Стрічки південнокорейського майстра Пак Чхан Ука – це завжди філігранне препарування екстремальних людських емоцій, урівноважене підкресленою естетичністю кожного кадру та філігранною режисерською роботою. Він став цілим кінематографічним феноменом, чий стиль, що балансує на межі візуального мистецтва та психологічного терору, зробив значний внесок у становлення південнокорейського кіно як світового культурного бренду.
Роботи режисера відзначені найвищими нагородами на головних фестивалях світу. Зокрема, він отримав Гран-прі Канн за «Олдбоя» та Приз цього ж фестивалю за найкращу режисуру за фільм «Рішення піти». Кожна зі стрічок Пак Чхан Ука – витончене дослідження меж моралі, природи насильства та неминучість долі, а його фірмовий режисерський почерк – поєднання класичної драматургії та візуальної довершеності. Режисер майстерно використовує свої фірмові теми помсти та гноблення, щоб розмірковувати про економічні та соціальні проблеми суспільства, але при цьому завжди залишає за глядачем право на власну етичну оцінку дій героїв.
До виходу в український прокат нової стрічки майстра – чорнокомедійного трилеру «Жодного вибору», який наразі має 100% «свіжості» на Rotten Tomatoes і висунутий від Південної Кореї як кандидат до оскарівської номінації «Найкращий фільм іноземною мовою», – розповідаємо про цю та чотири інші найкращі роботи режисера.
1. «Жодного вибору» (2025)
Над цією стрічкою, що є вільною екранізацією книги Дональда І. Вестлейка «Сокира» (1997), Пак Чхан Ук працював майже два десятиліття. Протягом цього часу він постійно допрацьовував сценарій, паралельно знімаючи інші проєкти. І ще шукав фінансування: спочатку в Голлівуді – враховуючи американське походження роману-першоджерела, а коли не вдалося – то на батьківщині.
Стрічка знаменує повернення Пак Чхан Ука до жанру трилера, але цього разу – трилера чорнокомедійного. У центрі історії – чоловік середніх років Ю Ман Су (Лі Бьон Хон, Фронтмен із серіалу «Гра в кальмара»), якого раптово звільнили з паперової фабрики, котрій він віддав десятки років життя. Ман Су відчайдушно шукає нову роботу, але отримує відмову за відмовою. Заради економії його дружина Мі Рі (Сон Є Чжин) повністю змінює їхнє життя родини середнього класу, відмовляючись від всього зайвого – навіть підписки на Netflix. Але рішучість Мі Рі лише посилює відчай Ман Су. І невдовзі чоловік знаходить рішення – це створити для себе вакансію, фізично усунувши того, хто займає цю посаду зараз, а заразом і всіх можливих конкурентів у цій доволі специфічній професійній ніші.
«Жодного вибору» – моторошне, абсурдистське і водночас неймовірно смішне дослідження виживання в умовах безжального капіталістичного суспільства, де професійна конкуренція стає буквальним питанням життя і смерті. Прем’єра стрічки відбулася на Венеційському кінофестивалі, де вона отримала дев’ятихвилинні овації. А в кінотеатрах України «Жодного вибору» стартує вже 11 грудня.
2. «Служниця» (2016)
Сюжет цього запаморочливого, візуально витонченого, багатошарового еротичного трилера вільно заснований на романі Сари Вотерс «Оксамитові пальчики», події якого перенесено з вікторіанської Англії до Кореї періоду японської окупації 1930-х. Головні дійові особи – японська аристократка Хідеко (Кім Мін Хі), аферист (Ха Чон У), який видає себе за графа і прагне одружитися з Хідеко, щоб заволодіти її статками, та найнята «графом» служниця Сук Хі (Кім Те Рі). Стосунки цих трьох перетворюються на серію хитромудрих обманів, істинних пристрастей та неочікуваних альянсів. Фільм майстерно розділений на три частини, кожна з яких змінює фокус оповіді з одного героя історії на іншого.
Стрічка стала комерційним хітом та отримала фестивальне визнання. Зокрема, «Служниця» була номінована на «Золоту пальмову гілку» Канн та здобула нагороду фестивалю Vulcain за технічні досягнення, що відзначила неперевершену роботу художника-постановника Рю Сон Хі. А також «Служниця» нагороджена преміями «Сатурн» і BAFTA як найкращий фільм іноземною мовою.
