На українські екрани 11 грудня виходить фільм «Жодного вибору» видатного південнокорейського режисера Пака Чхан Ука. Картина знята за романом Дональда Вестлейка «Сокира». Премʼєра стрічки відбулася в рамках Венеційського кінофестивалю, де робота була високо оцінена критиками та згодом отримала 100% рейтинг на Rotten Tomatoes.
У центрі сюжету — Ман Су, який мав усе, що можна побажати: стабільну роботу, люблячу сімʼю та великий будинок. Раптом його звільняють із компанії з виробництва паперу, що приводить героя до довгих пошуків бажаної посади. Він аналізує конкурентів і починає один за одним позбавлятися їх нестандартним шляхом.
Яким вийшов «Жодного вибору» та чому цей фільм — один із найсильніших у 2025 році? Читайте далі у матеріалі.
Виробництво нового фільму тривало майже 20 років. Після отримання бюджету режисер зібрав бажаний «дивовижний акторський склад» (на чолі з Лі Бьонхоном), як він зазначає у коментарі для Variety. Для режисера «Жодного вибору» — «проєкт усього життя». Це вже друга екранізація американського роману: першу — «Гільйотину» (2005) — зняв Коста-Гаврас, який також допоміг Паку Чхан Уку в роботі над новою стрічкою.
У картині яскраво виражена тема «культу роботи». Ман Су роками працював на одній посаді в паперовій компанії, щодня виконуючи ту саму рутину. Але коли чоловіка раптово звільняють, в нього починається чорна смуга. Минає місяць за місяцем, а Ман так і не знаходить альтернативу попередній роботі. Його сім’я вдається до відчайдушних заходів: продажу будинку, який вражає своїми розмірами, тимчасової передачі двох собак і навіть відмови від підписки на Netflix.
Пак Чхан Ук не без абсурду показує комічність і трагічність ситуації та те, до чого може дійти людина, яка втратила постійну роботу. Спочатку Ман Су буквально принижується перед керівництвом, намагаючись повернутися до штабу. Ця сцена відбувається в туалеті, де головний герой кланяється перед тим, хто може «вручити йому квиток у життя». Він також голосно заявляє, що «при звільненні йому відрубають голову» — для Мана Су це символічне завершення життя.
Поклоніння роботі в «Жодного вибору» перегукується зі «Співчуттям панові Помсті», раннім фільмом режисера, де з’являється відчайдушний персонаж-зварювальник. Щоб привернути увагу роботодавця й отримати будь-яку роботу, він ріже свій живіт гострим ножем, залишаючи глибокі порізи. Так само фанатична відданість роботі підштовхує Мана Су до вбивства людей. Хто б міг подумати, що непримітний, слухняний співробітник здатний на такі злочини?
Режисер також висміює маскулінність та світ, в якому чоловік не може показати свою слабкість. Одна зі сцен, що це підкреслює, — реакція дружини Мі Рі (Сон Є Джін), яка щиро дивується, коли Ман Су плаче їй по відеодзвінку після звільнення. Адже, за її уявленням, чоловік не може дозволити собі таке.
Глядачу може запам’ятатися група, що нагадує зустрічі анонімних алкоголіків, тільки цього разу там зібралися ті, хто втратив роботу. Ведуча намагається достукатися до учасників, повторюючи, що «вони — хороші люди» і обов’язково знайдуть бажану посаду. Пак Чхан Ук сатирично показує безнадійність цих чоловіків: вони стукають собі по скроні, ніби «запрограмовуючи» себе на отримання роботи. І роблять це не лише заради себе, а й заради сім’ї, адже вони — типові представники традиційної маскулінності, чоловіки-годувальники, на яких тримається дім.
Фільм продовжує наслідувати один із улюблених елементів автора — зображення абсолютної жорстокості у всій її «красі». Як і в трилогії про помсту, «Жодного вибору» сповнений вражаюче суворими сценами, особливо в моментах убивств жертв Мана Су. Те, як він розправляється з ними, водночас лякає й дивує — важко повірити, що такий непомітний чоловік здатний на все заради досягнення бажаного. Він позбавляється конкурентів різними способами, не завжди виграшними, але такими, що зрештою приводять його до успіху.
Окрім люті, фільм прикрашений елементами чорної комедії — це ще одна характерна риса стилю режисера. Наприклад, епізод, де Ман Су намагається вбити Чо Сон Чхоля горщиком з перцем, або бійка між Ко Бом Мо та його дружиною, на тлі якої гучно звучить пісня. Саме цим і чіпляє Пак Чхан Ук: він здатен перетворити сутичку, у якій хтось може загинути, на комедійний епізод, що викликає сміх у глядачів.
Мана Су можна сміливо назвати одним із найяскравіших головних героїв у кіно 2025 року. Він хороший сім'янин і відданий працівник, але водночас — кровожерливий і хитрий макіавеліст. Цікаво, що чоловік переймає риси своїх конкурентів: від вимови ідентичних фраз до споживання тієї ж їжі. Коли протагоніст прямує до другої жертви Го Сі Йо, він одягає окуляри для зору, стаючи схожим на нього.
Хоч Ман Су часом і здається безглуздим людинолюбцем, він ніколи не недооцінює свої досягнення. На початку стрічки, коли він складає список тих, кого потрібно «прибрати», протагоніст не ставить себе в кінці рейтингу. Навпаки — він охоче обводить свої заслуги в анкеті, вважаючи себе гідним працівником, і чесно ставить себе третім із п’яти у переліку.
Не можна не згадати короткий епізод, у якому Ман Су помічає на вулиці грушу, що її поїдають жуки. Йому стає шкода рослину, немов він сам є тим плодом, а комахи — це обставини, що нищать його здібності. Наче ці «шкідники» — нещадний капіталізм, із яким герой неминуче стикається, коли його звільняють, бо «так необхідно». «У нас не було іншого вибору», — заявляє керівництво. У ньому борються дві полярності: добра, правильна людина та несамовитий чоловік, здатний на беззаконня.
Музика в «Жодного вибору», як і в попередніх роботах Пак Чхан Ука, відіграє ключову роль. Режисер знову використовує улюблену класичну музику, зокрема твори Вольфганга Амадея Моцарта. Це підсилює трагедію, підносить насильство (мотив, який режисер особливо любить) і створює додатковий пласт іронії. Інструментальна музика працює напрочуд вдало, наприклад, у сцені, де Ман Су закопує труп в саду біля власного будинку. Здавалося б, любитель садівництва чинить жахливий вчинок, гідний найтемніших психопатів.
Фільм справедливо отримує номінації престижних премій, зокрема Кінопремії «Вибір критиків» та Готем. Висока ймовірність, що й на «Оскар» у номінації «Найкращий іноземний фільм». «Жодного вибору» — неймовірно сильна робота. Проте у фіналі дещо не вистачило плот-твісту, як у «Олдбої» або «Служниці». Режисер, як і в попередньому фільмі «Рішення піти», не повернув сюжет на 180°, а радше довів логічне рішення до кінця.
У будь-якому випадку новий фільм ще раз підтверджує майстерність Пак Чхан Ука: його вміння працювати з музикою та керувати неймовірною акторською грою, яка точно не розчарує глядачів. Адже у нього просто немає «іншого вибору».
Матеріал підготувала Олександра Колосовська