З 27 листопада в українському прокаті — фільм Олівера Лаше «Сират», претендент на «Оскар» від Іспанії. Уперше стрічка була представлена на Каннському кінофестивалі, де отримала Приз журі.
Картина розповідає про рейв у глибині марокканської пустелі. Луїс із сином Естебаном шукають загублену дочку, яка зникла на вечірці. Він приєднується до невеликої компанії рейверів. Після втечі з конвою солдатів вони вирушають на Південь, де Луїс сподівається знайти зниклу Марину.
Чому «Сират» вартий уваги — далі у матеріалі.
1. Атмосфера гучного рейву та пустельної рівнини
Публіка з першої сцени занурюється у світ рейву з його неоновими кольорами, ритмічною музикою та гіпнотичними танцями. У пустелі одна за одною з’являються великі колонки та учасники вечірки, яких ми ще побачимо пізніше. Олівер запрошує глядача на рейв, де люди рухаються так, наче впали в транс, і де панує свобода з незаконними речовинами. Сцени нелегальної тусовки перериваються появою головного героя Луїса (Сержі Лопес — єдиний професійний актор у фільмі) — відчайдушного батька.
Поступово галасливі танці змінюються краєвидами безкрайньої безлюдної пустелі. Луїс разом зі своєю новоспеченою компанією вирушає на пошуки доньки в іншу околицю. У першій половині фільму режисер насичує зображення виразними кадрами, що розкривають і красу, і безжалісність пустелі. Сцени сповнені піску й клубів пилу, що б’є героям в очі.
Їзда по пустелі може нагадати атмосферу франшизи «Шалений Макс», яка також рясніла безкрайніми просторами та палючим сонцем. Такий собі омаж культовій роботі. Сам режисер у коментарі для Variety називає свій фільм «більш реалістичною версією» стрічок Джорджа Міллера. Лаше показує важкі пилюжні машини та дороги, кінця яких не видно, і не дає аудиторії відчути перенасичення цією захопливою, але лякаючою мандрівкою.
Візуальна частина фільму — одна з його найсильніших сторін: вона водночас дарує насолоду від майстерної операторської роботи Мауро Герса (який співпрацював з режисером у двох попередніх стрічках) і підсилює напругу, створюючи передчуття небезпеки. Глядач не знає, чого чекати від марокканської пустелі і які випробування вона готує для героя та рейверів.
2. Мікс жанрів та гострі теми
Синопсис до фільму та перші сцени можуть підштовхувати глядача до думки, що «Сират» — про пошуки батька його дочки. Ми, скоріш за все, будемо спостерігати за приреченим Луїсом, який навіть зв'яжеться з не надто надійними рейверами, аби знайти Марину. Початкова історія кінострічки — про Луїса, про те, як батько страждає від втрати й відсутності надії. Однак згодом фокус фільму змінюється на дорогу, і він перетворюється на класичний приклад «дорожнього кіно». Більшу частину хронометражу «Сирата» займають сцени в пустелі, де герої блукають безкрайніми шляхами.
На додаток, фільм має політичний підтекст: про це свідчать солдати, які розганяють рейв на початку стрічки та евакуюють європейців. Ба більше, глядачеві прямо повідомляють по радіо, що в країні почалася війна — відбулися удари по військових об’єктах.
Кінострічка Лаше — справжній жанровий коктейль, який веде глядача крізь несподівані повороти, змушуючи відчувати кожен подих пустелі. Поєднання одразу кількох різних жанрів допомагає утримувати увагу публіки.
Тут одночасно порушуються такі складні теми, як самопізнання, втрати, вседозволеність та прийняття. На шляху, яким йдуть персонажі зʼявляються нові перешкоди: Луїс раптово втратив сина з його собакою, або їхня компанія раптово опинилася на мінному полі, що призвело до трагічних наслідків.
Тому і назва фільму цілком символічна. Слово «сират» — арабського походження, що означає «дорога» або «праведний шлях». Так, герої у фільмі проходять цією божевільною дорогою, стикаючись з межею між життям і смертю.
3. Нетривіальні персонажі
У «Сираті» чимало неординарних персонажів, зокрема другорядних. Хоча глядач до кінця фільму так і не дізнається, хто вони такі й що привело їх до нелегальних рейвів у пустелі, подекуди вони можуть здатися набагато цікавішими, ніж головний герой Луїс. Якщо з ним усе цілком ясно — це чоловік, який навряд чи знайде зниклу дочку, а пізніше втрачає ще й сина, то компанію рейверів хочеться розглядати й спостерігати за їхніми діями.
Зовнішній вигляд відрізняє їх навіть серед інших учасників вечірки. Джейд (Джейд Укід) — одна з двох жінок у компанії — вирізняється зухвалим іміджем, у Біґуї (Річард Белламі) та Тоніна (Тонін Жанв'є) насправді відсутні деякі кінцівки. Їхній строкатий, вільний одяг вирує кайфом, наркотичними речовинами й любов’ю до танців.
Також варто відзначити їхню життєву філософію. Вони живуть одним яскравим і небезпечним днем, не думаючи про наступний. Їм до вподоби жити у фургончику, який перевозить їх з одного рейву в інший. Можливо, частині публіки така поведінка здасться незрозумілою, а самих героїв можна назвати надто самовпевненими. Вони не бояться озброєних солдатів і не ховаються від їхніх конвоїв. Але одне залишається беззаперечним — група рейверів є втіленням розкутості, вони не бояться зустрітися віч-на-віч навіть зі смертю.
4. Робота перспективного європейського режисера
Олівера Лаше можна сміливо назвати одним з фестивальних фаворитів європейської публіки. Його доробка складається з чотирьох фільмів, кожен з яких отримував нагороду на Каннському кінофестивалі. Попередній «Вогонь прийде» здобув Приз журі «Особливий погляд» та вкрай високо був оцінений критиками.
Від «Сирата» аудиторії варто очікувати хорошу операторську роботу, емоційність, рефлексію та відкритий фінал. Якщо минулий фільм Лаше вражав естетикою, але мав ледь вловимий сюжет, а скоріше передавав переживання і роздуми головного героя, то новій стрічці характерна і наявність нестандартної історії.
5. Продюсерський тандем Альмодоварів та номінації на провідні кінопремії
Продюсерами фільму виступили Педро та Аґустіно Альмодовари — культові постаті в іспанському кінематографі. У їхній фільмографії оскароносні «Поговори з нею» та «Все про мою матір». Така підтримка дає гарантію якісного кінематографічного досвіду.
«Сират» був названий найкращим фільмом Каннського кінофестивалю за версією IndieWire, а також отримав чотири номінації на премію Європейської кіноакадемії, серед яких приз за «Найкращий фільм». Також нагороду отримав французький композитор Kangding Ray за «Найкращий саундтрек». Варто відзначити й хвостатих акторів у «Сираті»: собаки Піпа і Люпіта отримали Гран-прі журі кінопремії Palm Dog.
Матеріал підготувала Олександра Колосовська