3. «Рішення піти» (2022)
Це доволі нехарактерний фільм для Пак Чхан Ука. У цьому фільмі він відійшов від фірмової гіперболізованої жорстокості на користь витонченої, меланхолійної романтичної драми у формі поліцейського процедуралу. Сюжет зосереджений на детективові Хе Чжуні (Пак Хе Іль), який розслідує загадкову смерть чоловіка на вершині гори. Головною підозрюваною стає вдова загиблого, приваблива, але невловима Со Ре (Тан Вей). Замість традиційних допитів і переслідувань, між детективом і підозрюваною виникає тонка гра взаємної одержимості, заснована на прихованих почуттях, підозрах і культурних бар'єрах.
Ця стрічка віддає данину поваги класичному нуару, особливо фільмам Гічкока, і є блискучим дослідженням теми самотності та неможливого кохання. За «Рішення піти» Пак Чхан Ук був відзначений на Каннському кінофестивалі, отримавши Приз за найкращу режисуру.
4. «Олдбой» (2003)
Це, мабуть, найважливіша стрічка в кар'єрі Пак Чхан Ука, яка зробила його ім'я синонімом вибухового корейського кіно. «Олдбой» – гіпнотичне, шокуюче та несамовите дослідження людських меж, що майстерно поєднує античну трагедію з естетикою ультранасильства, – є другою частиною його неофіційної «Трилогії Помсти», розпочатої фільмом «Співчуття пану Помсті» (2002) та завершеної «Співчуттям пані Помсті» (2005).
Цей триптих досліджує моральну прірву, в яку потрапляють люди, одержимі відплатою, і підносить насильство від простого екшну до рівня філософської трагедії. Сюжет «Олдбоя» розповідає про О Де Су (Чхве Мін Сік), якого без жодної причини утримували в приватній камері протягом п'ятнадцяти років, а потім так само раптово звільнили. І чоловік занурюється у пошуки невідомого мучителя та розгадки таємниці свого ув'язнення.
Фільм став справжнім проривом, здобувши Гран-прі Каннського кінофестивалю 2004 року під головуванням Квентіна Тарантіно. Ця перемога не лише катапультувала Пака на міжнародну арену, але й надала йому повну творчу свободу для подальших, ще більш експериментальних проєктів. Виконавець головної ролі Чхве Мін Сік створив незабутній образ, що став іконічним, а сцена бою в коридорі, знята одним безперервним кадром, увійшла в історію кіно як зразок бойової хореографії та режисури.
5. «Стокер» (2013)
Для Пак Чхан Ука ця стрічка, також відома під назвою «Порочні ігри», стала визначною віхою в кар’єрі, оскільки це його перший англомовний проєкт, до того ж знятий за продюсування таких вагомих персон кіноіндустрії, як Рідлі та Тоні Скотти. Цей психологічний трилер, наповнений готичною напругою та химерною чуттєвістю, розповідає історію Індії Стокер (Міа Васіковська) – ексцентричної та відчуженої дівчини-підлітки, чиє життя після раптової смерті батька (Дермот Малруні) перевертається з ніг на голову. У їхньому віддаленому, заможньо прикрашеному маєтку з'являється таємничий дядько Чарлі (Меттью Гуд), про існування якого ніхто не знав, і між ним, Індією та її емоційно нестабільною матір'ю Евелін (Ніколь Кідман) зав'язується складна, небезпечна гра, сповнена бажання та насильства.
Знавці кіно легко проведуть паралелі між «Стокером» та класичною стрічкою Альфреда Гічкока «Тінь сумніву» (Shadow of a Doubt, 1943), де так само фігурує таємничий дядько Чарлі, який приїжджає у, здавалося б, ідилічне сімейне гніздо, приносячи з собою хаос та моральне розкладання. Цей фільм, попри зміну мови та культурного контексту, зберіг усю фірмову жорстоку естетику Пака, ставши вишуканим дослідженням успадкованого зла і природи соціопатії, і заразом закріпив за корейським режисером негласний титул «Гічгока для нового покоління глядачів».
