відповідали журналісти.
Але в тому-то й проблема, що внутрішній світ людини не був на часі ні 30 років тому, ні зараз. Театр має порушувати саме непопулярні питання, ті, що не на часі. Інакше, для чого театр існує?
Знаєте, чому в нас буде ряд постановок після перемоги про війну? Тому що почнеться найважливіша фаза «після» – відбудова. І ми будемо допомагати, і наш театр буде лікувати від тих жахливих ран, які кровоточать уже зараз. Ми вже працюємо в цьому напрямку.
– З якими викликами ви зіткнулися у процесі створення «MILF»? А що, навпаки, далося найлегше?
– Найлегшого взагалі не було. От від слова «зовсім».
З тим, наскільки чоловіки та жінки схожі, неймовірно цікаві внутрішні процеси, що відбуваються. Відчуття провини, сорому та страху можуть або паралізувати людину, або викликати навіть агресію. Майже не існує того, що неможливо пояснити.
Людина – це абсолютно дивовижний організм. Надзвичайно сильний та крихкий одночасно.
– Чи є у виставі елементи, які виникли спонтанно?
– Процес створення взагалі дуже творчий, це постійний пошук якихось рішень та прийомів. Імпровізація має місце тільки тоді, коли відбуваються певні форс-мажорні обставини. Але глядач того не помітить, тому що працюють високопрофесійні актори.
– Як ви працювали з акторами, зокрема з Анною Саліванчук? Що для вас було важливим у побудові образу її персонажки?
– Анюта та наші хлопці – це моя велика режисерська любов. По-перше, вони дуже сміливі, бо матеріал незвичний, нестандартний. Як грати емоції та почуття, як грати внутрішній світ людини? Це ж не класичний сюжет. Це саме філософське дослідження на сцені.
Ані дуже вдячна за сміливість та довіру, за те, що вона дуже професійна, з нею неймовірно легко працювати. Анна Саліванчук: жива, яскрава, неймовірно талановита акторка з величезним внутрішнім світом. Ми розуміємо одна одну з півпогляду. Я вважаю, що свої найкращі ролі вона ще не зіграла. У нашій виставі «MILF» вона зіграла те, що близьке кожній жінці в залі. Анна зробила свою героїню зрозумілою, легкою, привабливою і теплою. Її Зої викликає довіру у глядача.
– Яку роль у виставі відіграє чоловічий погляд – чи це суто жіноча історія?
– Це суто людська історія. Вона корисна і чоловікам, і жінкам, бо рівень психіки, який ми досліджуємо, не має гендерної різниці. Саме тому емоції внутрішнього світу жінки грають саме чоловіки. Для кожного з акторів це був дійсно виклик. Ми часто сперечалися, я проводила майже лекційні виступи з психології та сексології, і, врешті-решт, нам вдалося знайти рішення щодо втілення задуму.
У нас дуже потужний акторський склад. Це сміливі, професійні та талановиті люди.
– Як народилася ідея зробити глядача співучасником – із шампанським, вином, балконом, офіціантами? Це від початку було в задумі чи з’явилося пізніше?
– Моє занурення в психологію та сексологію допомогло мені глибоко зрозуміти людину.
Я завжди любила людей, «Шерліз» – це про любов до трупи, до глядача та до світу. Але коли я побачила всі емоційні процеси зсередини – я закохалася в людей ще більше.
Вистава легка, але про складні теми – шампанське для легкості, для відчуття свята. Це прояв турботи. Я завжди була проти алкоголю під час вистави. Але в цьому спектаклі, ми запрошуємо на відверту бесіду за келихом.
– У чому, на вашу думку, полягає сила провокації в мистецтві? Це про здатність викликати у глядача сильні емоції, провокувати діалог, говорити на табуйовані теми чи щось інше?
– Кожна відверта розмова, так чи інакше, – провокація.
Мистецтво має порушувати складні питання, на які ще мало звертають увагу або взагалі не звертають.
У «Шерліз» ми це робимо обережно, з великою повагою до людей. Ми не про провокацію, але без цього доволі важко привернути увагу.
У кожного митця своя мова, свій світогляд та своя мета. Це дуже індивідуально. Тут немає правильного або неправильного. Бо як оцінити потім результат? Особливо якщо це геть нове й авторське. Немає методички. Тільки глядацьке серце. Наш театр у будь-якому випадку залишає слід. Людям або дуже подобається, або вони переживають такі самі сильні негативні емоції. Таких глядачів менше, але вони є. І я їм дуже вдячна і з великою повагою ставлюсь до них. Ми попереджаємо, що ця вистава може дійсно викликати різні емоції. Ми такою її створювали.
До речі, радість – така сама сильна емоція, як і гнів. І вона може викликати такий самий стрес.
– Чи плануєте гастролі або міжнародні покази вистави?
– Гастролі вже почалися, міжнародні покази теж будуть. Це незвичайний проєкт, він повністю авторський, ні на що не схожий, і ми порушуємо глибокі теми. Тому так, ми повеземо його і на міжнародні фестивалі, і плануємо покази в інших країнах. Але поки – тур Україною.
– Які плани на майбутнє після «MILF»? Над чим ви вже працюєте або плануєте попрацювати?
– Я працюю постійно, «Шерліз» – це моє життя. Під час створення «MILF» я стала менш категоричною, тепер точно знаю, що за будь-якою помилкою, образою, гнівом стоїть біль. І дуже часто ми не вміємо пробачати: ані собі, ані оточуючим.
З таким тягарем жити доволі важко.
Людина створена для щастя. Це моє особисте ставлення до «Людини». Це надихнуло мене на цикл «Казки Терри» – історії, написані самим життям, тобто нашим внутрішнім світом.
Буде вистава про чоловіків, про складні внутрішні процеси людини, про приховане самознищення, про те, що, банально ускладнює наші взаємини із собою та світом. Звучить дещо складно. Але на сцені буде легко. Обіцяю.
Ми не ставимо за мету створювати важкі драми. Наші вистави мають робити життя теплішим і щасливішим. Загалом, так можна сказати про всі наші проєкти. Це наша місія – робити людей щасливішими. Заради цього я прокидаюся щоранку. Заради цього працює команда. Заради цього ми піднімаємо завісу.